Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами

29.12.21 10:35
Автор: Ольга Скороход

Торік представництво Всесвітнього фонду природи в Україні (WWF) виступило із заявою про неприпустимість маніпуляцій на темі довкілля. Хайп на проблемі, роздування істерики або замовчування катастроф – це те, що відвертає увагу від справжніх проблем.

Цензор.НЕТ звернувся по розгорнутий аналіз стану довкілля в Україні до експертів WWF. У природі все взаємопов’язане: криза лісів впливає на якість і кількість води, скорочення здорових екосистем – на збереження біологічних видів. Все це разом з якістю повітря та ґрунтів визначає здоров’я людини. Пропонуємо почати з розмови про стратегічні запаси – ліс і прісну воду. Як бюрократія досі покриває порушення екологічного законодавства. завдяки кому або чому відбуваються позитивні зміни і як шукати баланс між охороною довкілля й економічними інтересами? Які страшилки про стан українського лісу є міфами, чому повернення частині річок первісного русла не є безглуздою фантастичною ідеєю і як директива ЄС здатна допомогти українській природі?

ВОДА: ЩО ПИТИМУТЬ НАШІ НАЩАДКИ?

Інна Гоч, керівник напряму “Вода” зазначає, що у питанні збереження прісної води Україна не може закритися від решти світу, адже цей ресурс спільний для всієї планети. Зміни клімату, застаріле законодавство, радянська спадщина та байдужість суспільства – ось виклики, які найбільше загрожують запасам питної води.

Запаси прісної води: не дефіцит, але стрес

Серед країн Європи, які мають недостатні запаси прісної (в тому числі і питної) води, є і Україна. На планеті загалом запасів прісної води не так багато – 2,5-3%. Цей мізер в масштабах Землі – це льодовики, поверхневі водні об’єкти (річки, озера, болота, водосховища, ставки), вода у ґрунті та атмосферна вода.

Для кращого розуміння цього показника науковці запровадили поняття індексу доступності води. Якщо доступної води в країні більше ніж 2000 м³ на особу на рік, то вона вважається достатньо забезпеченою водними ресурсами. Якщо менше 500 м³ на особу на рік – це вважається водним дефіцитом. В Україні цей показник коливається від 1500 до 1700 м³ на особу на рік. Тобто можна констатувати, що багато регіонів України – у стані водного стресу. Є ознаки нестачі, особливо на півдні і сході, де багато річок пересихають влітку. Така ситуація не нова, такі явища спостерігалися і раніше, але зміна клімату загострює проблему. Тобто річки пересихають, а наступного сезону через відсутність опадів не відновлюються. Ситуація, коли у селах Херсонщини, Миколаївщини, Одещини в принципі немає води, вже є реальністю.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 01

Забезпечення країн прісною водою.

Джерело поповнення води – це опади. Якщо ми візьмемо запас води, додамо до нього дощі, сніг та інші опади й віднімемо стік води і випаровування, то отримаємо кількість води, яку можна використовувати і якою можемо керувати. Ця кількість давно прорахована для світових запасів– приблизно від 9 до 12 тис км кубічних на рік. У разі ефективного використання може бути і 15 тисяч куб. км на рік. Оскільки людська популяція зростає, то це не так і багато. Хоча в Україні навпаки динаміка приросту населення негативна, але водні ресурси використовуються всіма державами, тому ізолюватися тут неможливо. Якщо все відбуватиметься так, як є, то до 2060 року світ вичерпає свій ліміт доступної води.

Як діяти, щоб нащадки не мали дефіциту прісної води. Логічне рішення – обмежений ресурс потрібно ефективно використовувати і економити. Науковці пропонують різні сценарії збереження води, усі вони стосуються ефективного споживання. Елементарна економія є важливою. Навіть кнопка зливу унітазу, яка дає можливість обрати кількість води для змивання, ощадливі способи миття посуду, ощадливі режими в посудомийних і пральних машинах допомагають економити воду. Інший спосіб, яким кожен з нас може посприяти збереженню води – користуватися дружніми до природи мийними засобами. Ще один варіант, до якого вдаються дедалі більше людей – свідомо відмовитися від споживання продуктів тваринного походження, адже на виробництво рослинної їжі потрібно менше води.

