Володимир РОМАНЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”
https://ekoinform.com.ua/?p=15823
Як працюють на Харківщині, де більше половини лісових угідь під окупацією.
Ліс і люди неможливі один без одного. Без взаємопідтримки, взаємодопомоги. Особливо на війні. Зокрема, на Харківщині, чиї ліси та людські долі криваво розітнуті. Тож як нині, під час війни, харківські лісівники борються за рідний ліс? І за себе?
– Нині на підконтрольній Україні території є чотири наші держлісгоспи. Працюють фактично три, а одне – Чугуєво-Бабчанське державне підприємство офіційно призупинило свою діяльність. Та й Ізюмський лісгосп нині – арена бойових дій, тож про якусь там діяльність мови взагалі не може йти. Якщо брати у відсотковому співвідношенні, то на окупованій території – десь 57% лісових угідь. На підконтрольній Україні – 43%, – розповідає начальник відділу охорони й захисту лісу Харківського ОУЛМГ Сергій Желтоног. – Вкрита лісом площа області, за даними останнього державного обліку, становить 381 500 га, а її лісистість складає 12,1%.
Ліси області надзвичайно цінні, вони виконують переважно екологічні функції: водоохоронні, захисні, рекреаційні, природоохоронні, мають обмежене експлуатаційне значення. Породна та вікова структура лісів Харківської області є відносно однорідною, що в багатьох випадках пояснюється їх штучним походженням.
У лісах переважають дві головні деревні породи: сосна звичайна і дуб черешчатий. Твердолистяні групи порід займають більше 173 тис. га або 60,5% від загальної площі лісів. Хвойні ліси займають площу більше 98 тис. га (34,3%), а м’яколистяні – 15 тис. га (5,2%).
– І ці всі ліси зараз охоплені війною?
– Як вже вам відомо, вільна та окупована територія як і області, так і лісових угідь розрізана майже навпіл річкою Сіверський Донець. Війна не робить поблажок. Бо весна, літо та осінь для нашої області завжди традиційно «гарячі» через пожежонебезпечний сухий і бездощовий період. А нині ситуація ще складніша. Бо якщо раніше основною причиною лісових пожеж були людська необережність під час відпочинку – не загасили вогнище, випадково кинули недопалок, то нині причина біди одна – війна… І це вже непоодинокі тління чи займання, а величезні пожежі на сотні гектарів після кожного обстрілу, кожного вибуху бомби, ракети чи снаряда.
– Пане Сергію, уточніть, будь ласка, яка статистика кількості пожеж на підконтрольній і окупованій території Харківської області?
– На підконтрольній території станом на зараз сталося п’ять пожеж. Це у Зміївському та Жовтневому держлісгоспах. Загальна площа становить 1,71 гектара. Лісовими пожежами було пошкоджено хвойні насадження. Всі лісові пожежі виникли з вини населення. Так, війна завдає нам чимало шкоди. На підконтрольній території ми співпрацюємо з військовими, рятувальниками ДСНС, виконавчою владою і оперативно постійно реагуємо на біду.
– А щодо окупованих районів Харківщини?
– Там дуже важко. Бо лише за даними супутникових зйомок відомо про як мінімум вісім великих лісових пожеж. Площу цих пожеж встановити неможливо, але, на жаль, це десятки або навіть сотні гектарів. Дуже погана ситуація на Ізюмщині, що розрізана боями. Бо там є прифронтові ліси, що вже стали згарищем і звалищем смертоносних боєприпасів. А є й окуповані ліси, де гасити вогонь російські окупанти просто забороняють. Катастрофічна ситуація в угіддях колишнього Куп’янського та Балаклійського лісгоспів.
І якщо на Ізюмщині нема як гасити вогонь під пострілами та вибухами, але вже після звільнення територій можна розраховувати на якийсь позитив, то на півночі області все куди плачевніше. Бо у нас немає елементарного зв’язку з людьми. Чи живі вони, чи в полоні, чи виїхали? Відповідей немає.
– Відомо, що вогонь найбільше лютує у тих лісових угіддях, що вже постраждали від важких лісових пожеж.
– У 2020 році на землях, що нині в окупації, теж буяли величезні лісові пожежі. Особливо страждав Куп’янськ. Та й Чугуїв також. Загалом, у 2020 році у нас було пошкоджено та знищено понад 570 гектарів лісових угідь. Зокрема 163,6 га було пройдено верховими пожежами. На жаль, найбільше постраждали від пожеж молоді насадження та непереведені у покриту лісом площу лісові культури. Але якщо тоді ми могли розраховувати на консолідацію всіх наших сил, лісівників решти областей України, рятувальників, військових тощо, нині через війну цього немає. Немає можливості застосовувати пожежну авіацію. Тож збитки, що завдані лісовому господарству краю, можуть обчислюватись мільйонами гривень.
Хоча один певний позитив є. Бо після нищівних пожеж 2020 року ми в області постійно тренували збір зведеного загону на випадок надзвичайної ситуації, готовність виїзду людей та техніки до інших областей. Були у нас й колеги зі Сумщини. Тож початок війни все ж не застав нас зненацька. Ми були готові.
– Пане Сергію, до війни Харківське ОУЛМГ було одним із найбільш технічно укомплектованих і оснащених задля протидії лісовим пожежам.
– До війни в наших держлісгоспах охорону лісових насаджень здійснювали 508 працівників державної лісової охорони та 249 працівників відомчої пожежної охорони. При високих класах пожежної небезпеки була організована цілодобова робота протипожежних формувань. Забезпечувалася робота 32 лісових пожежних станцій, у складі яких утримувалися 50 пожежних автомобілів, дві гусеничні пожежні машини, 21 лісовий пожежний модуль. До гасіння залучалися 65 тракторів із ґрунтообробним знаряддям, 46 мотопомп та 460 ранцевих лісових вогнегасників. Нагляд за пожежною ситуацією здійснювався з 33 пожежно-спостережних вежі, використовувалися 13 телевізійних систем спостереження та два квадрокоптери.
