Мисливство воєнного часу

Володимир НИЖНИК,
“Лісовий і мисливський журнал”
https://ekoinform.com.ua/?p=16835

З якими проблемами стикнулось мисливське господарство України з моменту повномасштабного вторгнення РФ.

Мисливська галузь мала достатньо часу з 2014 року для вивчення досвіду і адаптації правил полювання та ведення мисливського господарства в умовах воєнного часу.

Але, на жаль, час згаяно, потяг пішов, а сніг, як завжди, випав узимку – ми знову виявилися неготові до викликів.

До яких саме умов воєнного часу мала бути підготовленою мисливська галузь? – запитаєте ви. Про які мисливські забави, про яке мисливське господарство може йти мова, коли країна захлинається у кровопролитній війні на виживання?

Ну, якщо хтось у суспільстві ще досі сприймає полювання, як забаву, а мисливське господарство, як атавізм, то це просто невігластво. Тим часом ставлення влади до мисливської галузі, як до чогось другорядного, не значущого, того, що може зачекати й потерпіти допоки закінчиться війна – це вже злочин перед природою та народом України.

Цікаво, чому порятунок із зони бойових дій кішок, собак та інших домашніх і свійських тварин є необхідним, гуманним дійством, а доля оленів, козуль, лосів … нікого не турбує, навіть на рівні розмов. Що, їм непотрібна допомога під час війни? Вони що, тварини другого чи третього ґатунку?

Ідею, що диких тварин слід залишити у спокої й вони самі подбають про себе: зайці наведуть лад із чисельністю лисиць, а козулі домовляться зі своїми ворогами – вовками, щоб ті їх не знищували, розповсюджують в Україні московські диверсанти і зоозахисники-самозванці, які сидять у Києві й фінансуються ерефією. Цей міф було зруйновано ще у мирні часи, для цього варто було лише поглянути на наші напівпорожні заповідники (що не потрапили під охорону мисливських господарств) та зовсім порожні угіддя, які перебували певний час у резерві, не надані з якихось причин у мисливське користування.

Одним словом, якщо немає господаря – людини, яка турбується про дичину в природі, то в цих угіддях йде катастрофічне падіння чисельності основних цінних видів диких тварин, порушується баланс хижак-жертва у бік збільшення перших. До того ж в угіддях, що не охороняються, відразу починається свавілля браконьєрів, масовий розстріл беззахисної дичини.

Хто і за які кошти нині спроможний охороняти мисливські угіддя від браконьєрів? Владі не до мисливської галузі було й до війни, а тепер тим більше. І йдеться навіть не про фінансову чи технічну підтримку, з цим зрозуміло – все для фронту, все для перемоги, але знайти час і сили щоб адаптувати до умов війни правила ведення мисливського господарства, переглянути вимоги та інструкції – можна?

На запитання, що саме у мисливській сфері слід адаптувати, тимчасово спростити чи, навпаки, підсилити на період війни, може дати відповідь більшість користувачів угідь, але головний їхній заклик буде, напевно: «Непотрібно все обмежувати і забороняти!».

Натомість поки ми бачимо лише заборони. Головна з них, безумовно, – закриття полювання на всій території України, навіть там, де ніякої небезпеки ні для мисливців, ні для обороноздатності держави, ні для природи – немає. Разом з тим, колосальні збитки від цієї заборони – тепер мають усі мисливські господарства без винятку.

Другий крок «на зустріч» користувачам мисливських угідь – це припинення видачі дозволів на регулювання чисельності хижих та бродячих шкідливих тварин бригадами мисливців. Нагадаємо, в Україні нараховується близько 2000 голів вовка, щороку відстрілюється 2,5–3,5 тисячі особин і при цьому його популяція залишається стабільною. Ці вовки кожного року з’їдають цінних видів диких тварин загальною живою масою стільки ж, скільки добувають мисливці за сезон законних полювань. Додайте сюди втрати дичини від лисиць, єнотоподібних собак, шакалів, бродячих котів та собак, сірих ворон та інших наземних та пернатих хижаків. І не забудьте нагодувати ще всіляких хижаків червонокнижних.

Виходячи з цього, будь-якій більш-менш освіченій людині стане зрозуміло, що без регулювання (стримування зростання) щільності хоча б основних видів хижаків, чисельність цінних видів диких тварин стрімко знижуватиметься щороку. Без допомоги мисливців єгерська служба господарств не справиться самостійно і з половиною цих завдань. Тим більше нині, під час війни, коли мисливське господарство поставлене навколішки завдяки всіляким заборонам, що призвело до припинення надходжень. Частина єгерів не отримує зарплату і звільнилась, а частина – на фронті. Половина техніки господарств передана на фронт, грошей на пальне немає. Та частина єгерської служби, що ще працює – не може повноцінно виконувати свої функції.

Крім того, що, використовуючи абсурдні аргументи, було заборонено полювання на всій території України, під час якого, нагадаю, мисливці попутно з кабанами і козулями добували і вовків, а полюючи на зайців, відстрілювали лисиць, так полювальникам забороняють і надавати допомогу мисливським господарствам у регулюванні чисельності хижаків. Поясніть, яка шкода від того, що мисливець приїде в угіддя, які розташовані далеко від фронту, і на приваді з вежі відстріляє лисицю, залишивши господарству якусь каністру бензину? Звичайно, знайдуться ті, що відразу звинуватять єгерів і скажуть: «…так вони під виглядом регулювання хижаків будуть влаштовувати полювання на інші види дичини…». Знаєте, така позиція і «турбота» про збереження державного мисливського фонду, сидячи на дивані чи в кріслі, виглядає дуже дивно і схожа на диверсію, на бажання знищити мисливську галузь в Україні під час війни.