Агросектор: неефективність використання

Та найбільшим користувачем води є агросектор, на потреби якого йде 70% води у світі. Тож куди важливіше – контроль ефективності і споживання води саме агровиробниками. Потрібно постійно порушувати це питання і розмовляти з представниками цього сектору, . тому що ситуація, яка складається, в перспективі шкодить і бізнесу, і довкіллю, і громадянам. Замість win-win, маємо реальність lose-lose.

На виробництво певної агропродукції йде певна кількість води, скажімо для виробництва 1 кг пшениці треба витратити 1-2 м3 води, а от щоб виростити 1кг рису води може знадобитися аж до 4 м3. Тому впровадження передових й ефективних технологій в агросекторі є дуже важливим. Наприклад, принцип “більше врожаю за одну краплю”, коли полив здійснюється крапельним шляхом цілеспрямовано під кожну рослину. Таких методів багато, їх постійно треба впроваджувати, і акцент на цьому має робити держава, стимулюючи просунуті технології в сільському господарстві.

Наскільки український сектор розуміє проблему і переходить на нові методи? На думку експертів WWF, тут потрібно працювати над підвищенням обізнаності.

Принципово важливо, щоб під час водозабору з водного об’єкту (річки, водосховища) здійснювався облік аби розуміти реальну кількість відібраної води. Адже були випадки, коли процедуру оцінки впливу на довкілля намагалися пройти проєкти зрошення, у яких передбачалося з річки забирати води вдвічі більше, ніж стік цієї ж річки. Тобто в разі реалізації річка би повністю припинила своє існування.

Зараз в українському парламенті чекає “Проєкт Закону про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель № 5202-д”. З нього Інна Гоч робить висновок, що поки що в нашій країні не сформувалося глибоке розуміння, як потрібно використовувати та економити водні ресурси. До прикладу, вищезгаданим законопроєктом передбачено створення організацій водокористувачів (ОВК), і їм будуть передані у власність меліоративні канали, за допомогою яких транспортують воду, що фактично призведе до втрати контролю держави та передачі їх у приватні руки.

На практиці ж дуже багато українських річок випрямлені і для держави існують, як частина меліоративних систем – навіть такі великі, як Прип’ять та Інгулець. Тобто теоретично навіть річку чи її частини можуть передати на баланс такому кооперативу як складову меліоративної системи, що дасться взнаки на якості та кількості водних ресурсів, адже тоді не можна буде говорити про такі обмеження як прибережні захисні смуги, захист від розорювання. Крім того, слід пам’ятати, що річка є ще й складною екосистемою і місцем для життя багатьох організмів, яким буде непереливки під час такого активного господарського її використання. Низка природохоронних організацій вже висловили своє занепокоєння щодо даного законопроєкту і є надія, що в такому вигляді депутати за нього не проголосують.

Обміління та замулення поверхневих вод

Природна вільнотекуча річка має специфічні гідрологічні та гідрохімічні характеристики. По-перше, це ідеально підходить для всіх істот, які річку населяють. По-друге, важливо для людини, бо конкретні водойми забезпечують водозабір конкретних населених пунктів чи підприємств.

У радянські часи русла річок випрямляли і укріплювали береги штучними матеріалами, тому вони втратили свої меандри – природні лінії, каналізувалася, змінилася структура дна і берегів. Такий підхід в багатьох випадках є не сталим, бо, наприклад, під час повеней швидкість води колосальна і вона з часом розмиває і цей берег. У довгостроковій перспективі такі штучні укріплення потрібно періодично поновлювати і вкладати кошти знову і знову. Натомість, якщо річка має природну структуру русла, то навпаки відбувається вихід води на пойму та природне гасіння піків повеней за допомогою меандр.