– Яка ситуація зараз, що відомо про техніку на підконтрольній та окупованій території?
– Досить важка, якщо не сказати критична. Бо реально в строю техніка лише на підконтрольних лісгоспах на неокупованій або звільненій території. Там у складі лісових пожежних станцій є 24 пожежні автомашини, 11 пожежних модулів та 30 тракторів. Немає можливості облаштовувати протипожежні мінералізовані смуги у прифронтових лісництвах. Тож ми працюємо на самовіддачі та самопожертві працівників.
Допомагають рятувальники, які інколи чергують на наших машинах. А подекуди ми чергуємо та їздимо разом – або на лісові пожежі, або до сіл, селищ, міст. А що із пожежною технікою і людьми в окупації? Чи живі люди, чи не розграбовано та знищено машини й майно? Знаю, що десь техніку вдалося розосередити. Але це було ще на початку війни. Що сталось із нею три місяці потому?
Ще приблизно двадцять років тому у нашій області вперше в Україні впроваджували систему відеонагляду за лісами й моніторинг протипожежної ситуації за допомогою камер відеоспостереження та пожежно-спостережних веж. Найбільше таких веж було в Ізюмському лісгоспі – 11. Нині 21 вежа лишилася на окупованій території. Чи працюють вони, чи не розграбовані, чи не знищені? Поки «картинка» з відеокамер є. На підконтрольній території працюють вісім веж, що забезпечують постійний нагляд на відстані близько 30 кілометрів. Але і на місцях бойових дій ці вежі – «зручна» мішень для ворожої артилерії.
– А яка ситуація з незаконними рубками лісу? Чи вплинула на це війна?
– У поточному році значно знизилась кількість незаконних рубок лісу. На даний час зареєстровано 19 випадків незаконних порубів. Порушниками зрубано 44 куб. м деревини та заподіяно 415 тис. грн шкоди. У п’яти випадках матеріали було передано до правоохоронних органів для притягнення винних до кримінальної відповідальності. Такі випадки були виявлені у Зміївському та Жовтневому держлісгоспах. Зараз наші ліси під пильним наглядом військових, поліції, прикордонників тощо. Тож браконьєрам немає як поживитись. Та й наша державна лісова охорона працює у посиленому режимі і активно співпрацює із правоохоронцями, військовими, громадськістю щодо протидії такому виду злочинів.
Війна прокреслила чорну смугу між колективами усіх харківських держлісгоспів. Хтось на фронті, хтось в окупації, когось, на жаль, вже немає, а доля когось гнітюче невідома.
– До війни наш колектив нараховував 1216 співробітників. Якщо знову ж таки взяти у відсотковому співвідношенні, то майже 60% наших працівників – на підконтрольній Україні території. А от доля близько 40% викликає величезне занепокоєння. Бо достовірної інформації, що із нашими працівниками з окупованих Куп’янська, Балаклеї, Вовчанська, частини Ізюмщини також немає, – з сумом констатує фахівець з мобілізаційної роботи Харківського ОУЛМГ Василь Лебєдь. – От дізналися, що окупанти розстріляли машину нашого директора Вовчанського держлісгоспу, а його самого вбили. Це стало відомо під час спілкування з людьми на окупованій території. Але всі деталі та подробиці злочину досі невідомі. Не знаємо, чи поховано загиблого десь по-християнськи…
Так само невідома й доля багатьох співробітників. Бо ті, хто живі, часто не можуть зателефонувати. Немає зв’язку. І це, звісно, не їхня провина. Чи виїхав хтось, чи переховується. Маємо й таку інформацію. Хоча, на щастя, багатьом нашим колегам у перші дні та місяці окупації таки вдалося вирватись із того пекла і вивезти звідти своїх рідних й близьких.
Загалом, за час війни загинули вже як мінімум четверо наших лісівників. Хтось в окупації, хтось на службі, хтось під обстрілом. Близько десятка поранені. Але це ще теж приблизна цифра.
Але наш колектив не здався біді. Більше 50 наших співробітників зараз захищають Україну у лавах Збройних Сил України, територіальної оборони й інших військових формувань. Є ті, хто служать саме у нашій області. До речі, коли у перші дні війни ворог сунув на Харків, до лав тероборони, військових підрозділів і «добровольців» ставало дуже багато лісівників, мисливців, представників громадських організацій та мисливських клубів тощо. Ці люди з власною зброєю теж допомагали нашим армійцям і гвардійцям бити ворога. Зараз багато цих добровольців досі на службі і женуть ворога за межі Харківщини.
Також на потреби наших воїнів-захисників ми заготовили, загалом, близько п’яти тисяч кубометрів лісу-кругляка, пиломатеріалів, дров. Постійно допомагаємо військовим із іншими поточними питаннями. А ще на потреби наших захисників передали більше десяти одиниць техніки – вантажівки, позашляховики, спецтехніку. На жаль, доля нашого автопарку на окупованій території теж нам невідома. Хоча знаю, як у Балаклії хлопці врятували службовий «КамАЗ» ще до окупації і передали його нашим військовим. Можливо, по мірі звільнення територій буде точніша інформація.
А ще ми дуже вдячні нашим колегам зі всієї України за чуйність та допомогу, вони підтримували й підтримують нас, допомагають як волонтери товарами й речами, прихистили у перші дні війни родини наших працівників. Особливо це – лісівники Черкащини, Дніпропетровщини, Волині, Житомирщини, Львівщини та решти областей.
