Дві загрози степів

Чому у херсонських лісівників найбільший ворог не лише вогонь, а й пустеля?

Масштабний проєкт із розробки суперсучасної системи протипожежного захисту лісів розробили та реалізують на Херсонщині. Чому цей проєкт народився саме у Херсонській області; чому у місцевих лісівників ворог не лише вогонь, а й пісок; які особливості проєкту; чим він може бути корисним для лісівників решти областей України – нам розповіла начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Тетяна Касіч.

– Херсонське ОУЛМГ спільно із представниками ОДА розробили проєкт протипожежного захисту лісів, вартість якого становить понад 11,5 мільйона гривень. Проєкт має бути втіленим у життя впродовж двох років. Фінансування проєкту забезпечує Міністерство регіонального розвитку України.

Проблема лісових пожеж надзвичайно болюча для нашої області. У нас кілька дуже важливих географічних та кліматичних особливостей. Херсонщина виключно степова. На півдні області розташована Олешківська пустеля. Там величезні бархани висотою у кілька десятків метрів, наче у Сахарі. Пустеля поступово наступала на сільськогосподарські землі, руйнувала їх ерозією, засипала родючі ґрунти, – зазначає Тетяна Касіч. – Аби зупинити цей руйнівний процес, південь області заліснювали з 50-х років минулого століття. Соснові ліси масово були утворені у гирлі Дніпра, аби обгородити пустелю з усіх боків. Це угіддя Олешківського, Великокопанівського, Каховського держлісгоспів. Саме завдяки лісам вдалося зупинити згубний наступ пустелі на нашу область. Загальна площа угідь – 174 тисячі гектарів, з них 78 тисяч – лісові. Загальний відсоток лісистості області становить 4%. Це зовсім мало.

– Отже, у херсонських лісівників два головні вороги – пустеля та вогонь?

– Друга наша особливість – завжди посушливий та спекотний клімат. А ще у нас постійні вітри швидкістю від десяти метрів за секунду. Восени та навесні дощі йдуть доволі рідко, зими теж малосніжні. Сніговий покрив фактично ніколи не встигає утворитись та протриматись на поверхні землі, сніг швидко тане після випадання. Цієї зими снігу майже не було. До того ж, із кожним роком клімат стає все спекотнішим. Земля не встигає сповна «напитись» дорогоцінною водою.

Буває, що пожежонебезпечний період триває у нас майже увесь рік. Минулого року він тривав з березня по грудень. У цьому році ситуація теж дуже складна, бо лісові пожежі у нас трапляються й на Новий рік. Соснові ліси, які є головною породою, – найуразливіші до вогню. Найбільше пожеж стається саме в угіддях вищезазначених лісгоспів.

З початку цього року у нас уже сталося п’ять лісових пожеж на загальній площі 2,3 гектара. На щастя, всі вони були вчасно ліквідовані. А ще навесні починається «сезон» спалювання сухої трави, кущів, заростів у сільгоспугіддях, очерету та плавнів на Дніпрі та лиманах. Це теж дуже велика біда, адже вогонь, якщо його вчасно не погасять, легко може перекинутись і на лісові угіддя.

– У Херсонській області траплялися раніше великі лісові пожежі національного масштабу?

– З 2006 по 2020 рр. у нашій області сталося 3359 лісових пожеж. Загальна їхня площа – понад 15 тисяч гектарів, а загальні збитки сягнули десятків млн гривень. Для нас це величезні втрати. Найбільш резонансні пожежі стались у 2007 році у Голопристанському та Олешківському районах області, зокрема, верхові. Потім у 2012 році лісова пожежа знову у Голопристанському районі. Ці пожежі, до минулорічних лісових пожеж на Луганщині, були найбільшими лісовими пожежами в Україні за площею та масштабами. Тоді згоріло майже 9 тисяч гектарів найцінніших сосон. Ваш часопис про це неодноразово розповідав.

