Куди ведуть нас «Лісові поводирі»?

Михайло Іванович, інженер лісового господарства

Шторм в лісовому господарстві України, викликаний об’єднанням лісгоспів в системі Держлісагенства, поступово стихає. Незважаючи на те, що на вулицю викидаються тисячі  кваліфікованих працівників,  за словами керівників Держлісагенства економія коштів від об’єднання досягає майже мільярда гривень і об’єднання лісгоспів є економічно і морально оправданим. Прийнята «Державна Стратегія управління лісами України…». Всі ліси України охоплені відеоспостереженням.

Так що, в лісовому господарстві наступає повна ідилія. 

Поки що,  процедура об’єднання не зачепила комунальні та відомчі  лісові господарства, які в більшості є потенційними банкротами. Але це справа недалекого майбутнього.

На сайті ГО «Відкритий ліс», який є рупором лісового господарства України, (вибачте, не сайти Держлісагенства або ТЛУ) спеціалісти та читачі активно обговорюють ситуацію яка склалася. «Бойцы вспоминают минувшие дни и битвы, где вместе рубились они». І це обговорення вказує на те, що до ідилії ще дуже далеко. Конфліктна ситуація збереглася і постійно наростає.

Як зірок на небі у серпневу ніч, так і в історії  лісового господарства України є тисячі ЛІСІВНИКІВ, які пишаються своєю професією і своєю працею  звеличили  її  та виростили і зберегли для нас ліси – витвір природи.

З великою повагою автор статті відноситься до пам’яті всесвітньо відомого лісівника українця Ткаченка Михайла Єлеферійовича, унікального науковця в галузі лісівництва, таксації, економіки та організації лісового господарства.

До цього часу лісівники  України вшановують  видатного організатора і  керівника лісогосподарського виробництва  Лук’янова Бориса Миколайовича. При його керівництві лісовим господарством України престижність професії лісівника зросла до апогею.

В переломний період в історії нашої держави при її відродженні, незважаючи на значну протидію певних політиків і так званих «лісових поводирів»,  лісогосподарська галузь України була збережена і розвинута  завдячуючи  діяльності патріота України лісівника Самоплавського Валерія Івановича, який очолював лісогосподарську галузь України з 1987 по 2002 рік.

Великою повагою серед істинних лісівників України  користується велика плеяда науковців і практиків лісового господарства, імена яких  золотими літерами вписані і вписуються  в історію лісового господарства України.

Але так сталося, що в сучасному лісовому господарстві України  на протязі останніх десяти  років править бал невелика група так званих «лісівників», «екологів»,  «економістів», «активістів» і «експертів», а по суті, м’яко кажучи, людей які не знають дійсного життя лісового господарства, але присвоїли собі роль «лісових поводирів» та по різних причинах спотворюють об’єктивні   закони життя суспільства і природи. Мімікрія таких спеціалістів і певний рівень  знань дозволяє їм жити при органах влади різних політичних напрямків. Вони не несуть ніякої політичної чи економічної відповідальності за  негативні результати своїх популістських пропозицій, а перекладають її на органи влади та результати фінансово-господарської діяльності підприємств лісового господарства, а в кінцевому результаті наносять значні матеріальні та моральні збитки державі.

В даній статті здійснюється спроба аналізу наявної ситуації в лісопромисловому комплексі. А право оцінки результатів аналізу  і висновків залишається за істинними лісівниками, екологами, правниками, лісозаготівельниками та деревообробниками. Викладене в статті є особистим баченням ситуації автором статті і ні в якому разі не претендує на статус  безальтернативної оцінки кінцевої інстанції та результатів діяльності окремих осіб.

Як вважає автор статті, в даний час перед лісовим господарством та лісопромисловим комплексом  постали такі  виклики:

  1. За міжнародними зобов’язаннями  до 2030 року в лісовому господарстві України необхідно відмовитися від будь яких суцільних рубок, за виключенням рубок, пов’язаних з форс-мажорними обставинами;
  2. По цій причині, до 2030 року потрібно перейти на нову систему ведення лісового господарства, наближену до природнього (повний період переходу буде складати 70-80 років) з врахуванням негативного впливу на ліси глобального потепління;
  3. На протязі 3-5 років провести реформування лісогосподарського комплексу;
  4. Збільшити до 2031 року площу лісів України на 1 млн. га.
  5. Перейти на нову систему фінансування діяльності лісогосподарського комплексу або з віднесенням на вартість лісопродукції затрат на ведення лісового господарства, або фінансування з Держбюджету, і формуванням на ринку внутрішніх цін на необроблену деревину рівними з цінами на європейському ринку;
  6. В найкоротший термін привести нормативну і технічну документацію по веденню лісового господарства у відповідність до наявних викликів та  обгрунтованих  економічно  можливих для виконання екологічних вимог;
  7. На виконання рішення міжнародного   суду скасувати мораторій на експорт необробленої деревини або проігнорувати Закони ЄС, членства в якому добивається Україна;
  8. Привести умови роботи, заробітну плату та посадові обов’язки  працівників лісового господарства України у відповідність до європейських стандартів;
  9. З метою раціонального використання лісових ресурсів переорієнтувати деревообробну галузь на виробництво якісної готової продукції з деревини з повним використанням відходів як лісозаготівель, так і деревообробки., а не  експортних матеріалоємних півфабрикатів.

Дані виклики є об’єктивними, а не надуманими автором статті. Без вирішення цих проблем  подальший розвиток лісового господарства та деревообробки  неможливий. Цілком зрозуміло, що  деревообробники будуть виступати проти встановлення  в країні європейських цін на необроблену деревину, але встановлення таких цін об’єктивно обумовлено вступом України в ЄС. Інакше просто не може бути. Також цим заходом  в обороті деревини буде ліквідована корупція.

В межах однієї статті неможливо розглянути  всі проблеми лісового господарства та деревообробки. Автор статті вважає за необхідне в першу чергу привернути увагу читачів до проблеми, яка є суттєвою на даний час – проблема ринку деревини.

Трохи теорії. Не будемо заглиблюватися в  поняття філософія життя, але більшість читачів погодиться з тим,  що суспільство розвивається по економічних постулатах, які ним сформовані  за період від первісно-общинного ладу і до нинішніх часів.. Основними з цих постулатів є те, що суспільство в часі розвивається по  вертикальній  перевернутій конусній спіралі – з часом збільшуються чисельність населення, об’єми  виробництва, проходить технічний прогрес. Основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, яке базується на  ринкових відносинах. Ринкові відносини сформували так званий кодекс законів ринку, які пройшли випробування часом і є непорушними. Ці закони діють незалежно від волі людей та окремих держав і спроби їх ігнорувати ні до чого доброго не привели, що підтверджується історією.

Наприклад закон ринку – попит породжує пропозицію. Цей закон регулює об’єми виробництва, якість продукції, цінову політику, логістику матеріального виробництва та конкуренцію між виробниками. Спроби його проігнорувати приводять до економічних та політичних війн, які часто-густо переростають у військові.

На противагу ринковим відносинам окремими державами неодноразово здійснювалися спроби перевести економіку на планову основу на умовах автаркії, тобто повного самозабезпечення держави всіма необхідними матеріальними ресурсами  для життєдіяльності суспільства. Але в кінцевому результаті життя примушувало такі держави вступати в торгові стосунки з іншими державами  вже на основі ринкових відносин, що доказувало престижність ринку  перед плановою економікою у взаємостосунках в суспільстві.  

Висновки, які висловлюються автором статті побудовані на основі особистих досліджень та не такого аж значного досвіду роботи. Автор статті мав можливість ознайомитися з принципами і методикою ведення лісового господарства в європейській частині Росії (від Кубані до Карелії і Волги), Білорусії, Чехії, Угорщини, Узбекистану, в тугаях Таджикистану, на підставі натурних замірів колеги з Азербайджану здійснити аналіз ходу росту  лісових насаджень Лачинського району Азербайджану.

Автор статті безпосередньо на підприємствах вивчав фінансово-господарську діяльність деревообробних підприємств Іспанії, Італії, Туреччини, Чехії, Узбекистану  та шляхи забезпечення їх лісосировинними ресурсами.

Так, автор статті мав можливість в 2000-2005-х роках ознайомитися з діяльністю деревообробних підприємств Іспанії. Перше що викликало здивування – це наявність значної кількості малих і середніх деревообробних підприємств в безлісних регіонах центральної та південної Іспанії із закінченим циклом виробництва.  Аналіз цього явища показав, що основну роль в забезпеченні рентабельної діяльності цих підприємств відіграють ринкові відносини та  правильно організована логістика.

