Не зрадити «зелений світ»

Країни готують нові та жорсткі програми протидії змінам клімату — які проєкти пропонує Україна?

Інна Лиховид
20 квітня, 2021 – 19:48

САМОТНІСТЬ / ФОТО ЄЛИЗАВЕТИ НЕВСЬКОЇ

Саме зараз наша держава має напрацювати власний план адаптації до кліматичних змін. Він повинен стосуватися абсолютно всіх сфер — економіки, промисловості, водного та лісового господарства, агросектору. Від позицій цього плану, та найважливіше — від його виконання — залежатиме наше з вами зелене майбутнє. Чи стануть наші степи пустелями, чи ріки не обміліють, а повітря не стане небезпечним для дихання — все це ніби загальні фрази, але це наші близькі реалії, вплинути на які ми ще маємо трішки часу. До 2030 року. Саме на цю дату орієнтується весь світ, напрацьовуючи міжнародні плани адаптації та боротьби зі змінами клімату.

Так само й Україна в найближчі 10 років повинна визначитися зі своїми екологічними цілями та завданнями. Перший теоретичний крок на цьому шляху зроблено. Уряд затвердив розпорядження «Про схвалення Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди». Нагадаємо, ми ратифікували Паризьку угоду 2016 року. Раз на п’ять років кожна країна-учасниця готує свій національний внесок щодо скорочення парникових викидів, тобто визначає для себе нові завдання, які мусить виконати для боротьби з кліматичними змінами. Мета Паризької угоди — не допустити підняття температури на планеті на два градуси.Як зазначила заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів Ірина СТАВЧУК, уже зараз світ іде до того, що середньосвітова температура може зрости на чотири градуси. Тобто прийняті країнами програми та завдання не дають бажаних результатів. Затягувати пояси треба ще тугіше.

Що пропонує Україна в своєму другому національно визначеному внеску (НВВ2)? Досягти рівня викидів парникових газів у діапазоні 36 — 42% від 1990 року (або скорочення викидів на 58 — 64% від рівня викидів 1990 року). Нині тривають електронні консультації з громадськістю щодо згаданого проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України. До липня 2021 року Україна повинна подати до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату свій узагальнюючий звіт.

УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ КУРС

Упродовж квітня та травня Міндовкілля планує погоджувати текст звіту з усіма ключовими відомствами. Нещодавно за ініціативи Професійної асоціації екологів України відбулося онлайн-обговорення пропозицій та зауважень громадського сектору до НВВ2. «Пропозиція про скорочення викидів на рівні 36 — 42% стала результатом понад 50 нарад із різними міністерствами, асоціаціями та компаніями, — пояснювала Ірина Ставчук. — Проблема зміни клімату не зникне сама собою. Тема зміни клімату буде торкатися всіх. І що далі, то активніше міжнародна спільнота застосовуватиме жорсткіші інструменти протидії, на які варто очікувати і в Україні. Найскладніше буде сектору енергетики. Цей шлях змін буде болючий для вугільного сектору, але в нас нема інших шляхів. Треба регуляторною та фінансовою політикою створювати такі механізми та умови, якими досягати поставлених цілей».

Багато експертів радить Україні напрацьовувати свій зелений курс, який розробили для себе країни ЄС. До речі, Європа хоче скоротити викиди до рівня 45%, майже вдвічі від того, що є зараз. Наші темпи абсолютно неспівставні.

«Екологія та зміна клімату — це не про страхи, а про пошук компромісів. Зелений курс — це про інклюзію та справедливу трансформацію, ніхто не має лишитися позаду цього зеленого розвитку. Або ми щось робимо, або в нас не буде шансів, — зауважив Олексій РЯБЧИН. — Попрацюють шахти ще якийсь десяток років чи менше. А далі вже це економічно невигідно, особливо коли закінчиться дія зеленого тарифу в 2030 році. Яка буде собівартість цієї енергії, за яку ми платимо вже дорого? Вугільна енергія буде непрацездатною і треба буде думати, що з цим роботи. Світові фінансові організації вже не фінансують це, дуже важко залучити фінансування під реконструкцію вугільного сектору».

