Думки лісівника вголос – 4

Чи може бути лісове господарство самоокупним (або хто заплатить Лісу чесно зароблені ним гроші)?

В епіграфі я хотів би привести вислови з тексту  видатного твору геніального Т.Г. Шевченка

«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм
в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

Але приведу тільки слова:

«Схаменіться! будьте люди,
бо лихо вам буде.».

 Хочу почати статтю в ліричному настрої – для мене Ліс це моє життя, він для мене живий товариш, і я з ним можу порозмовляти, подивитися і порадіти за його могутніх синочків та ніжних трепетних дочок. Він живе своїм турботливим життям – радіє або сумує, сміється або плаче. Ви тільки придивіться –  і побачите. Справжні лісівники мене розуміють. І я, в силу своїх наявних сил і здібностей, хочу допомогти своєму товаришу по життю.

Сучасне життя є життя з усіма своїми проблемами і негараздами. І зараз Лісу ніхто нічого не віддає відповідно до того, що дає він, або що беруть від нього. За що і отримуємо належну негативну віддачу – як економічну, так і екологічну, а також моральну.

Хочу привернути увагу читачів до того, що я не являюсь спеціалістом права по лісових питаннях і мої висловлювання  та висновки, враховуючи їх новизну, можуть сприйматися спеціалістами з насмішкою. Але я хотів би привернути увагу всіх до життя і збереження  Лісу і не забувати твір Т. Г. Шевченка, який приведений в епіграфі.  Хто не читав – прочитайте.  Ви тоді зрозумієте сутність  питання!

КЛАСИЧНА ФОРМА ФІНАНСУВАННЯ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

А тепер до жорстокої суті. Ліс має своє чітке визначення, як елемент екологічної системи. В той-же час він являється власністю, що обумовлює до лісу цілий ряд вимог як до об’єкта власності. Як об’єкт власності, ліс поки-що не має свого матеріального визначення. Але в той же час ліс, як елемент  права власності, являється самостійним суб’єктом цивільних і господарських взаємостосунків як з власником, так і іншими суб’єктами права. Відповідно, Ліс   має і свої права – він є певним (умовним) самостійним суб’єктом господарських відносин і виробником певних матеріальних і не матеріальних благ в системі виробничих відносин, які привласнюються власником Лісу. Враховуючи,  що власник несе відповідальність за утримання лісу, як елемент екологічної системи, він крім того, за отримані від  лісу певні економічні послуги у вигляді грошових коштів (податків) та матеріальних благ власник зобов’язаний понести певні фінансові витрати на відшкодування лісу частини його втраченої цінності. В іншому випадку, власником порушується фундаментальний закон збереження енергії (я вважаю і матеріальних ресурсів в усіх вимірах) у замкненій системі (на планеті, в державі, області, сім’ї)  написаний природою. В разі невиконання вимог цього Закону, проходить зменшення кількості і якості потрібної для людини енергії  (матеріальних ресурсів) та погіршення умов її проживання, що в кінцевому результаті приводить до негативних явищ у житті людського суспільства. У нашому випадку, до зміни клімату, наявності та руху в природі прісної води (якої вже відчутно не хватає), зменшення виробництва продуктів харчування на душу населення та інших якісних  показників.

Хочу підкреслити, що мета моїх статей чітко викладена в першому абзаці даної статті.

Для початку виходимо з того, що власником лісів в Україні є Український народ. Структура представників власника лісів на землях державної власності висвітлена в статті «Дамоклів меч над головами директорів лісгоспів». А на землях комунальної власності власник уповноважив представляти права власника  територіальні громади і згідно ст. 83 Земельного Кодексу України (ЗКУ) дані землі є визначені як землі комунальної власності. Згідно п.5 даної статті ЗКУ управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні (ст.10 ЗКУ) або обласні (ст. 8 ЗКУ) ради. Відповідно до ст.17 Лісового Кодексу України (ЛКУ) право постійного користування лісами на землях комунальної власності надаються суб’єктам господарської діяльності органами місцевого самоврядування, а конкретно в особі обласних або районних рад ( підстава – ч.3 ст. 30 ЗКУ). Ст. 122 ЗКУ визначені права рад по наданню  в постійне користування земель спільної власності громад для всіх потреб. Тобто, вони є повноважними представниками власника земель лісогосподарського призначення в межах відповідних територіальних громад. Цілком зрозуміло, що вони несуть відповідальність від імені власника за збереження майна та його раціональне використання зі всіма правами та обов’язками власника.

Відповідно до ст. 319 п.5 Цивільного Кодексу України власник зобов’язаний підтримувати свою власність у такому стані, щоб не наносити шкоду суспільству, окремим громадянам і навколишньому середовищу.

З економічного погляду, є два основних способи ведення лісового господарства – екстенсивний та інтенсивний  (інші різної степені інтенсивності).

Екстенсивний спосіб ведення господарства не передбачає втручання людини в життя лісу і використання його можливостей та отримання матеріальних ресурсів від лісу, відповідно і ніяких витрат у власника на утримання лісу немає. Такий спосіб ведення лісового господарства характерний для частини Амазонської сельви,  частини тайги Росії,  джунглів Африки.

Інтенсивний спосіб ведення лісового господарства передбачає процес вирощування лісу власником від збору насіння до головного користування. Продукцією лісогосподарського виробництва є деревина в різному вигляді,  продукція побічного користування та використання тваринного і рослинного світу на території лісів. Відповідно до того, що власник зобов’язаний утримувати належне йому майно, його обов’язком являється забезпечення  коштами в повному обємі  виконання всього комплексу робіт по вирощуванню лісу, як процесу виробництва. Перелік робіт та затрат, які виконуються при веденні лісового господарства, визначається власником.