Одне з приватних деревообробних підприємств, яке розташоване в пригороді міста Валенсія займається виробництвом дерев’яних піддонів  (у нас їх називають європіддонами). Чисельність працюючих – 63 працівника. Власником підприємства є сім’я – глава сім’ї виконував функції директора,  всього інженерно-технічного персоналу і менеджера, його дружина вела  бухгалтерський облік та економіку, а дочка- функцію керівника виробництва. Весь апарат управління підприємством складався з 3 осіб. Підприємство працювало в 3 зміни 6 днів  в тиждень по 20 працівників в зміну. Один раз в рік підприємство повністю зупинялось – всім працівникам надавалась однакова оплачувана відпустка.  Основою виробництва була ефективна лінія по виробництву піддонів, яка детально обслуговувалась і ремонтувалась щонеділі. Готова продукція вражала своєю високою якістю. Для іспанців в цьому не було нічого дивного.

А для автора статті було дивним те, що власники підприємства спокусились на матеріалоємне виробництво при відсутності місцевої сировини. Це виглядало авантюрою. Але подальший аналіз діяльності підприємства підтвердив, що при дотриманні законів ринкової економіки  та відповідній організації виробництва підприємство може успішно працювати.  Особливо велику роль відіграє правильно організована логістика. На той час вся заготовка для  виробництва піддонів надходила  з декількох підприємств  Житомирської області, а готова продукція  була спеціалізована і по довгостроковій угоді повністю реалізовувалась в Сполучені Штати Америки через порт Валенсія.  Варто вдуматись – де Житомир, де Валенсія, а де Америка !!!  І всім було вигідно.

Інше підприємство, яке знаходиться в одному з сіл поблизу м. Толедо займалось виробництвом паркету. На перший погляд його й підприємством назвати важко – декілька  кам’яних старовинних неприглядних будівель невідомого призначення..

І знову автор статті був приємно вражений – дубова паркетна фриза поставлялася підприємствами з  України, а в основному із Житомирської області.  Частина фризи інших порід  різного кольору поставлялася з південно-східної Азії.. Якість фризи, як кажуть спеціалісти – так собі (мікс 1-111 сортів). Але готова продукція мала ідеальні  якість, форми і розмір, пакетувалась, належним чином оформлялась та через торгові фірми успішно реалізовувалась по всій Європі. Об’єм виробництва складав близько 40 тис. квадратних метрів паркету в рік. І тут головним фактором, який був вирішальним у виробничо-фінансовій діяльності підприємства, були ринкові відносини і  логістика від закупки сировини до реалізації продукції. Попит на продукцію підприємства зростав, але власник стабілізував об’єми виробництва і пояснив це тим, що він знайшов оптимальне  для нього співвідношення попиту і пропозиції та своїх можливостей,  що дозволяє йому випускати якісну продукцію, підтримувати високий попит на неї і відповідну ціну. На думку власника заводу, подальше зростання об’ємів виробництва в умовах відсутності стабільного гарантованого зростання об’єму поставок сировини, необхідності закупівлі нового обладнання та модифікації виробництва  може привести до екстремальних ситуацій, що призведе до втрати ділового іміджу його підприємства. А дохід від діяльності підприємства його задовольняє. І цим припинив нашу дискусію по питанню доцільності збільшення об’єму високорентабельного виробництва, що пропонував автор статті.

Як не дивно, але одне з таких невеликих підприємств по виробництву меблів в районі м. Валенсія,  яке  при їх виробництві широко  використовувало інтарсію, відвідав Єльцин Б.М. (майбутній Президент Росії) з дружиною. Сім’я замовила у цього підприємства меблі, з доставкою в Росію, чим  власники підприємства дуже гордились. Було багато і інших іменитих замовників, і це при захмарних цінах на меблі.

Довідково: В той час, використання  інтарсії при виробництві меблів в Карпатському регіоні було на значно вищому рівні, але Єльцин Б.М. замовив меблі в Іспанії в безлісному регіоні.. От що значить висока якість продукції, логістика, в т.ч. і реклама.

Невелике підприємство  за 80 км від Мадрида по виробництву багету виконувало замовлення з усього світу. В період перебування автора статті на підприємстві виконувалось замовлення колекціонера картин із США по виготовленню багету з позолотою, імітованого під старину. Це був унікальний виріб відповідно з унікальною вартістю. За наявною  інформацією один погонний метр такого багету коштував більше 20 тис. долл., а загальна довжина замовленого багету була 12 метрів. Що ж то була за картина, якщо рама коштує 300 тис. долл.

 На підприємстві працювало до 40 осіб, але сушильне господарство було досить потужним і складалось з 24 сушильних камер об’ємом по 30 кубометрів кожна з автономним теплогенератором і програмним управлінням процесу сушки. Для автора статті на той час це було щось дивовижне. Масове виробництво продукції здійснювалось на декількох невеликих автоматизованих лініях.  Сировина закуплялась по всьому світу  на ринковій основі, а в основному з Африки.  Була здійснена спроба закупити деревину бука з України та Кубані. Асортимент багету по розміру і формі був необмежений і регулювався замовленнями.

От так працюють деревообробні підприємства в Іспанії в безлісних районах.

З метою вивчення шляхів постачання  деревної сировини в Іспанію, автор статті ознайомився з роботою приватного припортового складу деревини в           м. Валенсія.  Масштаби діяльності складу вражаючі – на складі була наявна лісопродукція (необроблена деревина, пиломатеріали різні, меблеві заготовки) зі всіх куточків світу (крім Антарктиди), незнижувальний запас продукції складав 10 тис. кубометрів. Лісоматеріали надходили на склад як корабельними партіями (3-5 тис. кубометрів), так і роздрібними (1-2 кубометри або 10-15 кг). Можна зробити висновок про оборот лісопродукції.  Продукція реалізовувалась як на основі прямих довгострокових договорів, так і на принципах роботи магазину – вибрав товар – заплатив гроші – отримав товар з вдячністю від продавця. І ніяких електронних торгів, аукціонів. Особливу увагу автора статті викликало  відділення складу, яке займалось реалізацією сировини для художніх виробів – пні дерев, капова деревина, шматки дерева, які побули у воді більше сотні років, уламки деревини із старовинних будівель, навіть з гниллю. Вартість такого продукту обумовлювалась багатьма факторами і досягала іноді 500 доларів і більше за одиницю. Чим оригінальніший шматок деревини, тим дорожчий. Часто така унікальна продукція реалізовувалась через складські аукціони. В  Україні на той час  таку деревину полінувалися б взяти в руки і в найкращому випадку могли спалити.

Подібна ситуація спостерігалась  на деревообробних та меблевих підприємствах в середній та південній частинах Італії, які працювали виключно на імпортованій сировині, але своїми виробами на той час заполонили Україну і створили вагому конкуренцію місцевим виробникам та в певній мірі витіснили їх на певний час з меблевого ринку.

Деревообробними підприємствами Італії, мізерними навіть по наших мірках, використовувалось високопродуктивне обладнання. Наприклад, одне з підприємств в основному виробництві мало всього один станок, на якому одночасно за комп’ютерною програмою  без втручання людини при високій продуктивності виготовлялись до 18 дорого вартісних різьбяних  ( не точених) балясин або інших досить складних різьбяних виробів. Цикл виробництва не перевищував   1 години.  Цілком зрозуміло, що були свої заготівельне відділення та сушильне господарство В даний час виробник обладнання  уже випускає станки, які одночасно обробляють 24 деталі. За непровіреною інформацією в Україні перший такий станок  в 2000-х роках закупила Києво-Печерська лавра.

У всіх вищевикладених випадках постачання підприємств деревиною проводилось на ринковій основі без будь-якого втручання та гарантій держави.

 Працівники мали високу кваліфікацію, заробітну плату, яка відповідала високій вартості життя. На підприємствах працювали цілі династії працівників, що обумовлювало незначну плинність кадрів, їх взаємну відповідальність за виробничі показники підприємства, хоча вони і не були власниками підприємства.

Аналізуючи світовий ринок дешевих ліжок з масиву, автор статті виявив, що невелике підприємство  по випуску меблів в Польщі зуміло організувати реалізацію своєї продукції  по всьому світу, в т.ч. в магазинах Америки та Австралії.