Третій крок «допомоги» – заборона дозволів на селекційний та вибірковий діагностичний відстріл для ветеринарно-санітарної експертизи. Аргумент – незатверджені ліміти на добування дичини. Хто винен у цьому? Користувачі мисливських угідь? Так, вони вже давно подали ліміти на погодження Міндовкілля. Гаразд, селекційна робота зачекає, але епідеміологічна ситуація серед диких тварин в країні, виходить, нікого не турбує? Що, пташиний грип, африканська чума свиней, сказ та інші небезпечні хвороби, зокрема, для людини, зникли, не загрожують нікому? При такому ставленні до цих загроз, вони швидко про себе нагадають!

Зрозумійте, замість створення перепон і заборон мисливській галузі, нині їй вкрай потрібна адаптація мисливського законодавства до воєнного часу. Терміново!

Про що йдеться.

Проблема перша, мисливські собаки. Для когось це може здатись дрібницею, але не для власників мисливських собак, у яких від заборони полювання справжня лихоманка. Нагадуємо, перебування з мисливським собакою в угіддях без дозвільних документів (включаючи дозвіл на добування диких тварин), навіть без зброї – прирівнюється до незаконного полювання. Чи можна швидко вирішити цю проблему? Звісно, але нею потрібно займатись.

Наступна проблема серйозніша – облік диких тварин – святий обов’язок кожного користувача мисливських угідь. Навіть за мирного часу це був головний біль для будь-якого професійно підготовленого і технічно оснащеного єгерського колективу. А нині, коли єгерська служба напівзруйнована, ця робота стає просто непід’ємною.

Що слід зробити? На період воєнного часу необхідно запровадити спрощену схему та методики обліків дичини. Адже нині мисливські господарства використовують застарілі рекомендації 1989 року народження, бо інших, сучасних методик таксації досі не затверджено. Тож як проводити обліки дичини у воєнний час, на яких територіях, за якими методиками і якими силами та засобами – незрозуміло?

Ще одна проблема, яка пов’язана із забороною полювання під час війни – фінансова. Незважаючи на припинення надходжень від мисливської діяльності, дехто із вундеркіндів продовжує наполегливо вимагати з мисливських господарств плату за користування мисливськими угіддями: «…адже норму ніхто не відміняв?». Це зверх цинізму та ідіотизму! До війни, коли мисливські угіддя експлуатувались повноцінно, проводились полювання, то така плата була виправдана і можлива, але зараз… У чому нині полягає користування мисливськими угіддями? З яких надходжень користувачі мисливських угідь мають сплачувати ці побори? Господарства з останніх копійок підгодовують дичину (зауважте – державну, а не власну), проводять біотехнічні заходи, намагаються хоч якось охороняти угіддя на власному транспорті та паливі, економлять на зарплаті своїх співробітників, у тому числі єгерів. За таке «користування» мисливських угідь ще треба платити? Кому і за що? Мисливським господарствам за те, що вони нині роблять, потрібно навпаки – допомагати, а не вижимати з них останні соки. Але плата передбачена законом і борги накопичуватимуться, що теж стає причиною руйнування господарств. Тож цю проблему потрібно вирішувати, припинивши дію цієї норми на період воєнного часу.

Не остання, але найспецифічніша проблема мисливських господарств, яка з’явилась під час війни: яким чином охороняти мисливські угіддя у нинішніх умовах, коли вони насичені людьми в камуфльованій формі зі зброєю в руках?

Нагадуємо, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», яку ніхто не скасовував, перебування людини у мисливських угіддях, зокрема, на лісових і польових дорогах, зі стрілецькою зброєю, прирівнюється до полювання. Оскільки полювання з 2022 року заборонене, то будь-яка людина зі зброєю у мисливських угіддях автоматично стає порушником – браконьєром. Виняток становлять служби, яким це дозволено законодавством, зокрема: єгерська служба, державна лісова охорона, держекоінспекція, поліція.

Як приклад. Під час рейду охорони мисливських угідь Чернігівщини, у лісі, де завжди спостерігалась найбільша концентрація оленя, раптом зустрічаємо камуфльований позашляховик з озброєними людьми. Питання: Хто і кого має право зупиняти і перевіряти, чим це врегульовано? Чи можуть бути впевненні єгері, що люди у камуфляжі зі зброєю перебувають у лісі, виконуючи якісь військові завдання, а не заїхали постріляти оленя?

Зовсім не вирішеною проблемою є охорона мисливських угідь у комендантську годину – вночі. О котрій годині єгер має виїхати з угідь, щоб до початку комендантської години опинитись дома або на базі? Саме в цей – вечірній та нічний час, коли діє ця заборона на перебування єгерської служби в угіддях, а дичина стає найбільш беззахисною і починають орудувати браконьєри з фарами та тепловізорами. Цю проблему треба врегулювати негайно.

Тож ще раз зауважу: Питання щодо ведення мисливського господарства в умовах воєнного часу постало перед Україною не з 24 лютого цього року, а ще з 2014 року. І якщо ці проблеми не вирішити терміново, вже сьогодні, то вся мисливська галузь неодмінно зануриться у суцільний хаос і розпочнеться незворотний процес її руйнування.

Маємо надію, те, що нині відбувається у галузі – не якась запланована, навмисна дія наших співгромадян, а робота ворогів і зрадників, яких буде покарано, а нагальні проблеми, з якими стикнулась мисливська галузь, будуть вирішені якнайшвидше.

 97 total views,  4 views today