В той же час, не підлягає сумніву висновок, що власник  бажав би  для себе відшкодувати витрати, які він поніс на   вирощування лісу, та, по можливості, ще і отримати певний прибуток. Фактично, відшкодування цих витрат здійснюється у вигляді  плати за деревину, яка відпускається власником при проведенні рубок, визначених власником в плані робіт по веденню лісового господарства, та реалізації   продукції побічного користування.

При цьому, власник не враховує того, що Ліс в процесі ефективного  вирощування зберіг, а то і збільшив, свою матеріальну цінність.

Комплекс робіт по веденню лісового господарства може виконуватися як безпосередньо власником шляхом створення у своєму складі певного підрозділу, так і шляхом укладення відповідного договору з підрядником.  В такому випадку, доходи, які отримуються суб’єктом господарської діяльності в процесі виконання робіт по веденню лісового господарства залишаються у підрядника, який на договірних умовах з власником виконує роботи. В разі нестачі коштів на виконання комплексу робіт з  вирощування лісу  у підрядника та певного прибутку,  власник компенсує нестачу своїми додатковими субвенціями. Все залежить від завдання, яке поставив перед підрядником власник. Це цілком зрозуміло.  При цьому, підрядник будує свою фінансову діяльність у відповідності  до чинного законодавства і здійснює бухгалтерський облік у відповідності до П(с)БО незалежно від обліку іншої юридичної особи – власника.

Отак виглядає класична, юридично обгрунтована система ведення лісового господарства і організація виконання робіт по вирощуванню лісу. Відповідно до господарського Кодексу України (ст. 76) такий тип підприємства   має ознаки казенного  підприємства.

Якщо підрядник не входить в сферу діяльності власника, то власник лісів повинен  надати можливість  підряднику отримати прибуток.

Дана система існувала в Українській РСР до 1992 року. В той час в Україні були Міністерство лісового господарства, яке займалось веденням лісового господарства, та Міністерство лісової промисловості( створене Постановою РМ УРСР №234 від 10.08.1988 року, яке займалось лісозаготівлями, переробкою деревини, виробництвом меблів, целюлозно-паперовим виробництвом.

Постановою  КМУ №333 від 20 листопада 1991 року було затверджено Положення про Державний комітет України по деревообробній промисловості, пунктом 5 якого було підтверджено, що веденням лісового господарства на території Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей займаються  комплексні виробничі підприємства – лісокомбінати, які входять до складу виробничих об’єднань цих областей. На той час комбінати були потужними промисловими підприємствами, для яких витрати на ведення лісового господарства складали незначну частку їх прибутків від виробничої діяльності, що дозволяло вести лісове господарство на високому (я би сказав зразковому рівні) і забезпечувався постійний стабільний розвиток лісогосподарського виробництва. Підприємства були настільки потужними, що їм не вистачало сировини власної заготівлі в регіоні, і цю нестачу приходилось перекривати поставками з Росії. Але розрахункова лісосіка і класика ведення лісового господарства – то було святе.

Постановою КМУ №413 від 21 липня 1992 року в цих областях, як і по всій Україні, були створені обласні управління лісового господарства  та лісгоспи, на яких були покладені обов’язки ведення лісового господарства. Характерно, що в п. 4 абзац 3 цієї Постанови було зазначено, що Міністерство фінансів України повинно забезпечити фінансування ведення лісового господарства у вказаних областях та утримання обласних управлінь.

В цей період почалася приватизація комбінатів. То була ера агонії та гибелі велетів деревообробки Карпатського регіону та і України, фінансово потужних підприємств. Наслідки цього ми відчуваємо ще і сьогодні – подивіться на останки Берегометського лісокомбінату Чернівецької області.

Але на прикладі фінансування ведення лісового господарства за рахунок коштів комплексних підприємств Карпатського регіону  та передових лісгоспзагів України, враховуючи гіперінфляцію та проблеми з бюджетним фінансуванням,  Міністерство лісового господарство погодилось ( не знаю в якій формі і по якій причині ) на фінансування ведення лісового господарства з двох джерел – з бюджету та за кошти підприємств.

Остаточно можливість фінансування ведення лісового господарства з бюджетів та за рахунок коштів підприємств була сформована в 1994 році із прийняттям Лісового Кодексу України.

Постановою КМУ від 21.01.94 року № 883 Міністерство лісового господарства було реорганізовано в Державний комітет лісового господарства, що понизило статус центрального виконавчого органу по лісовому господарству  з відповідними наслідками.

Постановою КМУ № 511 від 20 квітня 1998 року Постанова КМУ №413 втратила чинність, що привело остаточно у відповідність до вимог ст. 98 Лісового Кодексу порядок фінансування ведення лісового господарства.  Скасування цієї Постанови ліквідувало обов’язковість фінансування лісового господарства з бюджету.

Але то вже історія. Що ми маємо фактично в даний час?

ФАКТИЧНА СХЕМА ФІНАНСУВАННЯ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

А у нас є щось незрозуміле – ми хочемо об’єднати систему ведення лісового господарства, яка була при радянському плановому устрої економіки держави, від якого ми відійшли, з сучасними ринковими суспільно-виробничими стосунками. З впевненістю можна сказати, що з цього нічого путнього не вийде. При продовжені такого порядку ведення лісового господарства  лісова галузь знищується. І потрібні не якісь там часткові зміни в податковому законодавстві, нормативній базі ведення лісового господарства, облицювання, перелицювання фактів, подій, а необхідно чітко визначитись по якому шляху ми йдемо і що нам потрібно для того, щоб ми дійшли до певної мети. Іншими словами, потрібна Концепція  ведення лісового господарства на коротко- та довгострокову перспективу.