На даний час в Україні приватними підприємствами  уже сформований парк  високопродуктивних деревообробних  станків  різного призначення випуску передових фірм світу, які дозволяють мінімізувати чисельність працюючих,  різко підвищити продуктивність праці та об’єми випуску продукції і відновити свої позиції на ринку. Багато підприємств України випускають уже об’ємні різьбяні картини з деревини. Про те, значна кількість лісопродукції цими підприємствами  все-ж таки експортується у вигляді пиломатеріалів. Деревообробка стала важливою галуззю економіки України.

По різних причинах за останній час в Україні  зменшився об’єм заготівлі деревини, що обумовило 2-3 кратний ріст цін на необроблену деревину. Окрім того, ЄС відповідно до міжнародного законодавства, узгодженого в цій частині з Україною,  на виконання рішення суду вимагає від України зняти мораторій на експорт необробленої деревини, що посилить дефіцит деревини в Україні.

По цій причині гостро постало питання про  забезпечення  внутрішнього деревообробного та меблевого виробництва сировиною.  Частина підприємств та ФОПів не витримують конкуренції на ринку деревини та змушені припиняти свою діяльність або значно зменшити  об’єми виробництва. Але, якщо в деяких галузях  промисловості в даний час спостерігається криза викликана одним чинником – наприклад високою вартістю енергоносіїв, то в деревообробці очевидна елементарна комплексна системна економічна криза, яка обумовлена наступними причинами:

  • Невідповідність кількості наявної сировини виробничому потенціалу деревообробних підприємств;
  • Висока вартість сировини;
  • Ускладнена логістика забезпечення підприємств сировиною;
  • Висока криміналізація ринку деревини;
  • Нераціональна переробка деревини, випуск  і реалізація матеріалоємних напівфабрикатів;
  • Низька якість  виробів з деревини, що не дозволяє виробникам вийти на світові ринки;
  • Висока енергоємність деревообробного виробництва;
  • Висока плинність та низький кваліфікаційний рівень працівників по причині низької заробітної плати та нестабільної роботи підприємств;
  • По різних причинах низька інвестиційна привабливість деревообробки;
  • Монополізація напрямку переробки деревини тільки на випуск пиломатеріалів, меблів та одноманітного переліку сувенірів.

Цей перелік можна продовжувати.

Автор статті з розумінням оцінює ситуацію, яка склалася і співчуває виробничникам, які своєю працею, розумом створили приватне деревообробне виробництво, віддали частину свого життя з надією на  добре майбутнє, а зараз не знають що з цим добром робити і несуть збитки. Добре, якщо не мають кредитів або інших боргів.

При такій ситуації, як це не важко визнавати, але  об’єктивно значна кількість підприємств та підприємців по причині наявності кризи збанкротує  або припинить свою діяльність з відповідними наслідками.

Кризова ситуація в деревообробці формується на фоні адміністративних будівель лісгоспів, які вже стали подібними на вілли мільярдерів, високих нічим не регульованих заробітної плати  у деяких категорій працівників лісгоспів та соціальних виплат, наявність дорогого службового транспорту і проблем з придбанням лісопродукції.  

На думку деревообробників, які ледь виживають, банкротують, закривають свої виробництва, створення такої викличної ситуації формується за їх кошти  і їхню тяжку працю.

Необхідно шукати комплексний вихід з кризи.

 На противагу європейській практиці, деревообробники України перекладають вирішення цього питання зі слабої голови на здорову і вимагають від  Уряду та Верховної Ради України шляхом прийняття відповідного Закону України «Про ринок деревини». зобов’язати лісгоспи  в примусовому порядку в тій чи іншій формі забезпечити приватні деревообробні підприємства дешевою деревиною з розрахунку на те, що збільшення поставок сировини забезпечить вихід з кризи. Але це хибна думка.  Відповідно до діючого законодавства та установчих документів приватних структур держава не має ніяких зобов’язань щодо забезпечення їх діяльності і не відповідає за результати їх діяльності, як в рівній  мірі приватні структури не відповідають за зобов’язаннями держави.

Верховною Радою України враховано побажання деревообробників і в першому читанні прийнято Закон № 3197-д від 10.09.2021 року «Про ринок деревини». На даний час ще є можливість висловити своє бачення щодо доцільності окремих норм Закону, тому що після його прийняття Закон необхідно буде  виконувати, а не обговорювати.

Чи являється даний Закон панацеєю від всіх бід деревообробки і чи вирішить його прийняття   наявні проблеми як  в цій галузі, так і в лісовому господарстві? Аж ніяк.

Чим можна підтвердити дане твердження?

 В Законі пробують об’єднати двох антагоністів – план і ринок, або іншими словами планову економіку і ринкові відносини.

Законом передбачається вирішення таких основних  вимог:

  1. Виділення із складу лісогосподарських підприємств деревообробних підрозділів і створення на їх базі державних деревообробних підприємств, які на ринку деревини мали би одинакові права з приватними підприємствами на придбання деревини.

Про доцільність даної вимоги можна погодитись тільки при одній умові.

Вся лісопродукція, яка заготовлюється в лісах України (крім приватних) є власністю Українського Народу, тобто всіх громадян України. Від його імені держава  для вирощування лісу та  заготівлі лісопродукції найняла (створила) державні та комунальні лісогосподарські підприємства. Площа лісів України складає 10,4 млн. га. На даний час оптимальні затрати на ведення лісового господарства без затрат на лісозаготівлі складають орієнтовно 1400 грн без ПДВ на 1 га.. Ці затрати мають тенденцію до постійного зростання.

Таким чином оптимальні затрати на ведення лісового господарства  на рік орієнтовно складають 14,6 млрд. грн. без ПДВ, які держава мала би відшкодувати лісгоспам за виконану роботу.

Лісозаготівлі здійснюються на госпрозрахунковій основі з проведенням підприємствами розрахунків з державою відповідно до чинного законодавства і є не властивою функцією для лісового господарства. Частина чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства  від лісозаготівельної діяльності повинна була би частково покривати витрати на ведення лісового господарства.

На практиці, затрати на ведення лісового господарства лісгоспи неправомірно відносять на собівартість лісозаготівельної продукції, чим завищують собівартість необробленої деревини і зменшують чистий прибуток підприємства з відповідними наслідками.. Таким чином, деревообробники при закупівлі необробленої деревини  фактично виконують функцію держави по фінансуванню ведення лісового господарства. При цьому, покривається тільки частина витрат на ведення лісового господарства, що обумовлює низький рівень його ведення. Цю ситуацію необхідно нормалізувати шляхом  встановлення для лісгоспів конкретних сум витрат на ведення лісового господарства та включення цієї суми у витрати (П(с)БО-16) або через використання чистого прибутку (дивідендів), що надходить в розпорядження держави.

Держава реально не фінансує ведення лісового господарства і не відшкодовує в повному об’ємі  для себе витрати на ведення лісового господарства при реалізації продукції (деревини в необробленому виді). Надходження коштів від реалізації лісопродукції деревообробних підрозділів державних  та комунальних лісогосподарських підприємств  в деякій мірі, хоч і в незначній,  компенсує їм відсутність бюджетного фінансування.

Лісопродукція лісгоспами в більшості випадків реалізується  за заниженими цінами порівняно із світовими. При цьому держава втрачає  значну  частину її вартості, яка переходить у  приватну власність деревообробників  та корупціонерів. Крім цього,  при реалізації  продукції на експорт державі лісгоспи не відшкодовують ПДВ від вартості сировини. Коли покупець купляє хлібину в магазині, він відшкодовує державі весь ПДВ починаючи від відшкодування ПДВ від вартості насіння зернових до ПДВ  на затрати з продажу хліба в магазині. А лісгоспу держава дарує ПДВ при експорті продукції  і не контролює його використання  ( орієнтовно 16% від вартості продукції , реалізованої на експорт).

Деревообробники можуть заперечити, що значна частина лісгоспів  фактично уже продає їм продукцію за цінами, значно вищими за світові.  І це очевидний факт, який приводить деревообробні підприємства до банкрутства. Але на нього не звертають увагу так звані «спеціалісти», які зобов’язані контролювати формування цін лісгоспами на лісопродукцію. Наприклад, лісгоспи включають в статтю витрат «інші операційні витрати», і відповідно в ціну продукції , казкові суми соціальних виплат – до 6 посадових окладів до кожного п’ятирічного ювілею працівника, на щорічне оздоровлення всіх працівників лісгоспу – до 3 мінімальних зарплат, за стаж роботи більше 25 років – 3 мінімальних зарплати щорічно. В лісгоспах нічим не обмежуються адміністративні витрати, не встановлені ліміти на чисельність та суми витрат на використання службового транспорту.  Дивно, але ця ситуація  по формуванню справедливих цін на лісопродукцію, яка є однією з основних причин банкрутства деревообробних підприємств, не знайшла ніякого відображення в Законі України «Про ринок деревини», який розглядається Верховною Радою України. На думку автора статті,  Законом регулюється питання по  організації процедури продажу необробленої деревини, але не вирішується питання функціонування деревообробної галузі.