Олексій Рябчин долучався за свою кар’єру до багатьох міжнародних зустрічей та перемовин щодо кліматичних змін, і вважає, що екологічний чинник нині на одному щаблі з економічним. «У розмовах із ЄС ми постійно говоримо про фінансування, різні побудови системи торгівлі викидів, і почали використовувати такий термін, як архітектура кліматичного врядування. Це комплексне питання. Бо якщо говориш про кліматичний фонд, щоб нас більше фінансували, то нас питають — а наскільки ви будете амбітні, як ви хочете скоротити викиди. А яка буде ціна на вуглець? А хто за це відповідає, яким чином це координується?»

ЧОМУ МИ НЕ ЇДЕМО ДО БАЙДЕНА?

Тобто питань до України більше, ніж маємо відповідей. Приміром, у Великій Британії прийнято закон про клімат, а за боротьбу зі змінами клімату відповідає спеціальний комітет, який і готує документ про національний внесок до Паризької угоди. «В нас цим займається Міндовкілля, а там спеціальна потужна наукова спільнота, — каже Олексій Рябчин. — І ця структура підзвітна парламенту. Україна теж іде цим шляхом — є міжвідомча робоча група з питань змін клімату, зараз готується підготовка другого засідання цієї групи. Україна має бути в цьому світовому кліматичному клубі теж».


ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Але поки що нас не дуже в той клуб запрошують. 22 квітня в США відбудеться кліматичний саміт (із нагоди Дня Землі). На думку Рябчина, ми б могли долучитися до нього як лідер Східної Європи. Але наразі цю позицію утримує Польща. Ірина Ставчук, яка за часів своєї громадської діяльності брала участь у багатьох кліматичних переговорах міжнародного рівня, додала, що на зустріч до Джо Байдена запрошено країни G20 та країни, які розвивають інновації.

«Це країни, які відповідають за 70% викидів у світі, — продовжила вона. — Ті домовленості по суті прогнозують, яким чином будуть рухатися кліматичні процедури. Також туди запрошені країни з інноваційними політиками, які найбільш вразливі. Тому там Росія, тому там Польща як лідер Східної Європи, але не ми. За кліматичні гроші в світі йде боротьба, ми, як країна, що поряд з ЄС, що опинилася в складній геополітичній ситуації, насправді отримувала чимале кліматичне фінансування. Ми це звикли приймати як даність, що нам допомагають утеплювати будівлі, проводити реформи, але в світі за кліматичні гроші йде дуже сильна боротьба. Якщо ми очікуємо, що з нами будуть говорити про залучення дешевих фінансів, а це все стане стимулом для розвитку, то наші кліматичні цілі мають бути на тому рівні, який дозволить сісти за цей стіл переговорів і мати ці переговорні позиції».

ДЕ ВЗЯТИ КОШТИ НА СВОЇ АМБІТНІ ЦІЛІ

Практично від кожного учасника онлайн-зустрічі щодо НВВ2 лунала теза про фінансування. З одного боку бізнес зараз зацікавлений у змінах та впровадженні заходів щодо національного внеску. Великі компанії впроваджують власні програми декарбонізації, тобто зменшення викидів парникових газів. «Але реалізація всіх амбітних цілей лягає на регіони, реалізовувати це будуть міста та села, де розташовані підприємства, де люди користуються послугами електростанцій. Де ж знайти кошти на фінансування всіх амбітних цілей, які ми закладаємо в НВВ2? — зазначила заступниця директора департаменту стратегічного розвитку Держенергоефективності Тамара БУРЕНКО. — Якщо ми не будемо очікувати на кошти ЄС, а маленькими кроками рухатися до загальної мети, то має бути співпраця держави з регіонами. А на регіональному рівні ще дуже мало людей розуміє, яка відповідальність лягає на їхні плечі».

Зараз ЄС акцентує увагу на відновленні біорізноманіття, оскільки попередні стратегії про припинення втрат — не спрацювали. Приміром, якщо йдеться про відновлення лісів, то це не про акції з висадки саджанців, щоби прозвітувати, а про відновлення екосистеми лісу, повернення його стійкості до пожеж, шкідників та посух. «Без припинення втрат зелених насаджень, без заборони подальшого розорювання екосистем жодні заходи в промисловості не зможуть суттєво вплинути на обсяги викидів парникових газів. Амбіції України мають бути в максимальному залісненні й залуженні екосистем, зменшенні розораності території країни, збільшення площі лісових насаджень та зелених насаджень міст, — резюмував пан Валентин. — Це реальні і не дорогі заходи, які можна робити, не чекаючи створення фондів, залучення інвестицій