Орієнтовно з 2011 року до встановлення мораторію на експорт необробленої деревини, ведення лісового господарства велось за принципом, викладеним у вірші І. Франка  «Каменярі». Нехай простить мене шановний Іван Якович (земля йому пухом), я де-що перефразував частину вірша і викладаю його так:

  • Рубайте браття ліс! Нехай ні жар, ні холод
  • не спинить Вас!

Отак і працювали. Рубали і пиляли вдень і вночі, законно і незаконно,  рубав хто міг і як міг, вивозили ешелонами, вагонами,  машинами, тракторами, кіньми, продавали кому завгодно і як завгодно. Деревина та продукція з деревини експортувалася з України за демпінговими цінами. Про необхідність ведення лісового господарства часом забували. Деревообробні підрозділи лісгоспів наказали довго жити. За 2015 рік підприємствами, підпорядкованими ДАЛРУ,  було реалізовано на експорт 351,6 тис. кубометрів пиломатеріалів (9%), необроблених круглих матеріалів 3 млн.568,0 тис. кубометрів (91%). Дорубалися. В 2015 році Верховною Радою був прийнятий Закон про припинення експорту необробленої деревини – і все рухнуло як картковий будиночок. Число ефективно працюючих підприємств за 1 півріччя 2016 року зменшилось з 235 до 159, неефективно працюючих збільшилось з 7 до 22. Відтворення лісів шляхом їх створення на нових територіях постійно зменшувалось з 22,4 тис. га в 2011 році до 2,4 тис. га в 2015 році (в 9,3 рази).  А тут і ще масові пошкодження лісів хворобами і шкідниками, як в Україні, так і в центральній Європі, яка була основним споживачем деревини з України. В той же час, правовстановлюючі документи на землекористування по ДАЛРУ  на 01.01.2016 року були оформлені на 3 315 тис. Га , при загальній площі 7660,6 тис. Га., на оформлення документів було потрібно  821,1 млн. гривень. Планові видатки з бюджету на ведення лісового господарства  в 2015 році складали ще 53,3% від потреби, а в 2016 – лише 8,5%. На цьому фоні, в 2015 році – 1 півріччі 2016 року ДАЛРУ зуміло не використати 3 млн.003,3 тисячі гривень і повернуло їх в бюджет. Отак хазяйнували.

 І лісове господарство України виявилось не готовим жити по цивілізованих нормах, та ще в умовах економічної кризи та форс-мажорних обставин.  Це  було очікуваним і обумовленим тим безладом, який творився. Навіть зубри лісового господарства – статечні директори лісгоспів не могли зрозуміти зміни ситуації і оперативно перебудуватися – ще вчора вони були поважними панами, їх всі і про все просили, а сьогодні все навпаки.  Змінилась система взаємовідносин між лісівниками і суспільством. Вибачте, але суспільство вважає лісівників варварами, які знищили ліси Карпат, Полісся, Слобожанщини.

Принцип фінансування ведення лісового господарства за рахунок коштів підприємства в сучасних умовах  виявився бовваном на глиняних ногах. В лісовому господарстві повільно і непомітно наступає фінансовий колапс, причому чим більше і авторитетніше  підприємство, тим більші висота падіння і біль.

Приведу приклад. Потужне державне підприємство «Шепетівський лісгосп» при тому ж самому високо кваліфікованому директорові п. Сасюк В.М. у 2019  році зменшило валовий прибуток на 23%,  дохід від реалізації продукції на 8%  – 7 млн 735 тис. грн  у фактичних цінах (у порівняльних цінах це буде виглядати набагато гірше) і зменшило фінансування ведення лісового господарства. Чистий прибуток за 2018 рік склав по підприємству 943 тис. грн, за 2019 рік – 944 тис. грн. З чистого прибутку було необхідно сплатити 90% податку  і залишилося в розпорядженні трудового колективу  підприємства за 2019 рік 94,4 тис. грн. ( з цього року податок з прибутку зменшено до 80% ). Я не знаю які ще там платежі вони повинні сплатити. І от що зробить колектив  за ці кошти, зароблені за 2019 рік, які він на протязі року, мабуть, повністю використав на поточні потреби. В той же час, оборотні активи складають 9 837 тис. грн., поточні зобов’язання і забезпечення 12 680 тис. грн., тобто перевищують активи на  2 млн. 843 тис. грн. ( перепрошую бухгалтерію лісгоспу, я знаю як обліковуються активи і зобов’язання, що включено і не включено, але це суттєвої ролі в даному випадку не відіграє). Наявних фінансових можливостей у лісгоспу уже недостатньо для погашення боргів. І  я ще раз наголошую – це був один з найкращих лісгоспів Союзу і  України, і на сьогоднішній день це колектив спеціалістів високого  рівня, не тільки професійного, а і морального.  Але об’єктивні обставини виявляються, сильніші. Лісгосп тихим ходом іде або до припинення фінансування ведення лісового господарства за рахунок своїх коштів (щоб спасти підприємство) або до банкрутства.

При цьому ще й виникають питання:

  1. використання яких коштів підприємств  передбачені Лісовим Кодексом?
  2. Як ці кошти відображаються в фінансовому плані та бухгалтерській звітності підприємства? 
  3. Чи правомірно  ведуть облік і використання коштів на ведення лісового господарства підприємства?
  4.  А чи не повинні вони вести лісове господарство  за рахунок чистого прибутку, який залишається в розпорядженні трудового колективу та реалізації продукції від непромислової діяльності (ведення лісового господарства)?