В той же час, держава в особі лісгоспів виступає як учасник ринку. А як добросовісний учасник ринку, враховуючи можливість реалізації деревини та виробів з неї на експорт, мала би офіційно встановити  на продукцію одинакові для всіх світові ціни,  при цьому не відшкодовувати ПДВ, який при реалізації продукції на експорт в даний час відшкодовується, а направляти його конкретно на ведення лісового господарства. От це буде справедлива реалізація деревини для всіх споживачів незалежно від їх власності.

При цій умові всі покупці лісопродукції  (державні і приватні) на ринку  деревини були би рівні і мали би одинакові права на її придбання.

Запропонований порядок формування вартості деревини  та її реалізації забезпечує  якісне ведення лісового господарства, ліквідовує корупцію в лісопромисловому комплексі, знімає питання доцільності мораторію на експорт необробленої деревини і відповідає нормам міжнародного права.

Автор статті розуміє, що в такій ситуації тимчасово будуть вигравати підприємства Європи, які краще технічно оснащені і отримують більший дохід з 1 кубометра переробленої деревини. Вони і будуть фаворитами на аукціонах по реалізації деревини, але це буде справедлива боротьба, позитивних результатів якої домагаються  деревообробники України в даний час.  Якщо ми хочемо працювати на європейському ринку, то необхідно дотримуватись його правил і приводити діяльність деревообробних підприємств України до європейських норм.. Адже цього змогли добитися підприємства, які виробляють олію, кондитерські вироби.

Виключні умови, на думку автора статті, необхідно створити для підприємств, які працюють повністю на внутрішній ринок, для чого, наприклад, можна встановити режим квотування об’єму лісопродукції, який поставляється таким підприємствам та ціни на необроблену деревину. Це не суперечить міжнародному праву. Держава, як власник продукції має на це повне право.

Окремо необхідно розглянути питання про доцільність ліквідації деревообробних підрозділів лісогосподарських підприємств і створення на їх базі державних підприємств.

Після об’єднання лісгоспів Держлісагенства і наявності комунальних  та відомчих лісогосподарських підприємств на підставі майбутнього Закону України №4197-д  від   10.09.2021 року « Про ринок деревини» може бути створено орієнтовно 150-160 державних  та комунальних деревообробних підприємств.

Значна частина лісгоспів уже де-факто відмовилась від нижніх складів і деревообробних підрозділів. Реалізація лісопродукції проводиться в більшості випадків з тимчасових проміжних складів, що дозволяє лісгоспам підвищити рентабельність лісозаготівельних робіт за рахунок економії коштів по вивезенню деревини. Відмова лісгоспів від деревообробки пояснюється тим, шо при високих затратах на перевезення та  переробку деревини такі лісгоспи отримують незначний прибуток і вважають що краще заробити на підвищенні цін на необроблену деревину, а особливо реалізуючи її на експорт. Однак, при такій організації  виробництва лісгоспи не доплачують державі до 30-40% рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та ще й отримують скидку в розмірі 20% у вигляді ПДВ при реалізації продукції на експорт.. При цьому, широкого поширення набуває корупційна складова. Створення самостійних державних деревообробних підприємств при такій ситуації доцільно і не представляє ніяких проблем.

Інша ситуація з діючими нижніми складами лісгоспів. В основному, діючі деревообробні підрозділи лісгоспів є єдиним комплексом нижнього складу лісгоспів і їх діяльність нерозривно технологічно пов’язана з діяльністю нижнього складу. Розірвати цей технологічний ланцюг та розділити в натурі виробничі цехи, інженерні мережі і обладнання в більшості випадків на думку спеціалістів неможливо. Потрібно різати все по живому. Як  розуміють цю процедуру автори Закону – поки що це великий секрет, але однозначно на це потрібні значні кошти. Необхідно зазначити, що для деяких лісгоспів деревообробка стала основним видом діяльності, що відображено в реєстраційних документах.

По цій причині власнику підприємства – державі  для забезпечення діяльності новостворених деревообробних підприємств  на початковий період їх роботи  необхідно наділити підприємства обіговими коштами для закупівлі сировини, енергоресурсів, виконання організаційних заходів, виплати зарплати працівникам та інші витрати. Орієнтовні розрахунки показують, що для цього потрібно мінімально  3 млн. грн. на кожне підприємство. Виникає питання – чи потрібно в даний час витрачати   безповоротно 450 млн. грн. на реорганізацію діючих підприємств, яка нікому не потрібна.

Заплановане відокремлення деревообробних підрозділів від лісгоспів, як джерела для надходження коштів на ведення лісового господарства, призведе до погіршення фінансування лісогосподарського виробництва. Враховуючи виклики, які стоять перед лісовим господарством,  держава буде змушена вишукувати додаткові кошти  для фінансування лісгоспів. Чи доцільно це?

Необхідно врахувати, що такі кошти не передбачені  Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» .

Ця теза підтверджується експертним висновком Міністерства фінансів України №06020-05-3/29914 від 29.09.2021 року, яким проект Закону не підтримується.

Хто  що б не говорив, але співіснування державних і приватних деревообробних підприємств в умовах наявної корумпованості ринку деревини призведе до занепаду новостворених державних підприємств тому що державні підприємства не  зацікавлені і не зможуть здійснювати корупційні платежі при закупівлі деревини і залишаться без сировини. Подібна ситуація в Україні уже була, коли в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях розділили лісокомбінати і в результаті отримали збанкрутілі потужні приватні деревообробні підприємства.

Окрім цього, вищевказана теза Закону вимагає негайного реформування (реорганізації) галузі в цілому, що також потребує додаткового бюджетного фінансування.

В кінцевому результаті, виділення деревообробних підприємств  від лісгоспів передбачає дезорганізацію їх роботи, наступне банкрутство з подальшою приватизацією. Тоді навіщо в цій ситуації мудрувати із створенням держпідприємств,  як проміжною інстанцією, якщо можна напряму провести процедуру їх продажу і не створювати лишніх проблем, вирівняти умови придбання сировини та створити одинакові умови діяльності для всіх споживачів як деревообробних підприємств України, так і закордонних споживачів.

При необхідності захисту інтересів держави залишити декілька казенних деревообробних підприємств із відповідною квотою на  необроблену деревину, які будуть працювати на плановій основі з відповідним формуванням цін на сировину та продукцію.

При реалізації необробленої деревини всім іншим споживачам в першу чергу необхідно врахувати інтереси власника лісів – Українського народу і проводити реалізацію деревини на умовах, зазначених вище.

Викликів в лісовому господарстві  та деревообробці ще досить багато і до ідилії ще досить далеко. В наступній статті автор статті має намір проаналізувати наступну тезу Закону:

  • Економічний, а не волюнтаристський шлях реформування лісогосподарського комплексу, як логічне завершення виконання Закону України «Про ринок деревини».

Як зазначалось вище, все викладене в статті є лише особистим баченням автора наявної ситуації та шляхів поліпшення становища як в лісовому господарстві, так і в деревообробці. Цілком зрозуміло, що у читачів є інші думки з цього приводу. От досягнення консенсусу в цьому питанні, а не пропозиції «лісних поводирів», і дасть можливість владним структурам прийняти виважене рішення. Ця позиція автора і є причиною написання даної статті.

З повагою до читачів
Михайло Іванович, інженер лісового господарства

openforest.org.ua

Куди ведуть нас «Лісові поводирі»?(продовження)

Михайло Іванович, інженер лісового господарства. 32-41 минута


В даній частині статті автор не планував повертатись до питання ринку деревини, але вимушений. В проект Закону №3197-д  до другого читання вносяться  достатньо аргументовані пропозиції  про встановлення жорсткої процедури контролю за реалізацією лісопродукції лісгоспами. Мета цих правок- поліпшити умови і результативність роботи деревообробної та меблевої промисловості. Автор статті повністю підтримує мету прийняття Закону і цих правок, але має певний сумнів   в реальній  результативності.

