Мисливська математика

Показники життєдіяльності й потенціалу мисливського господарства України.

Мисливській галузі, яка перебуває і так у доволі скрутному становищі, прийшлося пережити ще й випробування пандемією. Карантин ударив майже по всіх галузях, особливо у сфері обслуговування, до якої частково відноситься й мисливська, отримуючи основні надходження саме від обслуговування мисливців. Саме на цих коштах і тримається все мисливське господарство. На відміну від людей, диких тварин ніхто не зачиняв у клітках і вони щоденно потребують турботи і охорони. Тож господарства працювали, частіше на власному ентузіазмі, в надії на кращі часи. Ми ж, використовуючи офіційну звітність минулорічного мисливського сезону, спробуємо проаналізувати суть справ і оцінити потенціал мисливського господарства України.

Не дивлячись на карантинні обмеження, антимисливська хвиля продовжувала наростати і в тому, і в поточному році. Громадські так званні зоозахисні організації за допомогою деяких народних обранців продовжують реєструвати нові й нові антигалузеві законопроєкти та тиснути на Уряд і Верховну Раду, щоб ті їх підтримували. На жаль, влада країни останній рік заклопотана лише боротьбою з коронавірусом, обмежує, забороняє, закриває, компенсуючи деякі втрати малому бізнесу, але навіть не обіцяє підтримувати тих, хто піклується про природу, втративши всі надходження.

У мисливській галузі зайнято немало небагато – майже 6300 працівників, їм теж треба годувати свої родини. Саме завдяки цим фахівцям відбувається контроль, управління і відновлення природного ресурсу країни – державного мисливського фонду. Вони доглядають за понад 40 млн га мисливських угідь (а це 65% території всієї країни) і обслуговують 850 тисяч мисливців – законослухняних громадян України.

Нагадаємо, що дикі тварини належать державі, а мисливська галузь від неї не отримує жодної копійки. Всі витрати на охорону і відтворення дичини лежать виключно на плечах простих мисливців.

Але складається таке враження, що нашій владі, на відміну від урядів країн заходу, непотрібне мисливське господарство, ні дикі тварини, ні мисливці – найбільша армія навчених, досвідчених, озброєних чоловіків. Особливо дивно це виглядає нині, коли Росія тримає на наших кордонах найбільше військо за всю історію. Хто, крім нашої славної армії готовий вже сьогодні, використовуючи досвід і власну зброю боронити нашу землю від ворога? Бере сумнів, що на це здатні диванні зоозахисники чи різного роду активісти, які тільки й прагнуть, щоб роззброїти українців. Цікаво, навіщо? Співпадіння?

Трендом повної заповідності користуються ті, хто не розуміється на природоохоронній справі, хто, користуючись ситуацією, хоче заробити грошенят, які за популізм роздають різні фундації, мета яких далеко не процвітання України. А чому б і не заробити, якщо великі кошти дають тільки за галас на дивані, а суспільство і влада підтримує це. Хтось скаже: «Хай собі заробляють валюту, вони ж нічого поганого не роблять…» Так, але весь цей психоз впливає на людей, які займаються своєю справою, віддаючи їй все життя, на людей, які більшість часу проводять у лісі, на воді, на природі, охороняють її, відтворюють фауну, випускають звірів і птахів, зарибнюють річки, озера, ставки тощо. Законопроєкти, які через певних депутатів проштовхують так званні зоозахисники-грантоїди паралізують усі галузі господарювання, залишають фахівців без роботи, руйнують симбіоз людини з довкіллям. Можновладці й суспільство, піддаючись впливу цієї «заповідної» пропаганди, роблять нелогічні й необдумані висновки, приймають безглузді рішення, які вже скоро призведуть до катастрофічних наслідків, але відповідати за це ніхто не буде. Відновити роботу галузей, вивчити нових спеціалістів, залучити інвестиції буде вкрай важко, а може, і неможливо.