Чому я ставлю це питання? Раніше існуючі сьогодні лісгоспи були Державними лісогосподарськими підприємствами, основною метою діяльності яких було ведення лісового господарства і які мали певні особливості у веденні бухгалтерського обліку. З введенням в дію Господарського Кодексу ДЛГ були перереєстровані в Державні підприємства – ДП, основною метою діяльності  яких є отримання прибутку, тобто стали звичайними державними комерційними підприємствами, заснованими на державній власності і зобов’язані здійснювати бухгалтерський облік згідно П(с)БО, а використання коштів – згідно затвердженого фінансового плану. Виникло питання про узаконення використання коштів підприємства на ведення лісового господарства і приведення у відповідність до П(с)БО.. По цій причині, Держлісагенством в «Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції», затверджених наказом ДАЛРУ №124 від 14,05.2013 року в п. 5.1.10 згруповані «витрати на лісогосподарські роботи і послуги виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» і затрати на ведення лісового господарства віднесені  в П(с)БО 16 «Витрати». Є питання – за рахунок якого саме доходу. З доходу, отриманого від ведення лісового господарства чи з доходу від виробничої діяльності.  Якщо з доходу від виробничої діяльності, то підприємство штучно занижує валовий прибуток підприємства з відповідними наслідками. Враховуючи, що «Методичні рекомендації…» є тільки рекомендаціями, вся відповідальність за правомірність віднесення витрат на ведення лісового господарства покладається на підприємство.    Дуже хотів би вияснити для себе це питання, і буду вдячний, якщо читачі дадуть мені можливість познайомитися з загальнодержавним нормативним документом, який регламентує відповіді на поставлені питання. Особисто хотів би сказати, що «Методичні вказівки…» – потужний документ і відчувається рука і розум спеціалістів, які їх готували.

В той же час  з будинку на Шота Руставелі лунає бравурна музика – у нас все добре, ми освоюємо тільки 63% приросту, про масову вирубку лісів в Карпатах, на Поліссі,  – це видумки недоброзичливців і сумнівних сайтів.

 Як це виглядає в цифрах? Нескладні підрахунки показують:

В Україні є 10 400 000 га лісів, загальний запас складає 2,1 млрд. кубометрів, середній запас на гектарі – 201,9 кубометрів, щорічний приріст 3,34 кубометра на гектарі за рік. Згідно інформації ДАЛРУ щорічний приріст в лісах України складає 35 млн. кубометрів.

Згідно інформації Держстату та ДАЛРУ  вирубуємо щорічно 63 -64% приросту, заготовляємо щорічно 21,9 – 22,5 млн. кубометрів деревини, недорубуємо  в середньому  12,9 млн. кубометрів в рік. У звіті ДАЛРУ за 2019 рік зазначено – «відчувається поступове збільшення запасу, що підтверджує значний економічний та природоохоронний потенціал наших лісів». Це потрібно так вміти сказати – а мене зацікавило, яким органом вони відчувають.  Але цифри  це не підтверджують.

Виходячи з ходу міркувань ДАЛРК, при таких темпах освоєння лісосічного фонду за 10 майбутніх років (термін базового лісовпорядкування) в країні  буде недоосвоєно 129 млн. кубометрів деревини, які можна вирубати, але ми не рубаємо. Бачите які ми, лісівники, добрі. Якщо це так, то можливі два варіанти результату такої діяльності  – або середній приріст на гектарі збільшиться на 12,4 кубометра на гектарі і буде складати 15,74 кубометри на гектарі за рік, або буде створено додатково 638 930 га лісів. Хотів би я побачити людину, що повірить таким результатам діяльності лісового господарства. Та у нас згорить і буде розкрадено набагато більше, тому що річний приріст і площа лісів  через 10 років залишаться майже в тих самих межах, якщо не зменшаться. Але вдумайтесь в цифри, які характеризують якість роботи органів лісового господарства всіх відомств, особливо ДАЛРУ. А якщо вірити цифрам звітності і відчуттям ДАЛРУ – то де подінеться 129 млн.куб. деревини, яка приросте за 10 років?

Епоха і часи Карпатської та Поліської, а потім і Слобожанської золотих лихоманок в лісовому комплексі України пройшли, вирубані кращі і доступніші ліси, як елементи незаконного збагачення та найважливіші елементи лісової екосистеми. Пошкоджуються та знищуються лісосмуги на землях сільськогосподарського призначення.

 Але в суспільстві уже не спрацьовує в повній мірі лозунг – «на наш вік хватить», людство стає перед фактом глобальної катастрофи в зв’язку із зміною клімату як на всій Землі, так і окремо взятих регіонах. Особливо це стало виразно помітно в Карпатах, на Поліссі та Херсонщині, які є  найбільш унікальними та вразливими екосистемами.  Це мій особистий висновок, висновок людини, яка знає Карпати та Полісся не один десяток років і має певний досвід для оцінки стану екосистем.  Загальновідомі докази погіршення ситуації приводити недоцільно – думаю читачі їх знають і відчувають на собі.

Примітка автора: І що саме головне – вимоги заробітчанства не змінились – і тут якість незаконно зрубаної деревини переходить в кількість. Іншими словами, кількість незаконно зрубаної або пошкодженої пожежами деревини по цілому ряду причин буде зростати, а не зменшуватись не дивлячись на те, що зростає ціна відповідальності за розкрадання деревини та інші негативні явища, збільшуються можливості контролю, поліпшується робота правоохоронних органів і зменшується попит на деревину та послуги, як основні елементи схеми задоволення потреб учасників незаконного збагачення.