Причина – Держлісагенству системно по обєктивних причинах не вистачає коштів на ведення лісового господарства,  охорону лісів від пожеж, будівництво доріг, причому державних коштів і їх лісгоспи повинні заробити. Держлісагенство пішло на крайні міри і з метою економії коштів скоротило майже на 50% чисельність  підприємств  і вивільнило декілька тисяч працівників. Єдиною можливістю лісгоспів заробити кошти є підвищення реалізаційних цін.

 Прошу панство пробачити, але  в першій частині статті жирним шрифтом виділений основний непорушний закон ринку – попит породжує пропозицію. Як наслідок, якщо пропозиція не задовольняє попит, то що б Ви не робили, але ціни на товар будуть автоматично зростати і попит не буде задоволено. Якщо на продаж виставлено кубометр деревини, а є три покупці на нього, то однозначно зросте ціна на нього і два покупці залишаться без продукції і без роботи по його подальшій переробці.  Або поділять кубометр на трьох, і всі троє будуть працювати на третину своїх можливостей. На сьогоднішній день підприємства лісового господарства не можуть в повному об’ємі  задовільнити потреби ринку деревини (дуже багато перерубали раніше). В попередній період пропозиція значно перевищувала попит на деревину, що обумовило значний ріст кількості деревообробних потужностей в Україні та експорт необробленої деревини по занижених цінах. Для того, щоб в даний час насильно відновити паритет попиту і пропозиції, прийдеться вирубати не тільки ліси, а  зрубати останню грушку коло хати

Іноземні покупці деревини в Україні вимагають скасування мораторію на її експорт з України по простій причині – ціна на необроблену деревину і лісоматеріали, навіть з корупційною складовою, в багатьох випадках в Україні була значно нижча від світових цін. Якщо ціни  будуть вирівняні, то тоді  відпаде попит на необроблену деревини з України або значно зростуть  ціни на деревину і Європі…

При існуючій системі ціноутворення лісгоспи мають всі  можливості встановити світові або і вищі ціни на продукцію, яку відпускають з  своїх проміжних нижніх складів. Покупець необробленої деревини повинен понести затрати на участь в торгах, перевезення деревини зі складу продавця на свій склад, понести логістичні, адміністративні  і технологічні затрати та виконати цикл роботи по розпилюванню деревини. У цьому випадку ціна на пиломатеріал в Олевську буде рівнозначною або і вищою, як  на складі в Німеччині або Туреччині. І хто ж ці пиломатеріали купить як в Україні, так і на експорт. А яка в цьому випадку буде вартість плитних матеріалів, які виробляються з такої дорогої сировини і енергоносіїв, яка буде вартість меблів?

Довідково: На сьогоднішній день вартість дров паливних уже доходить до 1000 грн і більше.  за кубометр на складі продавця.

 В даний час деревообробникам з України в деяких випадках уже вигідніше імпортувати деталі меблів та деревину з інших країн.

Таким чином, прийняття вказаного Закону суттєвої користі для деревообробної та меблевої промисловості не принесе і говорити про різкий розвиток меблевої і деревообробної галузі, або навіть про збереження наявного виробничого потенціалу деревообробки поки що мабуть завчасно.

Необхідно відмітити, що і сам Закон і запропоновані правки  до Закону обґрунтовані і потрібні, вони вирішують проблему справедливості розподілу і  правомірності використання лісопродукції,  але вони не вирішують загальних проблем лісового господарства і деревообробки, як 2 взаємозалежних структур  – і по цій причині необхідне комплексне системне реформування галузі. Прийняття Закону є першим кроком в процесі реформування, про що йдеться мова в даній статті, але поки що меблевого дива прийдеться почекати. А спільні дії народних депутатів, деревообробників, науковців, дійсних активістів, а не «лісових поводирів» заслуговують на вдячність і повагу. Особливо необхідно відмітити активну позицію і результативність дій в процесі підготовки і прийняття Закону ГО «Асоціація деревообробників та лісозаготівельників Львівщини» і особисто п. Когута Миколи Васильовича. Активність п. Когута М.В. і членів громадської організації, їх єдність обумовили розгляд і прийняття Закону. Автор статті вважає, що вдячність тисяч людей є достойною моральною нагородою їм за їхню наполегливість.

В наступній частині статті автор планує розглянути питання реформування лісового господарства та лісопромислового  комплексу, як єдиного цілого.

Людство постійно еволюціонує.

В 1925 році письменник О.М. Толстой оприлюднив роман «Гіперболоїд інженера Гаріна», в якому описав принцип дії сучасного пристрою по генеруванню лазерних променів. І це в той час, коли  більша частина населення новоствореного СРСР для освітлення своїх приміщень використовували каганці, а гасові лампи були ознакою певного рівня багатства окремих сімей.

            Автор статті уже  може сказати що вже недалекий той час, коли основним джерелом теплової енергії буде звичайна вода. За інформацією ЗМІ,  в одній із наукових лабораторій в м.  Шеффілд  (Англія) розроблена  електролізна установка, яка дозволяє на економічно вигідних умовах  розщеплювати воду на водень і кисень. Водень є горючим газом, температура горіння якого  (до 2800 градусів).  дозволяє зварювати метал Уявіть собі таку спрощену ситуацію – залив відро води в котел і в хаті цілий день тепло. При згорянні водню (його окисленні) знову утворюється вода у вигляді пари, яку  після конденсації знову залив в котел і цикл повторюється ( автор статті не забуває про неможливість роботи «вічного двигуна» без поповнення втрат енергії на роботу двигуна).

            В одній із попередніх статей  читачі були проінформовані про те, що вже працює промислова установка по регенерації вуглекислого газу з повітря, яка зменшує кількість парникового газу  в атмосфері. В кінцевому результаті, робота таких установок запобігає посиленню глобального потепління і збільшує наявність кисню в атмосфері.

            В своїх статтях автор  постійно наголошує на небезпеці глобального потепління, яке  стало результатом еволюції суспільства і в значній мірі проходить по причині нехтування суспільством ролі лісів в його житті.  А масова вирубка лісів та зменшення площі лісів формує до 30%  негативного впливу  глобального потепління на життя на планеті. Автор статті і не сподівався, що  негативні результати глобального потепління, про що він попереджав в попередніх статтях і постійно привертає увагу читачів  до наявної небезпеки, почнуть проявлятися так стрімко – уже за цей рік  в світі почала відчуватися певна нестача продуктів, різко зросла ціна на них, в т.ч. і в Україні. Розпочинається виробництво штучних продуктів харчування і добавок. Над деякими країнами Африки нависає загроза голоду.

По цій причині ліси України починають відігравати значну більшу  роль не тільки як джерело деревини і паливної сировини , а як елемент навколишнього середовища, який забезпечує як наше життя, так і життя майбутніх поколінь. Як відомо з історії України, площа лісів  на протязі останнього тисячоліття в Україні значно скоротилась, Ліси постійно вирубувались і переводились в землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, об’єктів індустріалізації. Наявність значної площі земель на одного жителя та їх висока продуктивність приводила до нераціонального використання земель, нехтування законами життя природи, що привело уже до наявності значної площі деградованих земель і зменшення можливостей України у виробництві продовольства.

В той же час і лісистість України зменшена до мінімуму, який уже не відповідає потребам суспільства, Це  уже проявляється в елементарній нестачі продукції лісового господарства та невиконанні лісом своїх екологічних функцій. Крім цього Україна має і міжнародні зобов’язання по відтворенню і збереженню лісів. Виклики, які постають перед лісовим господарством України, висвітлені в попередній частині статті і повторювати їх недоцільно. Але необхідно все-ж таки нагадати, що для повноцінного ведення лісового господарства в Україні потрібно орієнтовно 14,6 млрд. грн. щорічно.

Реальний  без прикрас аналіз можливостей фінансування ведення лісового господарства визначає таку ситуацію. На думку автора статті,  виділяти такі кошти з  бюджету щорічно держава реально не може.  Можливості   та шляхи фінансування ведення лісового господарства за рахунок коштів лісгоспів теж досконально вивчені. Результатом такого ведення лісового господарства є незадовільний стан лісів та зловживання в лісовому господарстві. Інших законних шляхів фінансування ведення лісового господарства, розвитку лісогосподарської науки нормативними документами не передбачено. Таким чином, склалась така парадоксальна ситуація – суспільство мучить ліси, ліси мучать суспільство. Якщо не прийняти невідкладних ефективних мір, то з врахуванням фактору глобального потепління замість лісів,  в найближчий час ми будемо мати чагарники та рідколісся, або і зовсім безлісні території з деградованими землями. Згідно прогнозів науковців і спеціалістів на протязі найближчого часу при наявних принципах ведення лісового господарства та глобальному потеплінню зникнуть лісові екосистеми Полісся і Карпат.