Для мене особисто пожежа 2012 року ще і найтрагічніша. Я тоді працювала головним лісничим у Збур’ївському держлісгоспі. Нас одними з перших задіяли на допомогу сусідам, у яких трапилася біда. Тоді у вогні отримали опіки та важкі травми кілька наших працівників – моїх колег та підлеглих. Людей тоді рятували у Донецькому опіковому центрі, їх оперував особисто професор Еміль Фісталь. На щастя, всі наші працівники вижили після надважкого багатомісячного лікування. Дехто після пережитого звільнився. Але деякі учасники тієї боротьби з вогнем, незважаючи на всі негаразди, досі в строю і працюють у лісі. Ці люди заслуговують пошани і поваги, а їхній феноменальний досвід та знання нині вкрай потрібні новому поколінню лісівників. Але яка б хоробра та мужня людина не була, без досвіду, знань, умінь і навичок, у вогні з нею може статись страшна біда.

– Тетяно Григорівно, з Вашої точки зору, скільки часу, сил та ресурсів може піти, аби відновити знищені та пошкоджені пожежами ліси області?

– Щоб на згарищі з сіянців зійшли молоді дерева – потрібно, як мінімум, десять років. Аби поступово відновити всі лісові насадження замість тих, які знищив вогонь, потрібно понад 60–70 років. У 2007 році згоріли найцінніші наші соснові угіддя віком 50–60 років. Це були вже майже стиглі насадження, які мали високу економічну цінність. Фактично вся робота наших дідів та прадідів-лісівників була зведена нанівець. Тож зараз працюємо вже задля наступних поколінь.

Щороку 60% сіянців молодих дерев ми саджаємо саме на місцях тих лісових пожеж. Загалом, з 2007 по 2020 рр. на Херсонщині створено понад 15 тисяч гектарів нових лісів, зокрема, і на місцях минулорічних згарищ. На жаль, не все йшло гладко. У перші роки більша частина сіянців загинула через неврахування нюансів кліматичних умов та особливостей нашого піщаного ґрунту. Тож довелося все починати з початку, залучати науку, використовувати досвід. На цей рік Голопристанський, Олешківський, Великокопанівський, Каховський лісгоспи мають завдання засадити 312 гектарів нового лісу на згарищах, щоб протидіяти наступу пустелі. Висіваємо, в основному, сосну кримську.

– Всім відомо, що, водночас, на додачу до пожеж у херсонських лісівників виникли й суттєві труднощі економічного характеру.

– Починаючи з 2016 року було повністю припинено бюджетне фінансування. Це був дуже важкий удар по наших підприємствах. Мабуть, ми єдині в Україні постраждали найбільше. Люди просто лишилися без заробітної плати та засобів існування. Тоді з роботи звільнилося більше половини працівників лісової галузі – як молодь, так і вже досвідчені співробітники зі стажем у десятки років роботи. Дуже величезних кадрових втрат зазнала саме наша пожежна охорона в усіх держлісгоспах. А це все висококваліфіковані фахівці, підготовка яких може тривати десятиліття. Якби не ці люди, то з тими страшними пожежами, які стались у минулому, ми могли б і не впоратись. Будемо робити все можливе і надіятись, що такі пожежі не повторяться. До 2016 року у нас було близько 1200 співробітників. А коли я очолила управління півтора роки тому, у нас був лише 551 працівник. Люди з острахом чекали майбутнього, незнаючи, що буде завтра. І я їх розумію.

– А яка кадрова ситуація нині? Чи йде молодь працювати до вас?

– Зараз у нас уже 673 співробітники. Не густо, але вже й не пусто. Ця величезна кадрова прогалина була через відсутність упродовж тривалого часу бази підготовки нових кадрів. Лише у 2019 році на базі Херсонського національного аграрного університету відбувся перший випуск молодих фахівців за новоутвореною спеціальністю «Лісове господарство». Нині у нас працюють десять випускників вишу. На жаль, молодь важко зараз заохотити працювати у наших державних підприємствах – мала заробітна плата, відсутні пільги від держави, колосальне навантаження, майже цілодобова робота.

Наш майстер лісу нині отримує близько 7200 гривень заробітної плати. Так оцінює держава працю людини із вищою профільною освітою, яка, зокрема, за службовими обов’язками має ризикувати життям у боротьбі з лісовими пожежами або незаконною вирубкою дерев. А ще трохи раніше фахівець такого рівня отримував взагалі лише чотири тисячі гривень. Лісівники на інших посадах отримують ще меншу зарплату.