В Україні частим явищем стають посухи і засухи, особливо в південних регіонах. Різко погіршується екологічна ситуація в лісистих регіонах в зв’язку з масовою вирубкою лісів. Вирубують повністю, а може під якимось приводом перерубують лісосіки особливо цінних порід в доступних місцях, а не вирубують осикові, грабові, березові, вільхові насадження по болоту, а також, не в повній мірі проводять рубки догляду.

І заяви працівників лісового господарства усіх рангів про недоосвоєння розрахункової лісосіки і відсутність впливу масової вирубки лісів на зміну регіональних погодних умов розраховані на необізнаність  населення. Для підтвердження  все-таки приведу один факт – зникають маленькі річки і потічки, відповідно міліють більші ріки. Причина – ліс переводить поверхневий стік атмосферної води у внутрішньо грунтовий.  Тоді вода накопичується  в певних пустотах в грунті і виходить на поверхню у вигляді джерел. За рахунок руху цієї внутрішньо грунтової води підтримується режим забезпечення водою лісової рослинності. При суцільних вирубках лісів без дотримання лісівничих норм на великих площах і несвоєчасному якісному лісовідновленню при найменшому ухилі території атмосферна вода швидкоплинно  стікає по поверхні грунту, тому що зникає елемент екосистеми, який відповідальний за виконання функції по переведенню поверхневого стоку води у внутрішньо грунтовий. Цілком зрозуміло, що проходить опускання рівня грунтових вод і виникає  зміна лісорослинних умов зі всіма наслідками, аж до банального усихання лісів та зміни порід.  Порушення такого локального кругообігу води на відносно невеликій площі лісів в кінцевому результаті приводить до зникнення води в колодязях і джерелах з однієї сторони та до спустошуючих повеней при невеликих дощах або сніжних зимах. І це стається на фоні  системного зменшення кількості опадів в усіх  регіонах України,  що підтверджується інформацією синоптиків. Це в найближчі 5 років однозначно приведе до подальшого пониження рівня грунтових вод і  ослаблення та всихання насаджень по всіх лісорослинних умовах і породах. А потім наступає пора діяльності вторинних шкідників. Про результати такого розвитку подій говорити не приходиться.

Ще одне питання, яке на мою думку, варто довести до суспільства.

В засобах масової інформації Агентство постійно акцентує увагу населення на те, що наша держава дуже багата лісами і займає  дев’яте місце в Європі  за площею лісів. Правильно. Але, це робиться для того, щоб  зомбувати населення ідеєю, що нам  можна і потрібно рубати як можна  більше. При цьому, не акцентується увага на проценті лісистості нашої країни і країн Європи, розподілу лісів по території України, зниження середнього віку насаджень, а також  на тому, яка  площа лісів на одного жителя України і країн Європи, яка екологічна ситуація в країні. А тут проявляється наступне:

Так лісистість країн Європи, куди Україна експортує деревину, складає:

  • Туреччина – 27,8 %
  • Німеччина -31,0 %
  • Італія -36,2 %
  • Іспанія -54,8 %
  • Польща -29,8 %

По лісистості  (15,9%) наша країна  стоїть з кінця списку серед країн Європи, але  в 2011-2015 роках була одним з найбільших постачальників деревини в Європу.

Лісистість України приблизно така-ж як і держави Судан, яка розташована в східній частині Африки ( там 17,6%). Площа лісів в Судані 32,7 млн. га., а в нас  – 10,4 млн.га.

 Чи чули Ви хоч раз, що Судан являється активним експортером деревини? Та ні. Там бережуть ліс для себе і наступних поколінь, тому що майже половина території країни пустелі і напівпустелі і африканці уже мають досвід, що ліси потрібно берегти. А ми, поки що, до цього не дійшли.

А тепер подумайте – чи правильно ми робили, коли за безцінь вивезли деревину в країни, які свої ліси берегли? Ліс – це національне надбання. Знищуючи ліс, ми руйнуємо тіло країни.     Хочу привернути увагу до того, що нам природа наглядно показала, в що може перетворитися поки що південь України, якщо ми не приймемо  дієвих мір по поліпшенню екологічної ситуації в Україні.

Так сталося, що  Україна має на своїй території найбільшу в Європі напівпустелю (дехто вважає пустелю) –  Олешківські піски. Так може виглядати південь України, якщо будемо господарювати так дальше, як господарюємо до тепер. Не буду обговорювати умови появи цього екологічного дива – напівпустелі, яке формувалось на протязі віків. То окрема тема.                                            

 Мені прийшлось побувати там напередодні створення НПП «Олешківські піски», коли розглядалось питання доцільності його створення (створений в 2010 році на 3 земельних ділянках),  і побачити соснові ліси на окраїні  цієї пустелі з рухомими пісками. І можу сказати одне – дорогою ціною дається створення лісів в південних районах України, а особливо а районі Олешківських пісків, які займають загальну площу близько 220 тис. га. від берега Чорного моря до Каховки. Там кожне деревце екологічно неоціниме. І збереження уже створених лісів на Херсонщині – надважливе завдання.

Вибачте, але не по темі статті, хочу привести приклад службового нехлюйства, який характеризує наше відношення до охорони природи.