Нинішня ситуація – це наслідки радянської політики у сфері управління водними ресурсами, яка враховувала виключно господарський підхід. Більшість рік тепер переважно не є вільнотекучими, тому постійно відбувається затримання стоків і, як наслідок, – замулення та припинення міграцій живих істот та седиментів. Багатьом річкам конче необхідні роботи з ревіталізації. Інна Гоч зазначає, що не йдеться про поглиблення чи розчистку. Мова про більш комплексні роботи відновлення русла, що максимально наближене до природного. Треба проаналізувати: можливо, якийсь берег варто укріпити природними методами (заліснення, залужнення з залученням місцевих видів рослин), а якусь перешкоду демонтувати частково чи повністю. Можливо, навіть потрібно позбутися ставка, якщо він заважає течії, а буває і зовсім не використовується.

Щодо Дніпра, то відновити первісне русло – до первозданного рівня з порогами – наразі не є можливим. Завдяки системі водосховищ і каналів вода перекидається у східну частину України (канал Дніпро-Донбас). Це джерело водопостачання питної води, і промисловості, і агросектору. З нинішнім трендом на урбанізацію міста вимушені брати воду з великих річок, які вже мають змінені русла і відповідну інфраструктуру.

Але у випадку Дніпра ми можемо говорити про відновлення проточності, адже є можливість будувати рибоходи – спеціальні гідротехнічні споруди для міграції риби та інших живих істот. Зокрема зараз вчені та природоохоронці разом працюють, щоб відновити проточність Дунаю та побудувати відповідні споруди на греблях “Залізні ворота-І” та “Залізні ворота- ІІ”. Адже не завжди необхідно демонтувати гідротехнічні споруди, але завжди потрібно думати про способи, як покращити життя живим організмам, для яких ця річка є домом.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 02

Річка Дністер. WWF-Ukraine

Втрата водно-болотних угідь: сумна спадщина СРСР і посилення парникового ефекту

Болота, водно-болотні угіддя, торф’яники. За часів СРСР вважалося, що від них в природному стані немає жодної користі. Їх осушували і віддавали під сільське господарство. Не було розуміння, що такі території, наче губки, утримують воду. З багатьох боліт беруть початки струмочки, річки та ріки, що важливо для формування запасів води. Окрім того, вони є своєрідними запобіжниками водних повеней – водно-болотні угіддя акумулюють воду, коли її багато, а потім поволі її віддають. Зрештою, болота та водно-болотні угіддя – це біорізноманіття, що є основою стійкості екосистеми

Є ще один важливий нюанс з точки зору зміни клімату. Торф’яники запасли свого часу у вигляді торфу величезну кількість вуглецю, і коли вони висихають, вуглець виділяється у вигляді парникових газів (вуглекислий газ та метан). Це нагріває атмосферу і парниковий ефект ще більше підсилюється.

Тому відновлювати водно-болотні угіддя, обводнювати торф’яники – дуже важливо. WWF працювали у цьому напрямку при розробці Водної стратегії України, пропонуючи зі свого боку, щоб до неї були внесені чіткі індикатори збереження водно-болотних угідь. Наприклад, в “Європейській стратегії збереження біорізноманіття” такий індикатор дуже чіткий: відновлення 25 тисяч кілометрів вільнотекучих рік. А які індикатори повинна мати Україна? Ми запропонували показник відновлення 3 тисячі кілометрів вільнотекучих річок. Сподіваємося, що до нас дослухаються.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 03

Болото Глуханя, найбільше сфагнове оліготрофне болото в Ґорґанах. WWF-Ukraine

Підземні води: хаос і відсутність обліку

Підземні і поверхневі води в Україні є в зоні уваги двох різних організацій – Державна служба геології та надр і Державне агентство водних ресурсів відповідно. Облік відбору підземних вод дуже умовний, адже забір підземних вод у приватному секторі практично є поза зоною контролю природоохоронних органів внаслідок інституційної слабкості останніх та вседозволеності компаній, які активно роблять сумнівний бізнес на бурінні свердловин для приватного сектора. І це негативний тренд, бо підземні води – наш стратегічний запасі є невідновлювальним ресурсом.

