Підприємство фронтового тилу

Григорій ПОЛОНСЬКИЙ,
фото автора і пресслужби
ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»,
“Лісовий і мисливський журнал”
https://ekoinform.com.ua/?p=16840

Державне підприємство «Хмельницьке лісомисливське господарство» відзначило 30 років свого існування.

30-річчя для людини – це друга молодість, коли ніби й досяг певних звершень та успіхів, але головне ще попереду.

А що означає цей термін для підприємства, команда якого працює на перемогу?

Саме 30 років тому, 1 липня 1992 року, на Хмельниччині на базі лісів державного лісового фонду Ярмолинецького, Летичівського та Старокостянтинівського держлісгоспів було створено державне підприємство «Хмельницьке лісове господарство», загальна площа якого становила 11,8 тис. гектарів. Нині вона збільшилась до 14 тисяч.

Переламним у роботі підприємства став 2004 рік. Тоді 20 жовтня набрав чинності наказ Держкомлісгоспу про реорганізацію державних лісогосподарських об’єднань та створення державних підприємств. Це стало новим витоком підприємства, яке перетворилось на ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство».

Хмельничани свій 30-річний ювілей відзначили скромно. У час війни особливо не до святкувань. Але що за ці 30 років вдалося підприємству, які його здобутки та звершення, як лісівники нині працюють на Перемогу? Про все це нам розповів його директор Ігор Бурковський.

Директор ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» Ігор Бурковський

– Є що згадати. Приміщення, де зараз розташована наша головна контора, колись було сувенірним цехом Ярмолинецького лісгоспу, а нині наше підприємство входить у перелік 25 найкращих держлісгоспів країни за рівнем заробітної плати. І це, незважаючи на війну та економічну кризу в країні. Звісно, це заслуга всього нашого колективу, бо ми з 2014 року працюємо у «воєнному режимі», – згадує Ігор Володимирович. – Тому й 24 лютого ми всім колективом вирішили без вагань та наказів: «Працюємо заради Перемоги. Якщо треба – цілодобово, без вихідних та свят». У цьому «воєнному» ритмі працюємо й досі.

З перших днів повномасштабної війни перед нами постала велика проблема – як і кому реалізувати деревину. З початку війни клієнти лісгоспу чекали на готову продукцію. Але деякі регіони вже були окуповані, хтось із підприємців тимчасово призупинив роботу, очікували. Тоді, ми почали самотужки, власними силами, де це було можливо, відвозити товар нашим клієнтам. Найважчим видався кінець лютого та березень.

– Пане Ігорю, яка нині економічна ситуація на вашому підприємстві?

– Поступово поліпшується. Ми вже твердо стоїмо на займаних позиціях. Наведу цифри. За 8 місяців цього року нам вдалося заготовити 43 тис. куб. м деревини. Реалізовано за цей період 45 тис. куб. м деревини, а продукції (товарів, робіт, послуг) на 126,4 млн грн або 150,6% від минулого року. Зокрема реалізовано лісової продукції на суму 117,8 млн грн, продукції переробки – на 8,5 млн гривень. Обсяг реалізації продукції у розрахунку на одного штатного працівника збільшився на 61,2% і становить 679,5 тис. грн.

Від початку року вдалося оновити парк техніки. У січні ми придбали форвардер. У серпні, незважаючи на воєнні труднощі, ще придбали міжрядний культиватор, 5-рядну сівалку для висівання насіння та маніпулятор для навантаження деревини.

– Яка нині у вас ситуація з заготівлею дров і попитом на них? Чи зможе підприємство задовольнити цей попит, який суттєво зріс під час війни?

– Кількість охочих придбати дрова паливні в порівнянні з минулим роком зросла в кілька разів. У нас є певні потужності й потенціал у цьому напрямку, тож підприємство поступово, по можливості, буде забезпечувати цим стратегічним товаром усіх охочих.