В силу певних обставин, на землях НПП «Олешківські піски» та прилеглих територіях  відновив свою діяльність військовий полігон. Доцільність відновлення не обговорюється. За інформацією представника МО України, зробленого в 2018 році на облаштування полігону  виділено 4 млрд. грн. І  НПП «Олешківські піски» перетворився в мішенне поле при стрільбах   з усіх видів озброєнь та з усіх боків. Враховуючи цю ситуацію, Міністерством оборони було запропоновано ліквідувати парк на території полігону (основна ділянка НПП). Це привело до того, що де – юре Національний Парк як юридична особа є, де – факто  – немає і, мабуть, не буде. Але, як кажуть гуцули – «всім по цимбалах». Прийдеться адміністрації парку, як польському уряду в роки Другої світової війни, бути в еміграції. Ті були в Англії, а тут ще країну потрібно підібрати. Або переселитися на інші ділянки парку, якщо це буде доцільно.

 Було би смішно, якби не було так сумно.

 А хто створив цю дурну (вибачте за термін) ситуацію? Місцеві чиновники. Як можна було в 2010 році створювати Національний природний парк, вдумайтесь в ці слова,  в центрі полігону на території, яка до сьогоднішнього дня з користування  Міністерства оборони належним чином не вилучалася, тому  нікому іншому в постійне користування не могла  бути надана, в т.ч. і НПП.

І що тепер робити з Національним Парком? Шлях один – виключати територію полігону зі складу НПП, що рівноцінно ліквідації НПП. Якщо такі дива творяться з Національним парком, який створюється Указом Президента України, то що твориться з лісами?

І що саме головне –  в Херсонській області Державна екологічна інспекція (м. Херсон, Козацький провулок, 10) нібито є, нібито нема. Не відчутно ніякої ролі інспекції по контролю за станом охорони та збереження лісів. От про успіхи в охороні рибних запасів повідомлень предостатньо. А з лісами в них все в порядку – проблем ніяких немає.  А тут виникає таке питання – цікаво, хто платить за самовільні рубки, які процвітають в лісах навколо НПП «Олешківські піски», про що постійно повідомляють ЗМІ? Чи оформила інспекція хоч один акт на незаконну рубку лісу і стягнула нанесені збитки? В кого офіційно в користуванні знаходяться ліси навколо НПП «Олешківські піски», хто здійснює ведення лісового господарства і охорону лісу від пожеж? Складається враження, що очікувати вагомих результатів від діяльності якоїсь віртуальної  екологічної інспекції в Херсоні, недоцільно. От так.

А ДАЛРУ або не знає ситуації, або не хоче інформувати, що в Херсонській області тисячі гектарів незаліснених згарищ, починаючи з 2007 року, і в цьому році на Херсонщині горіли рукотворні ліси – і не мало. Але ДАЛРУ чомусь засекретило інформацію про площу лісових пожеж по Україні в 2020 році та наявність незаліснених площ. Для чого? А мабуть для того, щоб приховати  недоліки роботи апарату ДАЛРУ. Зробили так як страус – сховав голову під крило і думає що його ніхто не бачить.

Так, Херсонська область в 2019 році зайняла перше місце серед областей України по об’єму незаконних рубок – 60251 кубометр тільки в лісах ДАЛРУ, в області зареєстровано 166 випадків лісових пожеж. Іншими словами, в регіоні повним ходом рубають гілляку, на якій самі сидять.

Подібна ситуація і в Одеській області. Я мав можливість побувати в лісах на території майже всіх районів області і впевнено можу заявити – без належного фінансування ведення лісового господарства  в південних регіонах України з боку держави або органів місцевого самоврядування про ліси на півдні України, як ліси, можна забути як примарний сон. І все, що там створене руками людини – піде в небуття. Необхідно терміново відновити нормальну діяльність лісгоспів, причому підняти як зарплату працівників лісгоспів, так і їх авторитет. Висловлювати думку про самостійне фінансування  ведення лісового господарства  підприємствами в цьому регіоні – це кощунство. В даний час, там не проводиться заготівля деревини в значних промислових масштабах, але діяльність місцевих жителів в цьому регіоні приведе до знищення цих лісів і переведення їх в категорію чагарників.

Враховуючи вагомість лісів на півдні України як вагомого елементу екосистеми і  формування мікроклімату необхідно терміново розробити програму «Ліси півдня України» виходячи з місцевих особливостей. На сьогоднішній день важко дати якісь рекомендації не знаючи в повній мірі фактичної ситуації, але одне можу сказати впевнено – якщо залишити все в такому стані, в якому воно є,  напівпустеля дуже швидко пошириться на  три області, які є житницями України. Створення лісів в цьому регіоні є, також, запорукою розвитку цих областей, як лікувально-відпочинкового комплексу України.

Примітка автора: Для порівняння візьмемо стан справ з екологією на півночі Італії.   Так, Венеція знаходиться на такій же широті (45 градусів 26 хвилин північної широти), як Скадовськ і Залізний порт ( широта 46 градусів 07 хвилин).  А яка вагома різниця в екологічному стані навколишнього середовища і рівнем відпочинкового комплексу.                                                      

По кожному регіону висновки про розвиток ситуації можуть дати спеціалісти ДСНС, синоптики та лісівники науковці. І знову змушені повернутися до недолугих Санітарних правил лісах України, масової вирубки лісів, відсутності коштів на лісовідновлення, катастрофічних лісових пожеж.

 До речі, з другої половини липня, за прогнозами синоптиків, нас чекає екстремальна пожежна небезпека в лісах. На цьому наголошує Голова ДАЛРУ п. Заблоцький А.Д. і вимагає прийняти всі можливі віри по недопущенню пожеж. Як громадянин України, я повністю підтримую вимоги п. Заблоцького А.Д. і радив би директорам підприємств проаналізувати ситуацію і прийняти необхідні міри. Жарти з цього питання дуже недоречні.

