Грація українського лісу

Сарна, або козуля європейська

Козулі, як і всі живі істоти, що населяють Землю, можуть хворіти різними захворюваннями, серед яких є хвороби, спільні для тварин і для людини. Такі хвороби називаються антропозоонози.

Хвороби, якими люди можуть заразитися від козулі

Ми з вами можемо хворіти на однакові з козулею захворювання. Тому, щоб не наражатися на небезпеку зараження від здобутого вами на полюванні трофея, мисливцю необхідно ознайомитися з небезпечними джерелами зоонозів. Будь-який мисливець має також знати елементарні заходи профілактики, які допоможуть убезпечитися від таких захворювань.

Завжди треба пам’ятати, що будь-яким видом антропозоонозів можна заразитися кількома шляхами, основними з яких є:

 безпосередній контакт із хворою твариною;
♦ контакт із шкурою і м’ясом убитої хворої тварини під час обробки туші;
♦ споживання в їжу м’яса впольованої хворої тварини;
 використання під час полювання води з природних джерел у зоні зараження;
 через укуси переносників хвороби – кровосисних комах (оводів, ґедзів, комарів і різних видів кліщів).

Людина, яка знає про майбутню небезпеку, вже попереджена, а тому, якоюсь мірою, озброєна проти неї. Небезпечні для людини види антропозоонозів, джерелом яких може бути козуля, такі.

Сибірська язва – це гостра гарячкова хвороба диких і свійських тварин, небезпечна також для людини. Збудник цієї хвороби – анаеробна бацила, яка в організмі тварини утворює капсули, а зовні – спори. Людина заражається від контакту з хворою твариною, під час обробки туші чи шкури, а також через укуси комах.

Сказ – гостра вірусна інфекційна хвороба. Її збудник – вірус, що передається зі слиною хворої тварини при укусах, при попаданні слини на відкриті ділянки шкіри. Прихований період хвороби може тривати від 10 днів до року. Ознаками сказу є надмірна лякливість або, навпаки, різка дратівливість, що доходить до буйності. У разі розвитку хвороби в тихій формі тварини не можуть ковтати корм, у них розвивається загальний параліч, що призводить до смерті.

Ящур – захворювання великої рогатої худоби і численних видів диких тварин, серед яких і козуля. Захворювання легко передається від однієї тварини іншій. Ця хвороба поширюється у вигляді епізоотії. Вірус ящура в шерсті тварини зберігається 28 днів, в кістковому мозку – 40, в сіні 56 днів, а взимку – увесь холодний період. До нагрівання вірус ящура нестійкий, він гине при кип’ятінні.

Пастерельоз – інфекційне захворювання диких і домашніх тварин. До нього схильна і людина, правда, такі випадки дуже рідкісні. Хвороба ця характерна лихоманкою, загальною інтоксикацією, запаленням шкіри і підшкірної клітковини, артритами, остеоміелітами. Ця хвороба спричиняє масову загибель тварин. Хвороба протікає дуже швидко. Джерелом захворювання є хворі тварини та їх трупи.

Фасціольоз – досить поширене печінково-глистове захворювання. Хазяями цих паразитів є переважно рослиноїдні тварини, до яких належить також козуля. Проміжний хазяїн-переносник – прісноводний молюск. У жовчних протоках печінки фасціоли спричиняють запальні процеси.

Дикроцеліоз – печінково-глистове захворювання козуль та інших диких тварин. Людина найчастіше заражається, вживаючи в їжу печінку заражених тварин. Збудник хвороби – списоподібний сисун, що паразитує в жовчних протоках печінки.

Щоб мисливець не заразився якимось видом антропозоонозів, йому необхідно додержуватися певних правил, основними серед яких є:

 дотримувати особистої гігієни;
 м’ясо диких тварин вживати в їжу тільки після його попередньої перевірки фахівцями м’ясоконтрольних станцій;
 не давати собакам на полюванні м’яса диких тварин;
 регулярно проводити дегельметизацію.

Працівники мисливських господарств повинні бути підготовлені для проведення оперативної ліквідації спалахів небезпечних захворювань диких тварин. Серед їх обов’язків профілактична робота щодо попередження передачі хвороб диких тварин людині. Нижче наведено правила, яких мають обов’язково додержувати працівники мисливських господарств.