– Нині в країні з початком війни склалась дуже складна економічна ситуація. Яку роль ваше підприємство відіграє у громаді об’єднаного району? Що із заробітною платою працівників, податками та зборами?

– Нині середньомісячна заробітна плата нашого штатного працівника становить 35 553 грн. У порівнянні з минулим роком, незважаючи на воєнне лихоліття, вона зросла на 36,5%.

До державного бюджету з початку року нами вже сплачено понад 39 млн грн, у тому числі, податку на прибуток більше 6,5 млн грн, у пенсійний фонд перераховано 13 млн грн, військового збору – близько 1 млн грн, а податку на додану вартість більше 19 млн гривень.

До місцевих бюджетів територіальних громад Хмельницького району перераховано близько 15 млн грн, зокрема, податку на доходи громадян понад 11 млн грн, і ресурсних платежів за користування землею та лісовими ресурсами більше 3 млн гривень.

Крім того, ми є бюджетоутворюючим підприємством для Меджибізької, Лісогринівецької й Розсошанської територіальних громад Хмельницького району.

– До речі, нещодавно ваше підприємство пройшло контро­льний аудит на відповідність національному стандарту UASFMST 02 Стале лісоуправління по системі PEFC і ви першими в країні отримали сертифікат PEFC, що підтверджує екологічну та соціальну відповідальність управління лісами. Які переваги дає підприємству цей сертифікат?

– Намалюю просту схему. Сертифікація ланцюга поставки підтверджує, що деревина, яка використовується у виробництві, постачається з відповідально керованих лісових господарств і простежується в усіх виробничих та торгових процесах – від керівника лісового господарства до виробника кінцевої продукції.

Це забезпечить нашому підприємству: додану вартість для продукції; підвищення конкурентоспроможності та доступ до нових ринків; відповідність законодавству; простежуваність джерел матеріалів; можливість використання знаків та ярликів PEFC. І головне – це гарантія того, що сертифікована продукція, яку ми пропонуємо, походить із екологічно чистого, соціально справедливого та економічно керованого лісового господарства, яке буде екологічно функціональним та життєздатним у майбутньому. А ще це дасть можливість нашим клієнтам сприяти збереженню навколишнього природного середовища та економічній стабільності. Цифри нашої економічної діяльності у воєнний час говорять самі за себе.

– Не таємниця, що вже багато лісівників перебуває на фронті. Скільки ваших працівників зараз захищають Україну?

– На даний час восьмеро наших працівників захищають країну у лавах ЗСУ. П’ятеро хлопців є учасниками АТО з 2014 року. У мирний час хтось із них був лісорубом, хтось інженером з охорони та захисту лісу, хтось штабелювальником, але нині вони всі на фронті. Ми тим часом намагаємось, по можливості, допомагати їм та відгукуватись на всі прохання наших хлопців.

– Розкажіть, будь ласка, про ваш тиловий фронт, про волонтерську допомогу воїнам-захисникам.

– Від початку повномасштабного вторгнення ми постійно допомагаємо Збройним Силам України: домашніми продуктами харчування задля наповнення силою та духом, теплим та форменим одягом, спеціальними та технічними засобами (раціями, далекомірами, кирками, лопатами, генераторами) та багато чим іншим.

Колектив Чорноострівського лісництва: (ліворуч) Світлана Галіцька, Наталя Горбачова, лісничий Олександр Доценко та Валентина Загурська

Ми зробили невеликий меморіал на честь Героїв-лісівників, які загинули під час захисту рідної України та рідного лісу. Нехай всі наступні покоління, які оберігатимуть й плекатимуть рідні ліси після нас, пам’ятатимуть про їхній подвиг, знатимуть, хто ціною власного життя зберіг нам мирне небо!

– Пане Ігорю, навесні Ви розповідали, що ваш колектив докладе всіх зусиль, щоб провести повноцінну лісокультурну кампанію, адже садіння нових дерев – це теж захист країни і стратегічне завдання лісівників. Чи вдалося це зробити навесні й які плани на осінь?