 А дальше, кожен нехай робить що хоче і що може. Бо як згорить ще сотня тисяч гектарів Полісся і Херсонщини, а може і Карпат – то це вже буде крах.   

Вважаю за необхідне спростувати тезу про значний вплив масових вирубок лісу в Україні на наявність кисню в атмосфері, тому що це не відповідає дійсності. Справа в тому, що значна маса кисню на Землі, як не дивно, виробляється світовим океаном і виробництво кисню на Землі відчутно не зменшується. Правда, збільшується чисельність населення Землі і погіршуються екологічні умови, відповідно кількість кисню на одного жителя зменшується.

Зростає роль і значимість науково-виробничого потенціалу лісового господарства – незримо, але зростає. Суспільство починає розуміти що є час розкидати каміння, але наступає така година, що його потрібно збирати.  Необхідно повертати в лісове господарство науковців і спеціалістів. Вимога колишнього лозунгу  «кадри вирішують все» на даний час стає більш затребуваною. Але потрібні дійсні науковці і спеціалісти. Як не дивно, в Україні є маса науковців різних степенів, звань, і Лісівнича Академія з її Академіками і Членами, Товариство лісівників України, членами яких є дуже поважні лісівники. Але де їх вагомий голос на захист лісу і приведення існуючого законодавства у відповідність до вимог сучасності, де їх конкретні пропозиції по поліпшенню фінансування ведення лісового господарства в цей важкий час, коли фінансування лісового господарства з держбюджету і місцевих бюджетів по об’єктивних причинах майже неможливо.

І ще. На даний час між власником лісів і виконавцем робіт по  вирощуванню лісу (лісгоспами) діє принцип «твоє-моє, моє не руш. Ти, лісгосп, для мене сплати всі податки, в т.ч. і за ліс, який ти виростив, але з цих коштів я тобі нічого не дам». Живи як хочеш.

Цікава ситуація з лісами на землях комунальної власності. Згідно Закону, користувач землями, покритих лісом, повинен сплатити податок за користування цими землями територіальній громаді. Підрядник по виконанню комплексу лісогосподарських робіт (в нашому випадку – агролісгосп)  буде вимушений включити суму податку у витрати, які повинен відшкодувати власник – територіальна громада в особі обласної ради.  Це нонсенс.  Отак самі себе, вибачте,  дуримо і щасливі.

 Аналіз стану справ приведено в  статті «Думки лісівника вголос» і повертатись до висвітлення цього питання вважаю за недоцільне.

ЩО РОБИТИ?

Зараз потрібно починати з чистого аркушу.

Давайте розглянемо основне питання – чи може бути лісове господарство самоокупним і чи зможе держава та обласні ради виділяти необхідні кошти   лісгоспам з бюджетів для ведення лісового господарства на належному рівні?

За висновками спеціалістів,  валовий дохід від реалізації деревини на пні та інших корисних властивостей лісу по середньостатистичному лісгоспу складає не більше 50% витрат  на виконання комплексу робіт  по веденню лісового господарства.  Тобто 50% коштів на ведення лісового господарства підприємство без виробничої діяльності  об’єктивно заробити не може, По цій причині лісгоспи, як комерційні підприємства вимушено будуть зменшувати витрати на ведення лісового господарства шляхом зниження об’єму і якості лісогосподарських робіт з відповідними наслідками. А знижувати дальше уже нікуди.

На мою думку, в сучасних умовах при існуючому законодавстві України та економічній ситуації в Україні та світі,  наявним ринком лісопродукції та виробів з деревини, певними форс-мажорними обставинами на протязі найближчих 10 років лісгоспи об’єктивно не зможуть поліпшити своє фінансове  становище  і одночасно здійснювати фінансування  ведення лісового господарства. Необхідно врахувати і наявний сучасний незадовільний фінансовий  стан підприємств,  зростаючу податкову заборгованість і штрафні санкції в зв’язку з несвоєчасною сплатою податків та багато інших факторів, перерахунок яких займе декілька сторінок..

 Кошти з держбюджету та місцевих бюджетів в достатній кількості лісгоспам можуть виділятися тільки при умові збільшення ВВП країни не менш як в 2  рази ( на 200%) порівняно з 2018 роком. Прошу прийняти до уваги, що за 2019 рік реальний ВВП зменшився порівняно з 2018 роком на 7,5%.

Я не можу порахувати потребу в коштах для виконання програми «Ліси України на 2021-2030 роки», але для виконання  програми «Ліси півдня України» на 2021-2030 роки» за попередніми підрахунками потрібні не менше 3 млрд. грн. Дехто може назвати ці думки маячнею – де взяти такі кошти в даний час  тільки для півдня України. Я розумію що це неможливо. Але де взяти кошти на виконання програми – це вже турбота і розум власника – Українського народу, бо природа на прикладі півдня України, Полісся та Карпат уже наочно показує українцям що може бути, якщо не приділяти належної уваги поліпшенню екологічної ситуації і зневажати закономірності  життя лісу і природи. Як сказано вище, африканці це уже зрозуміли. А у нас на папері є ціла армія науковців – от нехай і оправдовують свої високі наукові степені і звання та внесуть відповідні пропозиції по поліпшенню фінансового становища в лісовому господарстві, а то сховалися, вибачте, як миші за віником,  і тихесенько сидять,  отримуючи доплату до зарплати за степені і звання.