Для заповнення інформаційного вакууму представник Торгово-промислової палати Святослав КУРУЛЕНКО радив проводити на місцях форуми на тему європейського зеленого курсу, а також розповідати про локальні ініціативи в його межах. «Щоб щось покращити, все одно треба вкласти фінанси, інвестиції, — заперечувала екологиня Наталя ЗБАРОВСЬКА. — Не завжди бізнес щось із цього отримає. Можемо просто вкласти, але це буде добра справа для екології, і все. Що можна запропонувати? Можна підготувати державні субвенції та програми або створити якийсь кліматичний фонд, у який долучити кошти з податку на СО2 та з екологічного фонду. Це може бути один кліматичний фонд, кошти з якого будуть залучатися до заходів саме на наш НВВ2, і в житловому, і в енергетичному секторі. Ще така пропозиція — направити державну допомогу для агропромислового комплексу та всіх екологічних потреб, які покращать стан справ. Кожна галузь може говорити про проблеми та витрати, а з боку держави однозначно потрібна допомога. Виробники, які отримають певний бенефіт з цього, повинні вкладати і свої кошти».

До речі, над концепцією єдиного кліматичного фонду вже працюють у Міндовкілля. Невдовзі обіцяють розповісти деталі про його наповнення та завдання. Та як зауважила Ірина Ставчук, європейський досвід свідчить, що для досягнення амбітних кліматичних цілей не варто розраховувати лише на державу. «В Європі до програм модернізації входить частка коштів сплачених податків, тобто вони формуються за принципом — забруднювач платить, а потім частка цих грошей розподіляється на програми стимулювання. До таких механізмів ми маємо також рухатися», — додала заступниця міністра.

АКЦЕНТ — НА ВІДНОВЛЕННІ

Зараз наш національний внесок до Паризької угоди можна порівняти з сирим пирогом, довести який до повної готовності мусить держава спільно з експертами та громадськістю. І поки така можливість є, Валентин ЩЕРБИНА, віцепрезидент Професійної асоціації екологів України, радить максимально наблизити наші цілі до європейських. Наприклад, Стратегія біорізноманіття ЄС до 2030 року передбачає перехід на органічну обробку земель, зменшення вдвічі використання пестицидів, повернення 25 тисяч кілометрів річок у природні русла, їх роздамбування тощо.

«Я не чув амбіцій від агентства водних ресурсів, яка кількість дамб буде зруйнована, яка кількість меліоративних систем припинить роботу, які осушують і так висушені землі, — продовжив еколог. — Сам факт появи НВВ2 уже є позитивом, що в України є бачення, вияв політичної волі. Але для того, щоб мати розвиток, слід мати більш амбітний план. Але спочатку треба визнати свої помилки. Ми однією рукою прикриваємо трубу від викидів, а другою розорюємо тисячі і тисячі гектарів залужених і заліснених земель. До 90% вуглецю в атмосфері мають агроугіддя, які сьогодні збільшуються, зокрема й за рахунок природоохоронних смуг, водно-болотних угідь. І цьому немає краю».

За словами Валентина Щербини, зараз ЄС акцентує увагу на відновленні біорізноманіття, оскільки попередні стратегії про припинення втрат — не спрацювали. Приміром, якщо йдеться про відновлення лісів, то це не про акції з висадки саджанців, щоби прозвітувати, а про відновлення екосистеми лісу, повернення його стійкості до пожеж, шкідників та посух. «Без припинення втрат зелених насаджень, без заборони подальшого розорювання екосистем жодні заходи в промисловості не зможуть суттєво вплинути на обсяги викидів парникових газів. Амбіції України мають бути в максимальному залісненні й залуженні екосистем, зменшенні розораності території країни, збільшення площі лісових насаджень та зелених насаджень міст, — резюмував пан Валентин. — Це реальні і не дорогі заходи, які можна робити, не чекаючи створення фондів, залучення інвестицій».

P.S.

Крім державних планів протидії клімату, такі програми дій може мати кожен із нас. Так, за даними державної екологічної інспекції, найбільші екологічні проблеми, якими переймаються українці, — це відходи, нестача питної води та забрудненість повітря. Нещодавно «День» розповідав про необхідність «сміттєвої революції», починати яку треба вже. Аналогічно треба боротися за водні ресурси та чисте повітря — як саме, розповімо в найближчих номерах «Дня».

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: №71, (2021)

https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ne-zradyty-zelenyy-svit