Гоголі й класики

Що робить водоплавна птиця в кам’яних джунглях мегаполіса?

Пізня осінь 1860 року. Санкт-Петербург із його пронизливим холодом і нескінченною мрякою. Невеселий настрій Тараса Шевченка у цей період зумовлений, звісно, не тільки погодою. «Якби з ким сісти хліба з’їсти…», чотиривірш про заблудлого «апостола правди і науки», «Якось-то йдучи уночі понад Невою…»… Вже цей перелік поезій (а його можна продовжити), написаних у ці дні, цілком підтверджує таку здогадку. І от, серед похмурого, часом навіть позначеного трагізмом циклу віршів, мов промінчик світла, мов сповнений сонця і дитячих пустощів спогад:

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Як тут не зрозуміти нашого генія? Не здивуюсь, якщо споглядання диких качок і навіть «прокручування» їхніх «випливань» в уяві виявиться таким собі різновидом терапії. Якщо ж і ні, то ніхто не заперечуватиме, що дивитися, як ці створіння борознять води якого-небудь озерця, щонайменше приємно.

Водойми у межах Києва дикі качки – крижні, чирянки, свищі, шилохвости, широконіски та інші (у видах і підвидах плутаються навіть зоологи) – облюбували давно. Здавалося б, дві більш-менш упорядковані «калюжі» навпроти ресторану «Дубки» на Сирці – і ті час від часу стають об’єктами їхньої уваги. Вважається, що гоголя можна зустріти по берегах Дніпра, а Сирець начебто далеченько від Діда. Але не слід забувати про ще одну особливість цього птаха – гніздиться він майже винятково в дуплах старих дерев, чим відрізняється від більшості інших диких качок, які роблять свої домівки в очеретах, прибережних кущах тощо. І чи випадково у зв’язку з цим у назві «гоголь» присутній прадавній суфікс «л», що означає височінь (пор.: «орел», «сокіл», «журавель», «чапля», «дятел», «бусол», «щиголь» тощо)? Чого, чого, а крислатих дубів і грабів у Сирецькому гаї, на території якого розташовані зазначені мініатюрні водойми, більш ніж достатньо. Оце й могло привабити сюди «моїх» гоголів.

Утім, київські озерця і ставки не оминають й інші представники великої родини водоплавних птахів. Загалом в Україні поширені 8 видів диких качок. Одним видам начебто нічого не загрожує – наприклад, кількість особин крижня на теренах Європи сягає кількох мільйонів, інших – занесено до Червоної книги різних держав, зокрема й України. Причиною скорочення чисельності деяких диких качок є не тільки зростаючі масштаби мисливського промислу, а й знищення природного середовища – тих самих «калюж» на кшталт озерець біля «Дубків». Щоправда, дехто вважає, що маленькі водойми у великих містах і на їхніх околицях, так би мовити, дезорієнтують крижнів, чирянок та інших. Замість того, щоб восени відлітати на південь, як чинили їхні предки, дикі качки залишаються зимувати на озерцях, які часто не замерзають. Жителі міст, які підгодовують голубів, переключаються на водоплавних «клієнтів».

До речі, є підстави вважати, що саме дика качка, або ж «вутка», була тотемним птахом стародавніх українців. Так це чи ні – сказати важко. Але те, що цих птахів «помічали» наші генії, гадаю, факт незаперечний. У когось це позначилося на прізвищі, у когось вилилося у безсмертні рядки…

Микола ЦИВІРКО,
Газета “Природа і суспільство”,
2013

Loading