Підтвердженням моїх висновків є наявна ситуація, яку всі бачать і відчувають на собі, і додаткових доказів не потрібно. Потрібно працювати. І я співчуваю і дякую Уряду України, який сьогодні витримує такий удар негативних економічних  і форс-мажорних обставин і утримує на контролі ситуацію в Україні. І дуже хотів би допомогти в цій ситуації в питанні поліпшення фінансування ведення лісового господарства.

У  К.Е.Ціолковського є знаменита фраза – «Земля є колискою людства, але неможливо вічно жити в колисці».

Даруйте мені, дозволю собі викласти знамениту фразу з врахуванням свого бачення сьогодення лісового господарства – «Лісгоспи є колискою лісового господарства України, але неможливо вічно жити  в колисці».  

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, що існуюча структура управління і господарювання в лісах України  своє віджила і необхідно конкретно і оперативно приймати нову Концепцію ведення лісового господарства і впроваджувати її в життя  Я не можу собі уявити якою буде ситуація, коли підприємства лісового господарства масово збанкрутують (а до цього йде)   і які будуть збитки, поки воно до цього дійдуть. Те що держава спише борги, бо їх не буде чим сплатити – це одне, але що буде з лісом  і природою України та що Ліс винен в тому, що уповноважені власника лісів не можуть дати собі і йому ради?

На з’їзді Товариства лісівників України Заступник Голови ДАЛРУ п. Бондар В.Н. від нічого робити запропонував поновити ДАЛРУ в статусі Міністерства лісового господарства та деревообробної промисловості. Це для чого? Таке вже проходили, але були інші суспільні відносини,  не були знищені ліси і до цього не було ДАЛРУ. А що дасть зміна бейджика?  З двох і навіть з п’яти об’єднаних бідних державних підприємств одне багате не зробиш, хіба що збільшиш корупційне поле. Яка роль такого запропонованого карликового Міністерства, діяльність якого має мізерний вплив на економіку держави? ДАЛРУ жаліється що не може впливати на становище, бо немає права законодавчої ініціативи. Ви як думаєте – це не смішно? Всі питання законодавчої ініціативи ДАЛРУ може реалізувати через Міністерство – але потрібно  обгрунтовано, жорстко і настійливо впроваджувати свої обгрунтовані пропозиції і не боятися за збереження своєї посади. І не діяти за принципом «моя хата з краю, я нічого не знаю».  Це я стверджую, виходячи з власного досвіду. Вибачте, не хотілось оприлюднювати, але автору статті, не займаючи високих посад,  довелось вирішити питання скасування Постанови Верховної Ради АРК, рішення Комітету ВРУ та відповідне розпорядження КМУ, які знаходились в стадії виконання (до речі, прийняті за пропозицією   Держкомлісу) та інше.  А як потрібно було, то підготував позов до органу управління про стягнення коштів за ведення лісового господарства і виграв у суді справу про стягнення в перерахунку !,7 млн. доларів США. Це відповідає ситуації, якби лісгосп подав позов до ДАЛРУ і виграв судовий процес проти ДАЛРУ.

Нарешті потрібно зрозуміти, що нам необхідно заново повністю реорганізувати галузь і привести її структуру і господарські стосунки у відповідність до сучасного устрою держави і виробничих відносин, а не старатися утриматися на двох стільцях.

Вибачте що я так висловлююсь, але мій особистий висновок такий  – при нормальній законодавчій базі і новій економічній політиці  держави по відношенню до лісового господарства, лісове господарство зможе фінансуватись за рахунок коштів новостворених суб’єктів господарської діяльності і вести лісове господарство на належному високому рівні. При цьому, правовою базою створення таких підприємств є діюче законодавство з незначними несуттєвими змінами. Структура такого СПД  і принцип його діяльності розроблені,  але не хотілось би бути в положенні винахідника, який заново конструює велосипед, який уже сконструйований. Та і потрібно уступити дорогу старшим і розумнішим, для чого потрібно знати позицію ДАЛРУ, можливо є напрацювання органів влади, пропозиції науковців.

А В КІНЦЕВОМУ РЕЗУЛЬАТІ ВСЕ,
ЩО МАЄМО НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ,
ЛЯГАЄ НА ПЛЕЧІ МОГО ТОВАРИША – ЛІСУ.

А він своїм розумом протистояти проти розуму людини і викликів природи не може. І його об’єктивна неспроможність виконати свої функції обумовлює створення проблем для людей, які не хочуть поки-що звертати на них належну увагу.  Якщо українське суспільство не повернеться до лісу обличчям, не задумається над своїм майбутнім і не віддасть Лісу йому належне – то кожний сам для себе може зробити висновки що очікує його, його  сім’ю,  родину. А геній Шевченко Т.Г. про це сказав ще в  1845 році:

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде!

А поки що,  щоб не було так, як в посланні Т.Г. Шевченка, закликаю до одного – схаменіться люди, оцініть ситуацію і зробіть висновки. Думайте і робіть щось,  поки не пізно! Вибачте, що я можливо занадто різко висловлювався при оцінці окремих фактів, внесенні пропозицій, але хочу щоб ліси були окрасою України, а люди, які працюють в лісовому господарстві, були веселими радісними, щасливими і впевненими в завтрашньому дні.

Висловлюю своє шанування і бажаю всім читачам, лісівникам, науковцям , працівникам апарату ДАЛРУ творчої наснаги у вирішенні питання поліпшення ведення лісового господарства та збереження лісів. Не на словах, а в дійсності.

З пошаною Михайло Іванович, інженер лісового господарства

https://www.openforest.org.ua/143130/