У Європі вже є живі приклади цьому. Особливо це яскраво проявляється у молодих країнах ЄС (Словаччина, Словенія, Хорватія, Румунія, Болгарія), у Грузії. Розсудливе населення цих країн уже зрозуміло, що їх свого часу направили не по тому шляху і, схаменувшись, намагаються виправити ситуацію, але це вже не так просто. Все зайшло дуже далеко. Ці країни перетворилися на туристичні заповідники з нерозвиненою економікою, де є потенціал відновлювального природного ресурсу, але його не можна використовувати, де не можна повною мірою господарювати, де найнижчий рівень життя в ЄС. Разом з тим, «стара» Європа (Великобританія, Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія та інші), США, Канада, господарюють максимально ефективно, разом з тим, не виснажливо, не завдаючи жодної шкоди природі, а навпаки. Це стосується, зокрема, лісового і мисливського господарства, які складають значну частку в бюджеті цих країн.

Антимисливські так звані природозахисні громадські організації у своїй більшості – хейтери, які створюють лише негативну атмосферу, нічого не створюючи, всю свою депресивну діяльність вони направляють на створення заборон та розкол суспільства. Маємо надію, що влада і суспільство це зрозуміє найближчим часом, а лісівники і мисливці їм у цьому допоможуть. Але для цього потрібно використовувати якісну та сучасну просвіту.

Тим часом, мисливська галузь в Україні продовжує боротися за виживання, хоча не дуже ефективно, розвитком це точно не назвеш.

Одним із головних показників рівня ведення мисливського господарства є чисельність мисливської фауни, яка в 2020 році в Україні становила: копитні – 227 тис. голів (приріст за попередній рік 4,5 тис. голів); хутрові звірі – 1,7 млн голів (мінус 40 тис. голів); перната дичина – 10,7 млн голів (приріст 373 тис. голів).

Ліміт на ліміт

Приріст дичини – це добре, але за рахунок чого мисливське господарство отримує кошти на своє існування? Реалізація лімітів добування дичини і сфера обслуговування – два основних джерела надходження. Так от, у нас із реалізацією лімітів завжди ставалась якась дивина. Минулорічний сезон – не виключення. Деякі господарства не можуть реалізувати ліміти навіть на 50%. А звідки тоді взятись коштам на розвиток господарства? Щоб затвердити ліміти в Україні, треба іноді пройти сім кіл пекла, це такі потуги, іноді з кров’ю і потом, у результаті, такі довгоочікувані дозволи користувачі просто не використовують. Чому? Якщо немає дичини, то звідки нараховані ліміти, якщо відсутнє бажання, знання та досвід, то навіщо цим займатись?.. А чи відомо вам, що у країнах ЄС взагалі не існує такого поняття як обліки дичини і її чисельність? На їхню думку, ці цифри – фікція, це якась уявна величина, яку не можна брати як основу для розрахунків дичини і регулювання її чисельності. Дикі тварини – це ж не корови у стійлі? Ліміти в ЄС формують залежно від їх реалізації. Не реалізовуєш ліміти – наступного року їх зменшать, але збільшити ліміти через рік, навіть якщо дичини збільшиться – буде вкрай важко. Тож там існує стимул працювати, а не можеш – віддай угіддя тому, хто спроможний.

А що у нас? При затвердженому ліміті добування у минулому сезоні 20 тис. голів копитних тварин фактично добуто всього 13,3 тис., що становить 66%. Оленя європейського добуто 368 голів – 48,6% від ліміту, козулі – 10,5 тис. голів (74% від ліміту), кабана – 2,1 тис. гол. (42,7%).

Тим, хто закидає, що мисливці знищують усіх тварин, доводимо, що відсоток добутих тварин до їх чисельності – мізерний. Наприклад, оленя європейського вилучено всього 2,7% від загального поголів’я, оленя плямистого – 5%, козулі – 6%, кабана – 7%. Це навіть незначна частина від річного приросту. Мисливській галузі сильно «допомагають» браконьєри та хижаки, все, що вони знищують, «зоозахисники» приписують законослухняним мисливцям. Антимисливці ніколи не демонструють на своїх медіаресурсах як люди, що захоплюються мисливством, розводять у вольєрах тварин і випускають у природу, як завозять їх в угіддя за власний кошт, навіть з-за кордону, як створюють мережу біотехнічних споруд, що дозволяє дичині пережити зиму, як встановлюють штучні гнізда, годівниці, вирощують корми, охороняють угіддя від браконьєрів тощо. Сторінки «природолюбів» майорять переважно світлинами людей з трофеями добутих тварин і неважливо, хто на них зображений: чи то браконьєр, чи трапер із Сибіру, чи заготівельник хутра з минулого століття, чи якийсь шкуродер, що знущається над тваринами, підпис один: «Кровожерливі мисливці». І чим кривавіша картинка, тим краще працює їхня пропаганда.