В ідеалі на кожній точку водозабору з підземних вод мають стояти лічильники, а всі нелегальні свердловини повинні піти в небуття. При цьому бажано, щоб управління усіма водними ресурсами відійшли в одні управлінські руки – до Державного агентства водного господарства.

Малі ГЕС: небагато енергії і знищення малих річок

Малі ГЕС (потужністю до 10 МВт) встановлюються на малих або середніх річках , які зберегли свою недоторканість і різноманіття. Це питання вибору: ми хочемо здобути невелику кількість енергії чи зберегти річку, яка забезпечуватиме нас питною водою, рибою, буде місцем рекреації.

У парламенті є ще один законопроєкт про збереження особливо цінних ділянок річок (№5413, який ініціював WWF). Ідеться про частини річок, які є унікальними, досі збереглися в незміненому природному стані, там живе багато цінних видів фауни і флори (або тварин і рослин), де збережена морфологія русла. Такі ділянки захищають (чи зберігають) у багатьох країнах. У цих районах малі ГЕС точно не можна будувати,.

Тому в даному разі експерти також радять шукати баланс. Ми не можемо повністю відмовитися від енергії. Однак малі ГЕС дають дуже мало енергії, а шкоди можуть наробити багато. При чому у випадку зовсім малих річок ,в разі побудови гірської малої ГЕС, водойму попросту заганяють в трубу. Від цього підходу точно варто відмовитися.

Системне вирішення: вперед за Європою

Україна зараз впроваджує шість директив ЄС, що стосуються води, серед яких Водна рамкова директива ЄС, та формуває плани управління річковими басейнами. Це дуже прогресивно, зазначають природоохоронці, бо раніше управління здійснювалося в межах області, що охоплювало лише фрагменти окремих річок та річкових басейнів, і таке управління не могло бути ефективним. Мало того, інтегрований підхід передбачає управління не тільки водними, а й іншими ресурсами, як, наприклад, земельні (прибережні захисні смуги), інфраструктурними об’єктами (прибережна інфраструктура), водними живими ресурсами (рибництво та рибальство),

Певні успіхи у сфері охорони водойм в Україні досягнуті завдяки природоохоронним організаціям, українським та міжнародним – проте це точкові досягнення, які стали можливі за ініціативи окремих проєктів. Для повноцінної і масштабної роботи має бути структурований системний підхід держави до цих проблем, підкреслює Інна Гоч.

ЛІСИ: НЕ ЛИШЕ ДЕРЕВИНА

Андрій Плига, координатор напряму “Ліси”, наголошує на необхідності поряд з проблемами помічати і багато позитивних зрушень у захисті лісів України.

Молоді ліси на місці рубок: поганий догляд і всихання

Інформація, що ключовою проблемою є те, що ліси не саджаються на місці рубок, є неправдою. Відновлення лісу може відбуватися природнім або штучним шляхом. У разі штучного садиться новий ліс на місці зрубів. Найкращим способом вважають природне лісовідновлення, коли на місці зрубів дерева виростають самі, але це може бути довго або не завжди доцільно, тому такий метод використовують в окремих умовах, які особливо сприятливі природному поновленню, наприклад у випадку заболочених вільхових лісах, які чудово самовідновлюються.

Проблема може полягати у поганому догляді за молодим лісом. Хоча загалом більшість скарг, що ліс не садять, пов’язані з тим, що на місці зрубів садять невеличкі сіянці, їх в перші роки не видно за високою травою. Ці молоді лісочки стають помітними за кілька років. Але ці новопосаджені культури потребують догляду.

По-перше, за діючими методиками дерева саджають дуже густо на той випадок, коли не всі дерева приживуться, а потім коли підростуть, їх треба проріджувати. Але по факту це прорідження іноді не роблять через комерційну недоцільність і ліс виростає загущеним та ослабленим. Очевидно, що цей підхід потрібно змінювати.

Інша проблема – далеко не всі дерева приживаються, особливо у посушливих зонах, які дуже страждають від зміни клімату, – починаючи з межі лісостепу і степу. У цих районах молоді посадки на місці рубок іноді всихають. У таких випадках лісгоспи вимушені робити додаткову посадку, але місцями вони цього не роблять.