 У мисливських господарствах повинно бути обладнано спеціальне місце для поховання трупів тварин – скотомогильник.

 Місця, де було виявлено трупи тварин і їх випорожнення, необхідно обробляти спеціальними хіміками, а, якщо це можливо, то ще й вогнем.

 Користуватися туалетами, недоступними для тварин.

♦ Проводити не менше 4 разів на рік дегельметизацію сільськогосподарських тварин, службових і мисливських собак, котів.

 Проводити санітарну обробку місць утримання цих тварин.

♦ Знищувати гризунів, бродячих собак і котів.

В угіддях мисливських господарств, де робота ведеться на належному рівні, здоров’я популяцій мисливських видів диких тварин завжди нормальне, а можливість появи спалахів серйозних захворювань, небезпечних для людини і свійських тварин, унеможливлена або зведена до мінімуму.

Сучасне полювання на козулю

Період полювання на козулю в нас регламентований Законом України «Про мисливське господарство і полювання». У Статті 19 «Терміни полювання» сказано, що можна полювати:

«На самця косулі – з 1 травня по грудень; на самок лані, оленя європейського і плямистого, косулі, лося, муфлона, кабана і їх молодняк, здатний до самостійного існування, – у вересні–грудні». Наші мисливці можуть присвятити полюванню на козулю вісім місяців на рік. Але ці терміни полювання регулюються мисливкористувачами на місцях залежно від умов, пов’язаних із причинами, зумовленими погодою, станом поголів’я і здоров’я популяції, але тільки в межах термінів, зазначених у законі.

Полювання на козулю може бути індивідуальним і колективним. У даний час в основному практикуються чотири способи полювання:

1. Облавне полювання.
2. Полювання з вежі.
3. Полювання із засідки.
4. Полювання з підходу.

Але відроджується також п’яте, при якому підманити козулю на відстань пострілу допомагає імітація голосу цього звіра. Голос козулі імітують спеціальним манком або застосовують для цієї мети підручні засоби, наприклад, листок червоного буку. Зі всіх перерахованих – тільки облавне полювання належить до колективного полювання.

Облавне полювання
У даний час в Україні воно є наймасовішим і найпоширенішим. Щоб колектив супроводжував успіх у добуванні трофея, потрібні злагоджені дії всіх учасників полювання, і дотримання давно відпрацьованих правил проведення полювання. Тому для чітких дій колективу, спільно вибирають старшого по полюванню, вказівки і розпорядження якого зобов’язані виконувати всі учасники. Таке полювання зазвичай проводиться у присутності єгеря, з яким старший по полюванню координує дії мисливців.

Облавне полювання полягає у розстановці лінії номерів, або стрільців, на яких загоничі наганяють звіра. Для цього перед полюванням колектив ділиться на дві або три групи, які по черзі виступають у ролі загоничів.

Номери виставляються найчастіше по лінії просіки. Але стрілецьку лінію можна розставляти і в середині кварталу, перехоплюючи відомі місця переходів звіра або більш передбачувані шляхи відходу звірів. Тут важливу роль відіграють досвід єгеря і знання поведінки та звичок місцевих звірів.

Стрілки, займаючи свої номери, зобов’язані показати сусідам справа і зліва місце свого номера, а також запам’ятати розташування сусідніх номерів. Стрільцю сходити зі свого номера заборонено до закінчення загону, поки не прозвучить команда покинути номери, або до моменту виходу загоничів на лінію номерів. Зброя заряджається безпосередньо на номері, а розряджається одразу після закінчення загону.

Успіх полювання залежить не тільки від поведінки номерів на стрілецькій лінії і їх стрілецької підготовки, а й від правильної роботи загоничів. Рухаючись у загоні, вони повинні тримати рівну лінію і постійну дистанцію між загоничами. Орієнтуватися в цьому допомагають їх голоси, прислухаючись до яких кожний загонич регулює швидкість свого просування і своє положення в лінії загону. Перелом лінії загону або надмірна відстань між загоничами може стати причиною виходу звіра із загону через лінію загоничів, тобто в бік, протилежний від лінії стрільців.