Ситуацію трошки виправило те, що з 2019 року врешті почали виділяти кошти зі спеціального фонду Держлісагентства. На цей рік нам потрібно 55 мільйонів гривень, розраховуємо і цього разу отримати кошти зі спецрезерву ДАЛРУ. Ці кошти дають нам можливість заплатити людям за роботу, придбати паливно-мастильні матеріали для техніки, провести нагальні поточні ремонти. На більше, на жаль, не вистачає. Розраховуємо, що на нас звернуть увагу і почують.

– Фактично, у лісовому господарстві Херсонщини лишилися працювати тільки віддані своїй справі люди?

– Залишились, дійсно, справжні фанати своєї справи, люди, які закохані у рідну природу, ліси та готові працювати, незважаючи на складнощі. Сподіваємось, що вони-таки навчать собі гідну заміну серед молоді. Я хочу особливо відзначити за мужність та відданість професії інженера лісового господарства ДП «Великокопанівське лісомисливcьке господарство» С. Мазуркевича, лісничого Голопристанського лісництва М. Коваленка, лісничого Виноградівського лісництва В. Коваленка.

– Тетяно Григорівно, розкажіть, будь ласка, про ситуацію з технічним забезпеченням та пожежною технікою в лісгоспах області.

– Із технікою ситуація, на щастя, не критична. Але й не надто добра. Зараз у нас на озброєнні є 54 пожежні та спеціальні автомобілі це – 14 спеціальних пожежних модулів на базі «УАЗа», невеликої ємності на 0,8 тонни води та з мотопомпами, але компактні, маневрені, те, що потрібно для першого реагування на пожежу або боротьбу з невеликими займанням чи задимленням. Кілька таких автомобілів наші підприємства взяли у лізинг і поступово сплачують їхню вартість. Решта автомобілів – повнопривідні ще радянські «ГАЗ-66» та «ЗІЛ-131». Ця техніка ще 70–80-х років минулого століття. Найновіші наші автомобілі це – три «КаМАЗи» 2010 року. По деяких лісопожежних станціях у нас один автомобіль, а у найбільш ризикованих держлісгоспах – по два автомобілі у повній бойовій готовності.

Звісно, наш автопарк потребує оновлення, автомобілі, що маємо – потужні, надійні, але з кожним роком старішають. До того ж, постає питання запасних частин, що в Україні нині не виробляються. Через специфіку області нам підійде далеко не кожен пожежний автомобіль. Із нашого практичного досвіду найкращий – високопрохідний «ГАЗ-66», що проїде навіть густим піском. Вони підкорювали й бархани Олешківської пустелі. Ветерани «66-і» зараз наші найголовніші бійці з вогнем. Звісно, сучасний аналог «66» дуже б нам знадобився. А «КаМАЗи» та «ЗІЛи» ми часто використовуємо в якості автоцистерн для підвезення води.

Відстань між нашими лісництвами та лісопожежними станціями на півдні області інколи становить 200 кілометрів чи більше. Тож питання оновлення рухомого складу з кожним роком стає все гострішим. Добре, що у 2020 році ми врешті отримали кошти з обласного бюджету. Це 250 тисяч гривень. На них придбали протипожежне обладнання.

– Як взаємодієте з рятувальниками, військовими, іншими службами швидкого реагування?

– Ми працюємо спільно. Зараз у нас чітко відпрацьований механізм дій під час виникнення пожеж. Вогонь площею до п’яти гектарів ми гасимо своїми силами та ресурсами. Якщо пожежа набирає обертів, то за взаємодією відразу долучаються сили рятувальників, військових, потужна спеціальна техніка та навіть авіація у разі потреби. Мусимо відреагувати на кожний дим у лісі чи поблизу лісу. Хай це навіть хтось забув погасити вогнище після пікніка на природі. Бо маємо, на жаль, багато живих прикладів, як із маленького вогню починалася величезна пожежа.

– Повернемося до системи захисту лісів. Які нині новітні технології допомагають вам запобігати та боротися з вогнем?

– Дуже важливо вчасно виявити пожежу. Херсонська область рівнинна та степова, тож нам у цьому плані дещо легше. Степ та ділянки лісу у ньому добре проглядаються на десятки кілометрів вдалину. Водночас, наша область прикордонна із тимчасово окупованим Кримом, тож польоти авіації мають певні обмеження. На жаль, у нас своїх повітряних суден зараз немає, а авіабаза при Держлісагентстві була ліквідована. Тож нині ми поставили на протипожежну службу квадрокоптери.