Праліси: збільшення площі у 10 разів

Праліси – умовно ніколи не рубані ділянки лісу, що сформувалися без впливу людської діяльності. Офіційні критерії визначення пралісів затверджені відповідним наказом Міністерства екології, що спирається на критерії Карпатської конвенції. Крім пралісів, в наказі йдеться про квазіпраліси та природні ліси, які загалом схожі на праліси, але мають більше слідів людського втручання (далі в тексті під пралісами ми маємо на увазі і праліси, і квазіпраліси та природні ліси). Критерії досить суворі, мають багато обмежень по площі, конфігурації, господарському втручанню, і не весь гарний старий ліс підпадає під них. Тому наразі ми можемо говорити про офіційні праліси, квазіпраліси та природні ліси, та решту старовікових лісів, що не потрапляють під офіційні критерії.

З офіційно визнаними пралісами ситуація більш-менш хороша. Лише нашій організації вдалося за останні два роки отримати погодження офіційного статусу пралісів на площі понад 30 тис. га. А загалом площу пралісових пам’яток природи за останні два роки ми збільшили зі 100 га до 11 000 га. Це стало можливим завдяки тому, що 2017 було прийняте законодавство стосовно пралісів, яке запровадило нову підкатегорію заповідного фонду – пралісові пам’ятки природи, і загалом гарантувало сувору охорону пралісів, квазіпралісів та природних лісів, що набули офіційного статусу.

Тобто динаміка позитивна, але є нюанси. Досі частина пралісів не набула офіційного статусу, або створення пралісових пам’яток природи не завершене. Зокрема ідеться більше ніж про 5 тисяч гектарів в Івано-Франківській області, які очікують заповідання в складі пам’яток. З них близько 1500 га пралісів було оголошено пралісовими пам’ятками буквально нещодавно, 24 грудня. У Закарпатті ж питання із офіційним заповіданням більше 3 тисяч гектарів пралісів гальмується через опір обласної ради.

Єдине, що рятує ситуацію зі зволіканням створення пралісових пам’яток, так це те, що всі рубки в пралісах заборонені одразу з моменту погодження офіційного статусу лісгоспом. Ми слідкуємо за цим. В таких пралісах було зафіксовано лише кілька незаконних рубок. Ми все фіксуємо і повідомляємо у правоохоронні органи. Екоінспекція підтвердила наші знахідки і нарахувала штраф.

Попри це, є ділянки, наприклад, букових лісів віком 300 років, але колись там відбувалися невеликі рубки, і через це вони не відповідають критеріям пралісів. Такі ліси досі під загрозою, їх (хоч і як правило меншого віку) доволі багато в Карпатах і на Поліссі (де йдеться про переважно залишки дубових старовікових лісів). Як було згадано, офіційні критерії пралісів доволі суворі, і далеко не всі старовікові цінні ліси потрапляють під них. Тому деякі з них досі під загрозою.

Як і у випадку захисту водного фонду і повернення фрагментів річок до первісного стану екологи сподіваються на Європейську стратегію зі збереження біорізноманіття, де є вимога, що 10% наземних територій мають бути під суворою охороною, а 30% – у межах заповідного фонду. У перспективі має відбутися адаптація українського законодавства до європейських норм. Завдяки цьому під охорону можна взяти старі ліси, які не підпали під категорію пралісів.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 04

Смерековий праліс на північному схилі гори Петрос. Bogomaz conservation photography. WWF-Ukraine

Робота лісгоспів: незаконні рубки і “незаконні рубки”

В Україні трохи більше ніж 300 лісгоспів. Є лісгоспи, з якими в WWF дуже хороша співпраця, а є лісгоспи, які навпаки проводять рубки у цінних лісах.

