Підготував
Олександр ВИНОГРАДСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”
https://ekoinform.com.ua/?p=15915
Благо або перешкода для досягнення цілей лісової політики.
За даними Європейського інституту лісу (EFI), в ЄС близько 60% площі лісів перебуває у приватній власності та 40% – у державній. Державні ліси належать муніципалітетам, регіональним чи національним урядам. У EFI дослідили як здійснюється управління лісами в Європі і які його особливості?
Фрагментація продовжується
Форми власності на ліси в європейських країнах суттєво відрізняються, і цьому є історичні, правові та соціальні причини. Зокрема близько 70% лісів у країнах Північної Європи є приватними, тоді як 90% Південно-Східної – державними. Крім того, ступінь прав, наданих лісовласникам відповідно до конкретної національної правової бази, також помітно відрізняється. В країнах Західної Європи лісовласники традиційно мають більше свободи у розпорядження лісами, ніж у Східній, де в силу історичних обставин все ще зберігається більше правових обмежень.
Між тим, у всіх європейських країнах лісове законодавство спрямоване на збереження лісів та стале управління ними. Розбіжності, здебільшого, стосуються свободи лісовласників у плануванні, управлінні та прийнятті рішень щодо заходів із догляду та збирання врожаю, а також ступеня нагляду з боку органів влади.
В останні десятиліття площа лісів збільшується в більшості країн Європи, при чому як державному, так і приватному секторі. В основному це відбувається завдяки посадці нових лісів. Дослідники з EFI відзначають, що одним із головних чинників змін у структурі європейської лісовласності за останні десятиліття стала реституція. Після зміни системи внаслідок виходу з орбіт впливу СРСР, у більшості країн Східної Європи відбулося повернення націоналізованих земель їх колишнім власникам – приватним, муніципальним чи церковним. Варто відзначити, що у більшості колишніх соціалістичних країн це був досить тривалий процес, а в деяких він ще не завершився.
Крім того, до різних змін у моделях власності призводять численні суспільні та політичні події. Зокрема це структурні зміни в сільському господарстві, урбанізація, зміни способу життя, а також згадана вже реституція, приватизація і децентралізація.
Різність лісовласників, цілей і цінностей
Питанню власності на ліси останнім часом приділяється все більше уваги в дослідженнях, оскільки для лісової політики та управління лісами поведінка власників є одним із вирішальних чинників. Метою лісової політики в багатьох європейських країнах є краще використання ресурсу, стабільний вихід деревини з лісів як сировини для лісової промисловості. Цінності та цілі власників лісів також актуальні, коли мова заходить про збереження біорізноманіття, особливо в інтегрованих концепціях збереження, які мають на меті поєднувати видобуток деревини та охорону природи. Нарешті, виклики мінливого клімату вимагають порівняно швидкої реакції власників щодо адаптації своїх лісів до нових кліматичних умов.
Європейськими лісами володіють приблизно 16 млн приватних і державних лісовласників. Приватні власники лісів можуть бути традиційні, непромислові, включаючи сім’ї, ферми, сільські громади, церкви та аристократичні маєтки. До промислових приватних лісовласників відносяться галузеві компанії, наприклад, які виробляють целюлозу та папір. Існують також ліси, які перебувають у спільній власності місцевих громад та фермерських господарств. Така змішана форма зустрічається у західноєвропейських країнах і, зазвичай, є наслідком певних традицій, що історично склалися в конкретному регіоні чи місцевості. Є й новіші приклади, викликані соціальними рухами, де ліси придбані спільно місцевими громадами для управління на користь їх жителів.
Розмір має значення
Цілі та мотивація власників щодо управління своїми лісами суттєво відрізняються залежно від їх розміру, зв’язку з власністю, їх економічної, екологічної та соціальної цінності, а також можливості гнучко реагувати на ринкові тенденції. Регіональне розташування та інфраструктура (наприклад, є лісова чи енергетична промисловість, що використовує деревину), також, зазвичай, має великий вплив. Загалом, розміри власності коливаються від 1 га до кількох млн га. Однак, майже 90% приватних лісових володінь мають площу менше 10 га. В деяких країнах Східної та Південно-Східної Європи (Болгарія, Сербія, Хорватія, Польща) є приватні лісові володіння, які не перевищують, у середньому, 1 га. Великі лісові площі належать, як правило, державі, церквам, аристократичним родинам чи фондам, або промисловим компаніям та інвесторам.
Таким чином тип і розмір лісових насаджень, а також регіональні умови впливають на керованість лісів та продукти і послуги, які вони надають суспільству. В той час як державні лісовласники, загалом, активно управляють своїми лісами відповідно до політичних, суспільних і бізнес-цілей, в приватному секторі, особливо в малих лісах, у цьому питанні є доволі широкий спектр підходів. Вони можуть коливатися від активної участі у ринку деревини до самозабезпечення лісовими продуктами, як резерв для сімейних інвестицій, або взагалі відмови від будь-якого втручання в управління. Дрібним лісовласникам часто не вистачає знань, навичок та інтересу до управління лісами. Як відмічають дослідники, важливим аспектом є урбанізація власників, тобто невеликий або відсутній їх зв’язок зі своїми лісами. Деякі з них живуть далеко від лісу, а деякі навіть не знають, що вони є власниками лісу і мають нести певні обов’язки. Це справедливо як для Західної Європи (наприклад, успадковані ліси, що належать міським жителям), так і східноєвропейських країн, де власники лісів (їх спадкоємці), отриманих внаслідок реституції, часто не мають зв’язків із отриманою повторно власністю.
Не все так однозначно
На думку дослідників з EFI важливо, але разом з тим і складно, згуртувати усіх лісовласників для досягнення спільних цілей лісової політики, особливо в тих країнах, де власність на ліси є більш фрагментованою. Як показують дослідження, фрагментація часто призводить до економічної неефективності управління лісами (вищі витрати на заготівлю та трансакційні витрати), появи дестимулюючих чинників для інвестиції в практику сталого лісокористування та збільшення проблем управління, пов’язаних з забезпеченням екосистемних послуг, включаючи дику природу, воду, можливості відпочинку та захист ґрунту тощо. І хоча менш активне управління вирощуванням деревини може означати також і зростання цінності біорізноманіття лісів, але, з іншого боку, може нести в собі підвищені ризики, такі, як: шкідники та хвороби, буревії чи лісові пожежі.
Між тим, наявність різного типу лісовласників нерідко розглядається і як перешкода для досягнення цілей лісової політики. Однак, у цьому є і своя користь, оскільки різноманітність підходів до управління в окремих випадках здатна підвищувати стійкість лісів і допомогти створити більший набір лісових екосистемних послуг, ніж з «уніфікованими» лісовласниками. Також дослідники впевнені, що взаємозв’язок між типом власності, підходом до управління лісами та політикою є фундаментально важливим для розуміння і формування лісового господарства, але інформація про власність на ліси в деяких регіонах Європи досить обмежена як в офіційних даних, так і в дослідженнях.