Саме за допомогою безпілотників патрулюємо ліси та наші угіддя щодо виявлення пожеж, задимлень, незаконних рубок лісу. Зараз три квадрокоптери працюють у Олешківському, Великокопанівському, Скадовському держлісгоспах. Хлопці з державної лісової охорони вже чудово навчилися успішно працювати з ними. Минулого року вперше придбали один квадрокоптер, потім ще два. Наша програма передбачає купівлю ще 14 крилатих спостерігачів, аби максимально охопити ними всі лісові угіддя області.

Крім нагляду з повітря, у нас уже працює і відеонагляд. Поки що він є лише у трьох лісгоспах, але завдяки згаданій програмі сподіваємося охопити всі підприємства області. До речі, саме завдяки цим камерам відеоспостереження ми виявили факт незаконної вирубки лісу в Олешківському лісгоспі.

Встановлення спостережних веж – є обов’язковим. Нині у нас є 14 веж. На деяких із них уже є відеоспостереження, на інших чергують спостерігачі. У пожежонебезпечний період працівники чергують цілодобово. Наша система передбачатиме встановлення ще 14 веж, які будуть обладнані інтернетом та відеозв’язком. Уся отримана інформація цілодобово надходитиме до нашої чергової служби обласного управління. Саме там її аналізуватимуть і вже відповідно реагуватимуть. Так зможемо охопити і контролювати всю область. У рамках проєкту ще передбачена цифровізація всіх наших угідь із доступом через мобільні пристрої та ПК. Плануємо встановити GPRS-системи спостереження на наші автомобілі, аби у критичний момент максимально точно знали де біда, її обсяги та масштаби, які сили і куди слід відразу спрямувати.

– Сьогодні лісова галузь Херсонщини на порозі великих реформ. Як, на Вашу думку, зберегти потенціал області під час реорганізації лісгоспів, відомчої пожежної охорони?

– Для збереження потенціалу, в першу чергу, не потрібно його руйнувати. Зруйнувати завжди легше, ніж будувати. По-друге, потрібно мати окремий підхід до кожної зони (території), так як наша держава неоднорідна і кожен регіон має свою специфіку. Я вважаю, що час потребує змін, але потрібно напрацювати зважений підхід до цього.

– Зовсім нещодавно Ви з колегами з інших обллісуправлінь та Держлісагентства відвідали ліси Луганщини, що згоріли. Тетяно Григорівно, чим ваш досвід може бути корисним для інших областей України?

– Нині настав період цифровізації. Я думаю, що використання сучасних, цифрових технологій – це перше, що від нас вимагає час, це те, що допоможе нам запобігати виявленню пожеж.

Щодо самих пожеж, то я бачила сумні наслідки біди на Луганщині, спілкувалась із колегами, розповідала про наш досвід. Аби відновити знищені ліси, потрібні дві головні речі.

По-перше, провести розчистку спалених лісів, аби перешкодити комахам-шкідникам вільно розповсюджуватись, та надати можливість зростати тим деревам, що не пошкодив вогонь. Природа теж допомагає нам відновлювати її.

По-друге, садити сіянці лише з тих регіонів, що відповідають умовам ґрунту, клімату, географічним особливостям Луганщини.

– Нещодавно Верховна Рада України ухвалила рішення про значне посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за злочини проти природи, зокрема, підпали трави, кущів, лісу? На Вашу думку, чи дисциплінуватиме це потенційних порушників? І як саме херсонські лісівники проводять такі профілактичні заходи, перевірки, рейди тощо?

– Дуже важлива система відповідальності за порушення правил протипожежної безпеки в лісі. Але не менш важливо карати і за засмічення територій тощо. Бо можна людину вмовляти, переконувати, просити, але вона все одно чинитиме так, як їй заманеться. А штрафи змушують багатьох замислитись, зупиняють. Збільшення штрафів – позитивно відобразиться на відповідальності людей. У минулому році державна лісова охорона нашого облуправління у взаємодії з іншими службами провели 679 рейдів, під час яких було виявлено та затримано 19 правопорушників, на яких накладено штрафи на загальну суму 14 620 гривень. Цифри говорять самі за себе.

Спілкувався
Анатолій МЕЛЬНИК,
“Лісовий і мисливський журнал”