Якщо ми говоримо про незаконні рубки, то варто одразу розуміти, що саме мають на увазі. Немає одного визначення, яке давало би розуміння що такими вважати. Коли ми говоримо про звіти лісової агенції, то там ідеться про те, що десь 0,1% зрубаної деревини вирубується незаконно. Однак річ у тім, що в цих звітах фігурують лише так звані самовільні рубки, які здійснюють треті сторони без жодних дозвільних документів. Сюди належать випадки, коли селяни самостійно заготовляють дрова в лісі, або значно серйозніші випадки роботи технічно обладнаних та подекуди озброєних браконьєрів, які “полюють” за найкращими деревами для лісопилок.

Але є рубки, які громадськість та експерти вважають незаконними, але офіційно вони такими не є. Йдеться про рубки, які мають весь пакет дозвільної документації, тобто погодження всіх інстанцій, але ці рубки здійснюються з порушенням законодавства. Згідно з міжнародною практикою і розуміння WWF незаконними рубками є ті, які порушують законодавство. Наприклад, цього року ми зафіксували кілька рубок в офіційних пралісах, і на це була вся дозвільна документація. Тобто в офіційних звітах вона не фігуруватиме як незаконна, хоча є такою з точки зору міжнародного розуміння, і ніхто не знає, скільки їх в Україні. За різними оцінками таких від 5 до 30%.

Мало того, перевірка по факту рубки може ініціюватися лише за заявою фізичної особи. Часто була ситуація, коли хтось з експертів виявляв незаконну рубку, подавав звернення до екоінспекції від імені громадської організації, то провести за цим зверненням позапланову перевірку вона попросту не мала права. Здавалося б це дрібниця, але вона зв’язувала руки.

Плига розповідає про дуже показовий  випадок, коли експерти WWF домоглися оперативної перевірки. Як правило, підготовка перевірки забирає тривалий час: згідно з законодавством, після отримання звернення мають дати на рівні Києва погодження на перевірку, що забирало до трьох тижнів. Весь цей час рубка не стоїть на місці, тому результативну перевірку практично неможливо організувати. Так ось, в цей єдиний раз ми домоглися перевірки за 3-4 дні. Це дуже класичний кейс для Карпат. Тоді лісгосп проводив рубку лісу, який за документами був всихаючим, але насправді то був абсолютно живий ліс. При цьому лісгосп мав усі необхідні висновки, які визнавали цей ліс всихаючим.

Отже на ділянках, де ліс вже було спиляно, офіційно вже не можна підтвердити категорію всихання і довести, що ці дерева насправді були живими. Що ж стосується лісу, на якому рубки ще тривали, то екоінспекція не має повноважень це зупинити інакше, ніж рішенням суду. Мало того, у цьому конкретному випадку екоінспекція домоглася початку судового розгляду – це було наприкінці осені. І суд таки виніс рішення припинити рубку, але сталося це… у травні наступного року, тобто тоді, коли рубку давно завершили. Коли ж мова зайшла про ділянки лісу, заплановані під санітарні рубки, але на яких рубка ще не почалася, – екоінспекція не могла нічого зафіксувати, оскільки порушення ще формально не відбулося. І це логічний абсурд.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 05

Рубка задля будівництва лісової дороги. WWF-Ukraine

Баланс між економікою і охороною довкілля: монетизація екосистемних послуг

Значну роль має відігравати екологічна освіта. В управлінні та громадському секторі мають бути громадяни, які не лише активні, а ще й мають певні знання зі сфери екоресурсів. Нещодавно на ІІ лісовому форумі презентували результати опитування, за яким 80% населення України передусім цінують екологічну складову лісу, а не економічну. Тому управлінці й бізнесмени мають враховувати ці екологічні цінності суспільства і не приймати шкідливих в екологічному плані рішень. Але для цього має бути: перше – розуміння, які кроки або заходи є шкідливими чи корисними; друге – активні громадські організації, які мають відповідні знання і які здатні користуватися існуючими інструментами участі для врахування екологічних моментів під час прийняття управлінських рішень.