«Лісові поводирі», демонструючи свою мниму обізнаність в ситуації, пропонують для  її врегулювання напівміри, які допомагають  виправленню становища, як мертвому припарки. В лісовому господарстві підтримується хворобливий стан, що влаштовує «лісових поводирів», тому що при таких умовах вони завжди потрібні. На думку автора статті, пів мірами тут не обійтися. Необхідно провести повне і якісне реформування лісопромислового комплексу країни, що дозволить врахувати інтереси держави і народу України,  нормально жити і працювати працівникам лісового господарства і вирощувати якісні ліси.

Автор статті лісівник з певним досвідом, інженер лісового господарства, вихований на класичних  методах ведення лісового господарства  Радянським  Союзом і  до ознайомлення з методами ведення лісового господарства в зарубіжних країнах вважав що інакше  і краще  як в Україні бути не може. А виявилося що це не так.  Україна в цьому питанні пасе задніх. Підтвердження цієї тези наскільки очевидно, що не потребує доказів.

Аналіз наявного стану лісового господарства дозволив автору статті зробити висновок, що лісове господарство України потребує термінового реформування і те що реформування лісопромислового комплексу в умовах України – це складна  стратегічна законодавча, соціально-політична, економічна, технологічна і екологічна операція, яка повинна бути з розумінням сприйнята суспільством.

ЇЇ організація і проведення вимагає необхідних знань та досвіду у виконавців та і відчуття  відповідальності за наслідки.

А що ж  за  захід проведено  в лісовому господарстві в даний час, який збурив життя лісової спільноти? Верхи кажуть – реформування, низи кажуть – знущання, а спеціалісти не можуть зрозуміти. Офіційна назва цього заходу – реформування шляхом об’єднання лісових господарств або укрупнення.

Автор статті вважає що Голова Держлісагенства п. Болоховець Ю.В. реально заслуговує у цьому питанні на повагу – він рішуча людина, проявив сміливість і прийняв рішення про вчинення дії, яка на його думку повинна покращити становище в лісовому господарстві. Це його право і обов’язок. Не кожен пішов  би на такий крок.

А що така дія не всім сподобалась – ну що ж поробиш, всім не догодиш.

До його честі, він доводить питання до логічного завершення, витримав при цьому навалу критики і супротиву.

Але, заради справедливості необхідно відмітити що захід проведено кострубато. Цей захід можна було провести у більш спокійний спосіб. Мабуть значний вплив на його проведення  вчинили «лісові поводирі». Чим підтверджується ця думка?

Перед початком проведення заходу була вчинена  позитивна спроба громадського обговорення  потреби об’єднання лісгоспів. Але процес обговорення не витримує ніякої критики – не було відкритості і прозорості обговорення, яке проходило в умовах адміністративного тиску, не було визначено чіткої мети об’єднання. З одної сторони заявлялось про економію коштів за рахунок зменшення адміністративних витрат, а іншої – але не буде ніяких скорочень чисельності працівників, а відповідно і витрат на їх утримання. За рахунок необ’єктивної інформації  це зразу викликало негативне ставлення до об’єднання і обумовило негативні  наслідки. В процесі підготовки пропозицій по об’єднанню почали проявлятися випадки мстивості директорам підприємств так і їх захисту як з боку працівників підприємств, так і з боку керівних органів.  В кінцевому результаті, це призвело до об’єднання значної частини противників заходу.  Так що інформаційна і роз’яснювальна підготовка до об’єднання  лісгоспів позитивної оцінки не заслуговує.

Крім цього суспільство не зрозуміло – що це було? Реформування, реорганізація, зведення рахунків із строптивими або знахабнілими директорами лісгоспів. Одним словом, ситуація стала називатися словами одного з героїв  кінофільму – «шурум-бурум».

Якщо це був один із заходів по реформуванню лісового господарства, то він був потрібний, але фактично не продуманий. Наприклад, якщо ставилось питання про досягнення певного економічного ефекту, то чому не можна було поставити конкретне питання про підвищення рентабельності  виробництва з наявних 1-2% до реального показника 5% на протязі одного 2020 року (крім лісгоспів південного регіону). Невиконання цього показника давало би підстави для об’єднання лісгоспів і об’єктивної оцінки роботи директорського корпусу та інженерно-технічних працівників лісгоспів. Одночасно  інтенсифікація виробництва та збільшення чисельності робочих місць дозволяло працевлаштувати частину працівників, що вивільнялись при об’єднанні, що відповідно знизило би градус соціальної напруги.  Підвищення рентабельності діяльності лісгоспів дозволяло за рік отримати  додаткові кошти в сумі, які за інформацією Держлісагенства отримані від проведення об’єднання. Але вже що маємо, те маємо.

Класика говорить, що проведення реформування, як будь якої операції – чи військової, чи медичної, чи реформування лісогосподарського комплексу здійснюється  орієнтовно по однаковій процедурі і видумувати додатково нічого не потрібно:

  1. Оцінюється ситуація, яка визначає доцільність потреби  і масштаби проведення операції,;
  2. Чітко визначається  кінцева мета операції.
  3.  Вивчається наявна або  формується законодавча база, видаються необхідні розпорядження, накази, проводиться необхідна роз’яснювальна робота. Прийняття Закону України «Про ринок деревини» можна вважати першим кроком у виконанні даного пункту процедури.
  4. Визначаються виконавці операції.
  5. Логістика операції
  6. Проведення операції;
  7. Підведення підсумків операції;
  8. Післяопераційна підтримка результатів операції.

Якщо прийняти за основу  таку процедуру  реформування, то державним органам влади в першу чергу необхідно прийняти конкретне рішення про реформування і провести його. Тільки щоб «лісові поводирі» не викинули з купелі  разом з водою і немовля.

Кожен спеціаліст має своє бачення реформування і вважає його найкращим. Але в кінцевому результаті рішення буде приймати одна людина, яка наділена відповідними повноваженнями і зможе дати відповідну оцінку наданим пропозиціям, вибрати з них найкращу і відповідати за прийняте рішення.

Автор статті, враховуючи певний досвід роботи в лісовому господарстві і суміжних галузях, просить читачів вибачити, що займає їх час, але вважає за необхідне повторно надати на розсуд читачів і свою пропозицію по реформуванню притримуючись плану, викладеного  вище.

Проведемо аналіз наявної ситуації і вияснимо, чи зможе держава в даний час і в недалекому майбутньому профінансувати ведення лісового господарства орієнтовно щорічно в сумі до 14,6 млрд. гривень? Якщо зможе – то тоді і вирішувати питання про реформування недоцільно. Але  з реальної  оцінки наявної ситуації можна зробити висновок що не зможе. Виникає наступне питання – чи зможуть лісгоспи в сучасних ринкових умовах вирішити питання за власні кошти профінансувати якісне  ведення лісового господарства? Автор статті вважає що не зможуть. В рівній мірі фінансувати ведення лісового господарства не зможуть і добродійні міжнародні фонди. Висновок один – з метою забезпечення якісного ведення лісового господарства та збереження лісів в Україні необхідно провести організаційне  та економічне реформування лісопромислового комплексу. Цілком зрозуміло, що «лісові поводирі» можуть запропонувати  і якісь інші методи  оздоровлення ситуації що цілком заслуговує на їх розгляд, якщо це тільки принесе користь лісовому господарству, а не спровокує довгу і нікому не потрібну  багаторічну дискусію.

При оцінці наявної  ситуації в лісовому господарстві працівники лісового господарства та «лісові поводирі» часто оцінюють стан ведення лісового господарства тимчасовими показниками і суспільними настроями, створюючи собі піар-імідж. Але не усувають при цьому  в основі причини  незадовільного стану лісового господарства та їх негативні наслідки.

Продовжимо дальше. В разі, якщо аналіз наявної ситуації підтверджує необхідність проведення реформування, необхідно чітко визначити межі повноважень держави після його проведення. На думку автора статті, Український народ через законодавчі та виконавчі  державні органи формує законодавчу і нормативну базу ведення лісового господарства і контролює виконання і дотримання Законів і нормативних документів через спеціально створені структури.  Своє бачення реформування автор виклав в попередніх статтях і вважає за необхідне ввести в них необхідні доповнення  і зміни, викликані новими обставинами.