– Я хочу зазначити один момент. Угіддя нашого підприємства розташовані у густозаселеній зоні. Бо лише близько чотирьох тисяч гектарів нашого лісу безпосередньо межують із 20-кілометровою зоною навколо міста Хмельницького. Тож ми розпочали роботу із сільськими та селищними громадами щодо отримання землі під нові ліси ще з 2000 років. Поступово ми отримували та юридично оформляли землі з фонду, що вважався непридатним для ведення сільського господарства – пустирі, яри, балки, болота. І відразу засаджували їх молодим лісом. Таким чином упродовж останніх десяти років нам вдалося отримати більше 1000 гектарів земель. Впродовж останніх трьох років було створено 55,3 га нових лісів. І ця копітка робота триває, навіть зараз, незважаючи на воєнний стан. Уже цьогоріч нам вдалося посадити майже 61,5 га лісу, з яких 22,5 га – нові.

– Через війну знищені та пошкоджені тисячі гектарів лісових угідь країни. Для їхнього відновлення потрібен буде садивний матеріал. Чи готова Хмельниччина щось запропонувати своїм колегам у цьому плані?

– Так, у нас у Чорноострівському лісництві є потужний розсадник сіянців дуба. Щороку підприємство заготовляє близько трьох тонн лісового насіння, з якого вирощується високоякісний садивний матеріал. Тож ми готові вже сьогодні долучитись і допомогти де це треба.

– Пане Ігорю, давайте повернемось до вашого колективу, адже це серце і душа підприємства. Розкажіть трохи про нього.

– Так, маленький 30-річний ювілей нашого підприємства – це заслуга всього колективу, який в ньому працює. Сьогодні чисельність становить 186 осіб. Усі достойні поваги, всі високопрофесійні фахівців своєї справи.

– Відомо, що Хмельниччина славиться своїми лісівничими династіями.

– Мої дідусь і батько присвятили своє життя лісу. Я пішов їхньою стежиною. Нині до нашої династії лісівників доєднався мій син Вадим. З гордістю можу сказати, що ми родина лісівників.

Будівництво нових лісових доріг на території Хмельницького лісгоспу

Нещодавно наш колектив поповнився ще однією лісівничою родиною. Наш головний економіст Наталія Шевчук є донькою лісничого Пархомовецького лісництва Людмили Шевчук. До речі, батько Наталії – Ігор Шевчук – теж працював лісничим цього ж лісництва.

У переліку лісівничих родин не можна не згадати родину Волкун. Провідний бухгалтер Людмила Михайлівна увесь свій трудівничий шлях присвятила лісовому господарству. Тут працювали її батько та рідний дядько. Батько Людмили Волкун – Михайло – розпочав свій трудовий шлях ще у 1945 році і пропрацював лісорубом (вальником лісу) аж до виходу на пенсію за віком. До своєї справи долучив зятя Аркадія Бугана, який навчився працювати біля Михайла та став одним з найкращих вальників лісу. Зараз він теж уже на пенсії. Син Аркадія та онук Михайла Віктор деякий час теж працював у Хмельницькому лісгоспі водієм.

У Чорноострівському лісництві працює лісник Микола Міщук, який продовжив лісівничу стежину свого батька – лісника Прибузького лісництва.

Андрій Долинчук – лісник Хмельницького лісництва, продовжив справу свого батька Петра – теж лісника цього ж лісництва, який працював тут усе життя.

У Михайлівському лісництві працює майже 18 років лісником Дмитро Кирилюк. Нині до нього доєднався син Богдан, який працює трактористом у цьому ж лісництві.

Василь Штанько вже близько 19 років працює лісником Михайлівського лісництва, а його син Віталій – лісоруб, працює разом з ним.

Але головне нині, щоб Україна перемогла і ми будемо робити для цього все можливе.

Loading