Ліс дає нам не лише такі ресурси як гриби, ягоди, деревина, але й упередження ерозії, регуляцію рівня води та очистку повітря. Або рекреаційна функція – підтримує фізичне й емоційне здоров’я людини. І нересурсні функції не вловлюються економічною моделлю, і так не лише в Україні. Ніхто не платить за чисте повітря або умиротворення, яке людина отримує від прогулянки в лісі. Але неврахування цього нинішньою економічною моделлю призводить до того, що якість послуг погіршується. Якщо спрощувати, то закономірність така: вирубаний ліс можна продати і отримати гроші, але це означає мінус в очищенні повітря.

Глобальним виходом мала би стати монетизація екосистемних послуг. В ідеалі громада повинна мати вибір: ми зберігаємо ліс і він, наприклад, виробляє кисень на певну суму доларів або ми вирубуємо ліс і отримуємо гроші за продаж деревини. Зараз у світі розробляється багато таких пілотних проєктів. Якщо цю ідеальну гіпотетичну схему вдасться запровадити, то це змінить баланс економічної парадигми, то це докорінно змінить ситуацію зі ставленням до лісів, так як існуватиме вагома фінансова альтернатива.

Екологічні проблеми водойм та лісів в Україні: між страшилками, байдужістю та успіхами 06

Старовікові буково-яворово-ясеневі ліси. WWF-Ukraine.

Успіхи: проривні зрушення поруч зі “зрадою”

Зазвичай ситуація з охороною і збереженням лісів у медіа показана як суцільна зрада. На жаль, місцями її дійсно багато – про це я вже згадував. Та варто говорити і про те, що відбулося багато позитивних моментів, і про це треба пам’ятати. Тому що неможливо працювати в атмосфері вічної зневіри.

Проривні зрушення відбулися у плані відкритості інформації. Ще 7-10 років було дуже мало публічної інформації у природоохоронній сфері, включаючи карти лісових угідь. Сьогодні ж ми маємо відкриті детальні мапи – так звані плани лісонасаджень – за якими можна орієнтуватися у складі та у віці лісонасадженьз можна легко з’ясувати, на якій саме ділянці відбувається рубка або навіть де вона планується. Можна порівняти який обсяг рубки планувався, а який відбувся насправді. Коли 10 років тому я починав працювати у природоохоронній сфері, то цю інформацію доводилося просто-таки вибивати у лісгоспів, половина з них не відповідала або надавала відписки. Ми могли тільки мріяти про таку відкритість, як зараз.

Прийняття законодавства стосовно пралісів і таким чином взяття під охорону десятків тисяч гектар пралісів. Закон “Про оцінку впливу на довкілля” – це також великий позитив. Він дав можливість громадськості ознайомлюватися з планами по рубках на десятиліття вперед. Принаймні частина наших зауважень та коментарів стосовно планів рубок, наданих в процесі ОВД, враховуються.

Значно розширилися механізми участі громадськості в управлінні лісами, завдяки розширенню площі сертифікованих лісів, так як сертифікація дає додаткові можливості. Загалом за останні роки прийнято чимало дрібніших законодавчих змін, які суттєво змінили ситуацію на краще і закрили ряд “вікон” в законодавстві, що дозволяли деяким лісгоспам зловживати призначенням рубок. У 2016 році були прийняті нові санітарні правила в лісах України, які значно обмежили рубки в об’єктах природо-заповідного фонду. А торік у грудні прийняли додаткові зміни до цих правил, які зокрема обмежили рубки у високогірних лісах Карпат і ще більше обмежили можливості зловживання санітарними рубками в заповідних лісах.

***

Словом, найважливіша передумова до позитивних змін в збереженні лісу й прісної води – це свідоме ставлення – від одинокого громадянина, спільнот до чиновників, бізнесу до рівня держави. Це трансформується в адекватне охоронне законодавство та контроль його дотримання з боку суспільства і державних органів. Вочевидь починати необхідно з освіти дітей. Та поки зсуви в екологічній свідомості відбуваються повільно, на варті стоять окремі ентузіасти й організації, під тиском яких вже відбулися серйозні зрушення.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

Фото надані Всесвітнім фондом природи.

https://censor.net/ua/resonance/3307676/ekologichni_problemy_vodoyim_ta_lisiv_v_ukrayini_mij_strashylkamy_bayidujistyu_ta_uspihamy

Loading