Загінне полювання можна проводити з участю однієї або двох собак, які є незамінними помічниками. В загоні вони легко перевірять складні місця, не завжди доступні для людини, Голоси собак завжди сповістять про наявність в облаві звіра, що дасть можливість стрілкам завчасно підготуватися до зустрічі звіра.

Полювання з вежі
При такому полюванні в мисливця значно більший огляд, ніж із землі, він бачить наближення звіра здалеку, менше турбує його, а звіру набагато важче почути і побачити людину. Вежа – штучна споруда. Вежі можуть бути стаціонарні і переносні. Стаціонарні вежі зазвичай заввишки близько 3 метрів. Піднімаються на майданчик вежі драбиною. Стаціонарні вежі бувають у вигляді відкритого майданчика, майданчики з навісом і навіть будки, піднятої над землею. Встановлюються вони на краю кормових полів, на відстані 20–30 метрів від підгодівельних майданчиків, куди звірі приходять майже регулярно. Такі вежі характерні для господарств високої культури і є прерогативою державних і приписних угідь. Встановлюють вежі не на узліссі, а за першим рядом дерев, щоб контури вежі не виділялися на тлі дерев, а зливалися з ними.

У країнах Західної Європи відстрілювання звіра з вежі – поширений спосіб добування дичини.

Полювання з вежі не потребує від мисливця фізичних навантажень, але воно при цьому позбавлене романтики, притаманної колективному полюванню. Проте дає можливість мисливцю ближче ознайомитися з життям і поведінкою тварин у природних умовах. Полювання з вежі припускає використання лише нарізної зброї. І якщо полювання не переслідує добування трофея з високою оцінкою, то мисливець може на прохання працівників мисливгосподарства вполювати тварину, що підлягає вилученню з популяції. В такому полюванні є можливість добре роздивитися звірів, вибрати і добути необхідний вам об’єкт полювання. Мисливець може тут розраховувати тільки на один постріл, і не має нагоди переслідувати пораненого звіра.

Полювання із засідки
Це індивідуальний вид полювання. Мисливець, що знає місцевість і звички козуль, які водяться в цих угіддях, вибирає собі зручне укриття на землі і чатує на тварину. Засідку влаштовують на кормових місцях, на шляхах переходів тварин від місць відпочинку до кормових місць. При цьому необхідно враховувати погодні умови, напрям вітру.

Чатуючи в засідці, мисливець не повинен пропускати жодного звуку, аналізувати все, що відбувається навколо. Він має бути готовий до пострілу. А постріл тут може бути тільки один. Необережні дії або промах зведуть усі зусилля мисливця до його поразки в поєдинку з козулею.

Полювання з підходу
Враховуючи, що козуля має прекрасний нюх і дуже гарний слух, полювання з підходу досить важке. Щоб добути цим способом козулю мисливець повинен чудово знати угіддя, в яких полює, розташовання місць дньовок, кормові місця і стежки звичних переходів звіра, а також особливості поведінки тварин. Окрім цього він повинен володіти досвідом скрадання, бути уважним, витриманим і терплячим, уміти правильно аналізувати поведінку тварини і відповідно до нього діяти.

Найкращий час для таких полювань – тихий погідний ранок після тривалої негоди, коли не так чути звуки, які видає мисливець. Підходити до тварин потрібно не поспішаючи, обережно, не роблячи різких рухів, постійно спостерігаючи за їх поведінкою, не відводячи від них погляду.

У такому полюванні використовується переважно нарізна зброя, що дає можливість мисливцю виконати прицільний точний постріл на відстані від 80 до 120 метрів.

Полювання з манком
Цей вид полювання полягає в тому, що мисливець підманює звіра на постріл імітацією голосу козулі. В Європі таке полювання з манком проводиться в період гону, активність якого в європейської козулі зазвичай припадає на період з 20 липня по 20 серпня. Повторний гін може відбуватися в кінці листопаду – у середині грудня.

Полювання з манком спортивне, воне об’єднує в собі мистецтво відтворення голосу звіра із навиками полювання скраданням. Як вид індивідуального полювання полювання з манком повинне зайняти гідне місце і в нашому українському полюванні, так само як і полювання на оленя на реву.

Володимир ВИПРИЦЬКИЙ,
“Лісовий і мисливський журнал”