З метою уникнення появи  в суспільстві непотрібних чуток, домислів, легенд  і пліток варто в умовах демократичного суспільства  офіційно інформувати населення про проведення реформи, яка повинна бути виваженою, професійною і справедливою. Цілком зрозуміло, що знайдуться і спеціалісти, і пересічні громадяни які будуть бачити в реформі тільки недоліки і без цього не обійтися. Всі ми знаємо про Хому невіруючого. Організаторам і виконавцям реформи необхідно мати таку доказову базу необхідності, доцільності і ефективності проведення реформи, яка  би переконала  невіруючих в помилковості їх позицій. І консенсус в суспільстві буде обов’язково досягнутий.

Наступним етапом реформування є визначення мети реформування та організації його проведення.

Метою реформування автор статті бачить створення в Україні такої структури лісогосподарського комплексу, яка відповідала би сучасному суспільному устрою України, міжнародним стандартам та задовільнила  матеріальні, екологічні та моральні потреби населення.

Головним питанням, яке виникає при цьому, є питання власності на ліси. В суспільстві побутує  єдина думка, що ліси повинні перебувати виключно в державній власності. Мотивація такої позиції дуже проста – якщо ліси будуть передані у приватну власність, то вони будуть негайно винищені, а деревина вивезена за кордон. При цьому поняття власник лісу ототожнюється з поняттям негідник.

Особливо така теза поширена серед працівників лісового господарства, яким матеріально вигідно управляти державним майном, не відповідаючи в кінцевому результаті за наслідки управління та стан лісового господарства. Зручна позиція.

В попередній частині статті приведені виклики, які на даний час стоять перед лісовим господарством. І шляхів їх вирішення діюча система ведення лісового господарства не бачить. Вихід один – необхідне корінне реформування галузі. І не варто звертати увагу на позицію «лісових поводирів» які кажуть – « Як зробити ми не знаємо, але Ви робите не так». Автор статті лісівник і також сповідував принцип непорушності  державної власності на ліси. Але не емоції керують розумом, а розум керує емоціями.

Автор статті проаналізував результати ведення лісового господарства в лісовому господарстві країн, де ліси перебувають у державній і приватній  власності  і хотів би поділитися наслідками своїх досліджень.

В 1940 році Україна отримала від Королівства Румунія (часто називали боярської Румунії, щоб асоціювати це з відсталістю країни) ліси на території Північної Буковини, нині Чернівецької області. Автор статті мав можливість  особисто бачити залишки цих лісів і зі всією відповідальністю може заявити, що більш високопродуктивних лісових насаджень на території бувшого Радянського Союзу не було – середній запас  лісів ялицево-букових з домішкою клена-явору складав 700-800 кубометрів на гектарі, а запас окремих спілих насаджень  в передгірній зоні Буковини досягав 1100-1400 кубометрів на гектарі. На превеликий жаль автор статті як лісівник вважає що вчинив великий гріх і  в силу виконання своїх тодішніх службових обов’язків, відводив ці ліси під рубку головного користування та не зміг добитися створення на базі цих лісів об’єкту ПЗФ.  В даний час ці ліси обов’язково були би частиною  Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. Пізніше  в регіоні зростання цих лісів автором статті  разом з лісівниками Буковини були розпочаті роботи по проектуванню і спорудженню архітектурно–меморіального комплексу працівникам лісу, які виростили ці ліси. До проектування комплексу були залучені кращі архітектори західних областей України. але по незалежних  від лісівників причинах задумане не вдалось здійснити. Лісівник, який був прообразом основної скульптури в цьому комплексі, в даний час працює в лісовому господарстві Буковини.

Вказані ліси на території Румунії знаходились частково у власності держави, частково у приватній власності, а частково належали Буковинському православному релігійному  фонду ( Paduri bisericesti).

Довідково: Одним з власників частини лісів Буковини був Міністр лісів Австро-Венгерської імперії барон Петріно, який з дружиною був похований в мавзолеї-каплиці на пагорбі, з якого видно його бувші володіння в передгірній зоні Карпат..

Вказаний факт підтверджує тезу про те, що право  приватної власності на ліси не є визначальним  негативним фактором при веденні лісового господарства а навпаки. Приватна і церковна власність на ліси Буковини при належній нормативній базі держави дозволила виростити найкращі ліси помірного поясу Євразійського континенту.

Окремо необхідно підкреслити, що приватна власність спонукала власників створювати унікальні ліси по породному складу. Так автор статті  особисто проводив рубки догляду та санітарні рубки в унікальному насадженні сосни Веймута (Веймутової) п’ятдесятирічного віку, площею біля 5 гектарів, вивчав хід росту насадження  модрини європейської віком 90 років на крутих схилах, висота окремих дерев якої досягала 34-37 м. та інших інтродуцентів, впровадженими  в ліси приватними власниками лісів.

В своїй роботі  в західних областях України автор статті часто зустрічався з нащадками власників лісів до 1940 року  і чисто з людської цікавості оглядав ці ліси. Деякі з них , а особливо насадження дуба, в т.ч. і в ареалі бука, збереглися до 2000-х років. Смію завірити читачів, що це були прекрасні  високотоварні та високопродуктивні насадження.

В сучасних умовах спеціалісти лісового господарства  України вважають, що  країною, в якій ведення лісового господарства здійснюється на зразковому рівні, є Австрія.

Характеристика лісового фонду Австрії, ведення лісового господарства та процес реформування  державних лісогосподарських підприємств в цій країні детально висвітлені в статті відомого науковця,  проректора по науковій роботі ДЛТУ, доктора сільськогосподарських наук, професора Лавного Василя Володимировича в  статті «Про ліси і лісове господарство Австрії», яка є у вільному доступі в інтернеті (стаття видана в 2000 році). Краще  лісове  господарство Австрії  може описати тільки сам шановний п. Лавний В.В., а автор даної статті дозволить собі довести до відома читачів  тільки деяку інформацію, яка приведена в статті професора Лавного В.В..

Ліси Австрії займають площу близько 3,9 млн.. га, лісистість країни становить 47%, мережа доріг, в основному з твердим, в т.ч. і асфальтовим покриттям, складає 37 км на тисячу гектарів лісових насаджень. А про вартість, роль та значення доріг в лісовому господарстві говорити не приходиться.

Щорічно в країні  заготовлюється 19,5 млн. кубометрів деревини, що складає 71% щорічного приросту. В середньому з гектара щорічно вирубують 5,9 кубометра, що значно більше чим в Україні.   В той же час підтримується висока продуктивність лісів Австрії  – середній запас насаджень становить 295-310 кубометрів на гектарі.

Останнім часом площа лісів Австрії  за ініціативою власників лісів щорічно збільшується в середньому на 7.7 тис. га., що для такої невеликої по площі країни досить вагомий показник.

За інформацією австрійських науковців в країні лише 7% штучних лісів, а 25% належать до «природних» або «близьких до природних», 41% до помірно змінених. В Австрії реально проходить екологізація лісового господарства, зростає участь природного поновлення та оптимізація породного складу.

Якщо ці показники порівняти з  однорідними показниками України, то як не боляче це визнавати, в Україні деякі з них в 2-3 рази гірші. Така ситуація дозволяє зробити висновок, що організація і фінансування  ведення лісового господарства  в Австрії є на значно вищому рівні і щоб заново не придумувати велосипед, нам варто перейняти реальний досвід австрійських лісоводів, а не використовувати послуги наших «лісових поводирів», які реально проводять піар-акції з метою задоволення своїх особистих амбіцій.

Це викликає необхідність перейти до головного питання – а хто ж власник  лісів  Австрії і хто фінансує ведення лісового господарства?

Переважна більшість лісів (80%) знаходиться у приватній власності. У державній власності близько 17%, в комунальній -2% і 1% – землі федеральної власності. Мабуть багато читачів, так як і автор даної статті, будуть ошелешені такою інформацією. Але стаття шановного п. Лавного В.В. наскільки об’єктивна і енциклопедична, що сумнівів достовірності інформації бути не може.

Приватними власниками лісів є фізичні особи. 67% лісовласників володіють лісами площею до 5 га, 32% володіють лісами площею до 200 га.

Необхідно звернути увагу читачів на те, що у власності фізичних осіб знаходиться 96,5% лісових підприємств, середня площа яких становить 9 га.

Частина власників  лісів  об’єдналися і створили всього близько 190  приватних лісових підприємств, у користуванні  кожного з яких є більше 500 га лісів.