Фінанси без романсів

Недавно «сильно зелені», якими вони себе називають, розповсюдили інформацію про те, що мисливська галузь не тільки знищує диких тварин, а ще й заробляє на цьому більше 1,6 млрд грн на рік.

У нас інші цифри, офіційні. Відповідно до держстатистики загальні витрати на ведення мисливського господарства в Україні за минулий рік становили 518 млн грн, тим часом надходження всього – 253 млн (48,8% від витрат), тобто більше 50% збитків.

І в таких показниках окупності винні самі користувачі, адже потенціал є, але ним, чомусь, вони не хочуть користуватися. Відповідно до науково обґрунтованих розрахунків приросту, користувачі мисливських угідь могли розраховувати на обсяги добування у кілька разів більші. Ще дивним є те, що при таких малих лімітах, збільшення чисельності тварин в угіддя не відбувається. Спитаєте: де дівається дичина? Різницю між приростом поголів’я і офіційним добуванням тварин збирають браконьєри та хижаки. Так хто ж є справжнім господар у мисливських угіддях: користувачі угідь чи браконьєри і хижаки? І така ситуація з використанням державного мисливського фонду спостерігається у більшості користувачів угідь в усіх областях країни впродовж багатьох років.

Господарі життя

Браконьєри, – скільки осуду, зневаги, сил та коштів на них витрачено, скільки штрафів накладено. Штрафи постійно зростають. Але все марно, не можемо ми подолати це явище. Таке ставлення до природи – це наш менталітет чи в Україні банально не вистачає жорсткості покарання та ефективної, з поліцейськими повноваженнями, охорони? Більш за все – це обидві наші біди.

В 2020 році в Україні на порушників правил полювання складено 3275 протоколів, це більше, ніж у попередньому році. Найбільше протоколів – 2129 склали працівники підприємств Держліcагентства (65% від усіх протоколів), УТМР – 476 (14,5%), Держекоінспекція – 525 (16%), інші – 145 (4,5%). Можливо, охорона стала кращою, але більше схоже на розгул браконьєрства. Незареєстрованої зброї, нічників із тепловізорами у цивільного населення завдяки війні стає все більше з кожним роком. Частина цього «добра» з успіхом використовується браконьєрами і це факт.

За минулий рік сума винесена постановами становила майже 770 тис. грн. Але є користувачі, серед яких є і приватні, і громадські господарства та клуби, де застосовуються дещо інші методи боротьби з браконьєрством, ніж адмінпокарання. Чи ефективно це? Так, порушувати закон у таких господарствах ніхто не насмілюється, бо це небезпечно і браконьєрства там немає.

Слід відзначити, що більш активну роботу з охорони мисливських угідь проводять у Волинській, Вінницькій, Сумській та Харківській областях. Чим не може похизуватися Херсонська, Миколаївська і Полтавська області. Турбує й те, що в областях, де знаходиться найбільша мережа міграцій перелітних птахів, а це Полтавська, Одеська, Миколаївська та Херсонська області, боротьба з браконьєрством ведеться недостатньо, а саме: в таких місцях найбільша концентрація любителів поласувати чужим.

