Перегони за лідерство

24 квiтня, 2021, 17:00
АВТОР Дмитро Єфремов

Що обіцяє країнам, що розвиваються, саміт глав держав із питань клімату

Саміт глав держав із питань клімату скидався на черговий форум декларацій лідерів про важливість боротьби зі змінами клімату, очевидними для всіх.

Усі країни згодні з тим, що ця проблема — загальнозначуща, має тенденцію до поглиблення й потребує колективних зусиль для вирішення. Більшість глав держав озвучили свої наміри щодо розв’язання гострої проблеми, проте нового скоординованого плану дій і механізмів його забезпечення поки що немає.

Із вуст генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша пролунали цікаві ідеї про необхідність відновлення «природного капіталу», зміщення оподаткування з доходів на викиди, припинення субсидування видобутку корисних копалин, відмовлення від вугільних електростанцій до 2030 року в найбагатших країнах, а до 2040-го — повсюди, збільшення інвестицій у зелену інфраструктуру. Проте великі країни та їхні лідери не демонструють готовності об’єднуватися, розробляти і вживати спільних заходів, які б допомогли наблизитися до бажаного обмеження температури на 1,5 ºС від доіндустріального рівня.

Європейський Союз, представлений на саміті главами Німеччини, Франції, інших країн, а також Єврокомісії, озвучив доволі конкретні плани боротьби зі зміною клімату. Європа першою поставила перед собою мету перетворитися на «кліматично нейтральний континент» до 2050 року, а тому на зламі 2019–2020 років сформулювала й затвердила свій екологічний курс, відомий як Green Deal.

Завдання досягти нейтральності коригувала пандемія COVID-19. Тепер ЄС хоче використовувати озеленення економіки як двигун свого посткризового відродження: з Європейського плану відновлення вартістю 1,8 трлн євро 30% заплановано використати в рамках екологічних програм.

Природно, що зелений перехід «створює нові ринки, мобілізує інвестиції в нових індустріях і вивільняє інновації». Відтак, Європа, задаючи ритм, за наступних десять років хоче зменшити свої викиди парникових газів на 55% від рівня 1990 року. Тож у червні Єврокомісія випустить рекомендації для країн – членів союзу під назвою «Відповідає-55». Мета досить амбітна, зважаючи на те, що за попередні 30 років їй удалося зменшити викиди лише на чверть від того ж рівня.

Президент Франції Емманюель Макрон, взагалі, закликав країни робити поправку на екологію, підраховуючи витрати на інвестиції і торгівлю: «Якщо ми не встановимо ціну на вуглець, переходу не буде». До соціальної справедливості, за його словами, тепер слід додати справедливість кліматичну, щоб досягти «надійного та стійкого екологічного ефекту».

Хоча ніхто з європейців не промовив цього вголос, під «ціною на вуглець» слід розуміти вуглецевий податок, до впровадження якого ЄС із технократичною наполегливістю рухається. Наскільки обтяжливим він буде для країн, що розвиваються, стане зрозуміло дуже скоро, разом із рекомендаціями «Відповідає-55».

Хоча багато глав держав відкрито вітали повернення США до глобального екологічного лідерства, в неструктурованій промові американського президента Джо Байдена конкретики було мало.

Економічний імператив, націлений на внутрішнього споживача, перемішувався з футурологічним візіонерством про бажані зміни довкілля в самих Сполучених Штатах. Спіч був наповнений фразами «я бачу кабелеукладачів, що прокладають нові лінії електропередач», «я бачу робітників, які будують електромобілі нового покоління», «я бачу фермерів, які використовують передові інструменти, щоб зробити ґрунти нашого Хартленда наступним рубежем у галузі вуглецевих інновацій».

У виступі Байден намагався не так окреслити глобальний план дій, як переконати своїх виборців у доцільності запропонованого ним плану модернізації інфраструктури США на 2 трлн дол. Хоча він і позначив мету Штатів — за поточне десятиліття зменшити викиди на 50% і вийти на вуглецеву нейтральність до 2050 року, порятунок планети, озвучений американським президентом, більше виглядає як порятунок американських робітників.

За підсумками саміту, Сполучені Штати запускають «Глобальну ініціативу кліматичних амбіцій», у рамках якої обіцяють допомагати країнам, що розвиваються, через USAID, Корпорацію фінансування розвитку DFC, Корпорацію викликів тисячоріччя МСС та інші агенції рухатися до вуглецевої нейтральності. З бюджету 2021 року адміністрація Байдена вишукала додатково 14 млрд дол. на кліматичні потреби . Яка частина цих грошей перепаде країнам, що розвиваються, не озвучено, але найближчими роками планується її двократне збільшення.