 Австрія є одним з найбільших експортерів  деревини в Європі  і отримує від реалізації деревини та продукції з деревини на експорт  щорічно близько          4 млрд.  євро (120 млрд. гр. в сучасних цінах). Деревина експортується в основному в Італію, Німеччину та Японію. І ніхто не піднімає питання про мораторій на експорт деревини.

А тепер, шановні читачі,  самостійно порівняйте доходи від реалізації  на експорт продукції  лісопромислового комплексу України (10,4 млн. га лісів) і Австрії (3,9 млн. га). Та при такій системі реалізації деревної продукції, як в Австрії, у нас ведення лісового господарства, переробка деревини і доходи від реалізації продукції  повинні бути одними з найкращих  в світі.

А тепер повернемося до головного питання. Як вказувалося вище, в Австрії в державній  та комунальній власності  є 850 тис. га. лісів. В 1997 році всі господарства, які займалися веденням лісового господарства на вказаній території, були реорганізовані і об’єднані  в акціонерне товариство «Австрійський союзний ліс».

При його створенні  в державному бюджеті зникла стаття витрат на ведення лісового господарства. Акціонерне товариство працює прибутково, загальна кількість працюючих близько 1700 працівників, які мають високу заробітну плату.

До складу АТ « Австрійський союзний ліс» входять лісгоспи, технологічні підприємства, національні парки, деревообробне підприємство, торговельна та туристична компанії, насіннєва станція та консалтингове бюро-всього 35 підприємств. Товариство працює як приватна компанія, в той час як 100% акцій належить державі. Прошу читачів задуматися – в 35 підприємствах працюють 1700 працівників , які обслуговують в т.ч. 850 тис. га лісів.

Таким чином, автор статті привів 2 приклади організації ведення лісового господарства в 2 країнах (в Румунії та Австрії), де ліси перебувають або перебували частково в приватній власності і які результати їх роботи.

Перед лісовим господарством Австрії в даний час стоїть єдиний  виклик – боротьба з глобальним потеплінням та його наслідками. Все решта робиться в плановому порядку без будь яких екстремальних ситуацій, всім всього хватає. Цілком зрозуміло, що для боротьби з глобальним потеплінням  лісовому господарству надається допомога міжнародних фінансових структур і не забувайте який дохід щорічно отримує лісопромисловий комплекс Австрії від експорту лісопродукції. Як наслідок, доходи від реалізації лісопродукції і туризму є основними джерелами наповнення Державного бюджету Австрії.

Це підтверджує бачення автора статті про те, що і в умовах України  має право на життя багатогалузеве  акціонерне товариство, основною метою діяльності якого   є якісне ведення лісового господарства за рахунок прибутку, отриманого в результаті фінансово-господарської  діяльності.

Кінцеве рішення, яким затверджується мета реформування, є рішення Голови Держлісагенства, в даному випадку п. Болоховця Ю.В., який несе особисту відповідальність перед Урядом і народом України за розробку проекту Постанови КМУ по даному питанню та інших нормативних документів. Чи буде реформа позитивна, чи негативна, але в історії  лісового господарства України буде фігурувати його прізвище. І дуже важливо, щоб він зумів розібратися  в пропозиціях «лісових поводирів», часто  фантасмагорійних, і  пропозиціях дійсних спеціалістів. Важливо, щоб і працівники лісового господарства  також правильно оцінювали ситуацію. Залишається побажати Вам, шановний Юрію Віталійовичу, успіхів і неупередженості у проведенні такого вагомого історичного заходу.

Дехто з читачів мабуть уже думає, що автор статті буде зараз пропонувати провести реформування лісопромислового комплексу  шляхом все об’ємної приватизації лісів. Але це далеке від дійсності. На підставі інформації із ЗМІ та особистих знань пересічного спеціаліста лісового господарства автор тільки здійснює аналіз наявної ситуації і надає  читачам інформацію для роздумів, хоча і вважає свою пропозицію про реформування дієвою.

А пропозиція автора є такою:

  1. Продати  у приватну власність  зацікавленим дієздатним громадянам  України (орієнтовно 17 млн. осіб) до 0,3 га лісів кожному з правом перепродажу.
  2. Обмежити у власності громадян України до 5 га лісів.  Право власності на ліси можуть мати тільки громадяни України  (всього на 49 % від загальної площі лісів України).
  3. Для  виконання робіт по веденню лісового господарства в Україні в приватних лісах створити багатогалузеве приватне акціонерне товариство, яке за рахунок своєї діяльності  і отриманого прибутку буде  зобов’язане фінансувати ведення лісового господарства.
  4. Залишити у власності держави 51% акцій акціонерного товариства..
  5. Всі власники лісів зобов’язані бути акціонерами товариства. Це питання спірне і вимагає додаткового вивчення.
  6. Власники деревообробних виробництв мають право ввійти до складу акціонерного товариства з вартістю акцій, якою є вартість їхнього власного виробництва, визначеною незалежними експертами. Автор статті вважає, що це дозволить запобігти припиненню діяльності багатьох підприємств, вивести їх власників з наявної фінансової скрути і зберегти наявну деревообробну галузь. При цьому, власники мають можливість і дальше працювати на своїх акціонованих виробництвах.

Довідково: Нас очікує масове всихання лісів по причині глобального потепління, а відовідно і їх відновлення, для чого будуть  потрібні значні кошти. А їх може дати збережена внутрішня деревообробна галузь в складі акціонерного товариства..

  • Акціонери (спеціалісти лісового господарства і суміжних професій),  мають право створювати в межах акціонерного товариства лісогосподарські підприємства в якості відокремлених підрозділів без права юридичної особи.
  • Площа таких підприємств та їх фінансові взаємовідносини  з акціонерним товариством встановлюються у кожному конкретному випадку за рішенням Правління акціонерного товариства..
  • Зберігається право вільного доступу громадян в ліси,  збирання грибів, ягід, лікарських трав для приватного використання, крім територій, які використовуються товариством у  виробничих потребах, що обумовлюється законодавством.
  • До складу лісів, які не входять до вищевказаного акціонерного товариства і залишаються виключно у власності держави, ведення лісового господарства в яких здійснюється виключно державними підприємствами та установами, входять загальнодержавні Національні природні  парки, заповідники, інших об’єкти ПЗФ та землі оборони. Виходячи з досвіду Австрії, держава  з  підприємств, які здійснюють ведення лісового господарства на цих територіях, створює багатогалузеве акціонерне товариство, 100% акцій в якому належить державі. Його діяльність фінансується за рахунок коштів , отриманих від діяльності Товариства.
  • Держава залишає за собою право створення нових об’єктів ПЗФ без вилучення лісів у власників.
  • Для організації процесу приватизації лісів і ведення лісового господарства використати досвід Австрії.

І саме головне в цій пропозиції. Держава розробляє всю законодавчу і нормативну базу  та технічну документацію по веденню лісового господарства і контролює її виконання, для чого створює  державний організаційно-наглядовий орган  в складі:

  • Науково-дослідне  управління лісового господарства
  • Управління правового забезпечення
  •  ВО «Держліспроект»
  • Інспекція лісів
  • Дозвільний центр

Дана установа буде єдиною установою, яка буде нести відповідальність  (дисциплінарну, адміністративну і кримінальну) перед  народом і керівними органами держави за стан лісів.

В даній частині статті здійснена спроба висвітлити тільки 2 позиції з процедури  реформування лісового господарства, якою її бачить автор. Цілком зрозуміло, що дана пропозиція не є досконалою і може бути доопрацьована спеціалістами лісового господарства і навіть бути зовсім іншою. Важливо, щоб зрушити вирішення даного питання з місця.

Решта питань по реформуванню лісового господарства буде висвітлена в заключній частині даної статті.

Автор статті ще раз наголошує, що  його бачення стану лісового господарства та  процедури його реформування є особистими думками лісівника вголос, вони не передбачають їх нав’язування комусь, не є науковою або замовною роботою, а переслідують виключно інформативну мету в межах знань автора статті. Вони  побудовані на достовірній інформації, але не є істиною, що дозволяє йому доброзичливо оцінювати думки  та рішення інших людей.

Єдиним, хто знає істину, є Господь Бог.

Автор статті щиро дякує читачам, які висловлюють об’єктивні критичні зауваження – адже це направлено на благо.

Відповідь на запитання, які задаються читачами у коментарях та особистих розмовах, автор планує надати  в заключній частині статті.

З  повагою  до читачів та найкращими побажаннями

Михайло Іванович, інженер лісового господарства.

openforest.org.ua