Хижі «шкодники»

Мова піде про тих, кого нині яро захищають так звані захисники прав тварин. Славнозвісний Законопроєкт № 2232, яким планується заборонити регулювати в угіддях чисельність вовка і лисиці єгерською службою, а бродячих собак і котів взагалі позбавити статусу «шкідники» і зробити недоторканими. Тим часом, з 1990 року чисельність вовків в Україні зросла майже вдвічі й становить нині більше 2 тисяч голів. Почастішали випадки нападу вовків на людей, домашніх та свійських тварин, що підтверджують і повідомлення у ЗМІ. Громади, де вовки завдають шкоди місцевим мешканцям, усе частіше звертаються до влади з вимогами і до мисливців з проханням зменшити кількість цих тварин. Фермери готові преміювати мисливців за захист свого майна від хижаків. Мисливці допомагають вирішити проблему, але в деяких місцях це просто заборонено.

Щодо рудої, то вона не відстає від сіроманця. Незважаючи на те, що чисельність її в угіддях поступово знижується, вона залишається досить високою – майже 50 тис. голів, у деяких областях щільність лисиці перевищує ветеринарно-санітарну норму в 4 і навіть у 8 разів (Закарпатська, Донецька, Львівська та Тернопільська області).

За останні 5 років значно розширив свій ареал і шакал, шкоду від якого недооцінюють в Україні. Минулого року цей вид хижака зустрічався вже не тільки в південних, але і в Полтавській, Кіровоградській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській областях. Поступово шакал просувається до північних та західних регіонів.

ПРЯМА МОВА

Юрій Болоховець, Голова Держлісагентства:

– Ми є державним уповноваженим органом в галузі не тільки лісового, а і мисливського господарства. Лісівникам мисливське господарство має бути ближче, ніж, скажімо, деревообробна промисловість, але все відбувається навпаки. Наведу приклад сусідньої країни – Угорщини, яка має в 4 рази меншу площу мисливських угідь і в 10 разів більшу чисельність оленя, країна, яка має дохідну частину більшу від мисливства, ніж від заготівлі деревини. Тому я вважаю цей напрямок недовикористаним, він потребує суттєвих доопрацювань. Щодо інвестицій у мисливське господарство для його розвитку, то їх требо значно менше, ніж, наприклад, у розвиток деревообробної промисловості. Тому треба визначитись: мисливське господарство – це напрямок діяльності, який приносить нам прибуток, чи це для нас дуже дорога іграшка, ми будемо розвивати мисливську галузь чи ми неспроможні? На мою думку, для ефективного ведення мисливського господарства треба вирішити три основні речі: перше – охорона угідь, друге – біотехнія і третє – раціональне використання. Але спочатку запитати себе: ми йдемо з мисливським господарством чи ми неспроможні ним займатись?

Іван Шеремет, начальник Управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства:

– Аналізуючи дані державної статистики можна з впевненістю сказати, що з 2018 року спостерігається незначне збільшення чисельності копитних і пернатої дичини. Були часи, звичайно, що поголів’я дичини нараховувало значно більшу кількість, тож потенціал є. Але навіть ця незначна позитивна динаміка останніх років дає нам надію на певні позитивні зрушення у мисливському господарстві. Разом з тим, залишається ряд проблем і незрозумілих дій користувачів, які тягнуть галузь донизу. Наприклад, ліміти. При невиконанні майже половини ліміту на добування мисливських тварин, у невідомому напрямку зникає розрахунковий річний приріст. Тут постає питання до користувачів мисливських угідь: «Чому не використовуються у повному обсязі ліміти і хто забирає весь приріст? При таких підходах до господарювання, говорити про рентабельність мисливського господарства безглуздо».

Щоб зробити мисливське господарство рентабельним, треба збільшувати чисельність дичини та реалізовувати 100% лімітів. А щоб чисельність росла, необхідно якісно займатись біотехнічними заходами, боротися з браконьєрами та хижаками. Штатна чисельність єгерської служби в більшості господарств не відповідає вимогам закону, відповідно неможливо забезпечити охорону угідь.

Ну і за законом ринку, щоб отримати прибуток, спочатку треба інвестувати: у технічне забезпечення, кваліфіковані кадри, науку, освіту, просвітницьку діяльність, відтворення дичини та охорону угідь. Це треба розуміти користувачам угідь.

Підготував
Роман НОВІКОВ,
за підтримки Управління
мисливського господарства та
полювання Держлісагентства,
“Лісовий і мисливський журнал”