Гроші розподілятимуться через «Американський міжнародний кліматичний фінансовий план», який готують, на проєкти масштабування зелених технологій, розумної інфраструктури, перетворення енергетичних систем і транспорту на екологічно чисті, підтримання вразливих екосистем в інших регіонах світу. За оцінками Блумберг, поки що йдеться про 6 млрд дол. щорічно — суму, неістотну як для потреб країн, що розвиваються, так і для бюджету Сполучених Штатів.

Голова КНР Сі Цзіньпін, країна якого нині створює більше чверті загальносвітових парникових викидів, виступав після Байдена і виявився більш системним та послідовним.

Спираючись на національну традицію пошуку гармонії між природою та людиною, він пропонував світовій спільноті шукати загальний баланс в екосистемі через системне управління. Фундаментом для нього мають слугувати інститути ООН. Що ж стосується США, то Китай лише «вітає їхнє повернення до багатостороннього процесу управління кліматом». 16 квітня спецпредставники двох країн підписали спільну заяву, спрямовану на розширення співробітництва з питань клімату і винесення його за дужки протистояння.

Політика самого Китаю щодо зеленого переходу органічно вписується в недавно заявлений курс «Нової філософії розвитку». За словами Сі Цзіньпіна, країна докладе «екстраординарних зусиль», щоб посилити контроль над роботою вугільних електростанцій (нині на них припадає близько 2/3 енергогенерації), пройти пік викидів СО2 до 2030 року й досягти вуглецевої нейтральності до 2060-го.

Оголосивши, що в кліматичних питаннях має діяти принцип спільної, але диференційованої (за рівнем розвитку) відповідальності, а країни «повинні утримуватися від створення зелених торгових бар’єрів», лідер Китаю перед обличчям американців і європейців претендує на симпатію та роль захисника інтересів країн, що розвиваються. Планів їхньої фінансової підтримки у кліматичних питаннях Пекін поки що не озвучив, щоб на організованому США саміті це не розцінювалося як поступка під тиском.

Російський президент Владімір Путін, який взяв участь у саміті, також засвідчив «щиру зацікавленість в активізації міжнародного співробітництва» своєї країни, що поставила у 2020 році вуглеводнів на світовий ринок на 150 млрд дол.«з пошуку дійових вирішень проблеми зміни клімату». Конкретних зобов’язань він не озвучив, лише згадавши про завдання «до 2050 року істотно зменшити обсяг накопиченої емісії» викидів.

Як запевнив Путін, Росія, порівняно з 1990 роком, зменшила викиди парникових газів удвічі — з 3,1 до 1,6 млрд тонн еквіваленту СО2, що стало наслідком «кардинальної перебудови промисловості й енергетики, яка ведеться останні 20 років», у період його керівництва країною. Дані Світового банку щодо емісії Росією вуглекислого газу показують іншу картину: радикальне падіння обсягу вироблюваних РФ забруднень припало на 1991–1998 роки, з 2000-го вони повільно, але стабільно підросли на 11%.

Загалом, Росія декларує готовність приєднуватися до проєктів, створювати преференції для вичерпаних від санкцій інвестицій і технологій інших країн. У питаннях же загальносвітового розвитку насельники Кремля, швидше за все, віддаватимуть пріоритет підтриманню розмов, а не зобов’язань.

Цілісне уявлення про серйозність екологічних намірів лідерів, які взяли участь у саміті, можна буде сформувати на кінець 2021 року. Конференція ООН з питань зміни клімату в Глазго в листопаді дозволить оцінити, наскільки «Відповідає-55», «Глобальна ініціатива кліматичних амбіцій» та «Нова філософія розвитку» будуть наповнені реальними пропозиціями та фінансами. Очевидно, що США, Європейський Союз і Китай уже сьогодні позиціюють клімат як головний пріоритет не тільки своєї внутрішньої, а й зовнішньої політики. Разом із технологічним і торговим суперництвом екологія стає головним наративом боротьби за лідерство. Питання про те, якими інтересами керуються лідери — вузьконаціональними чи міжнародними, залишається відкритим.

Усі статті Дмитра Єфремова читайте тут.

https://zn.ua/ukr/international/perehoni-za-liderstvo.html