“Лісовий і мисливський журнал”
Голова Держлісагентства Василь Кузьович про виклики, реформи і найбільшу цінність.
Сьогодні немає однозначної відповіді, скільки у грошовому виразі коштують блага, які, окрім суто матеріальної вигоди, отримує українське суспільство від своїх лісів. Попередні дані дають відповідь на це питання. Можемо говорити, що економічна оцінка послуг лісу для суспільства дорівнює або й перевищує річний валовий національний продукт країни (близько 4-х трильйонів грн). Остаточної відповіді чекаємо від наших науковців і незабаром її отримаємо.
Ми живемо в час, коли будь-що має оцінюватися у відповідному грошовому еквіваленті, зокрема, і роль лісу: в накопиченні (депонуванні) вуглецю, формуванні клімату, регулюванні стоку води, рекреації – кожна людина користується лісом для відпочинку… Коли все це буде оцінено, ми задумаємося над цифрою і зрозуміємо, що ліс – це один із найважливіших елементів екосистеми нашої країни, який істотно впливає на якість життя суспільства в цілому.
На жаль, у суспільстві сформувалася негативна думка щодо лісової галузі через ряд подій, які відбуваються впродовж останнього часу. Сказав би навіть інакше – галузь перебуває в глибокій кризі. Що є закономірним, адже коли економіка країни в кризі (а вона в такому стані перебуває давно), то на економіці лісової галузі це теж позначається.
Після великої пожежі в квітні цього року на Житомирщині, думаю, і досі достовірно не оцінені збитки, завдані лісу. Таких пожеж, як цього року, Україна не знала за всі 30 років незалежності. Події останніх місяців підтверджують, що в цій царині в нас дуже багато негараздів: у липні – пожежа на 8-и тисячах гектарів на Луганщині, в перші дні вересня дуже схожі події сталися на Харківщині, де фактично вигорів хутір, понад 20 будинків, і знову, на жаль, Луганщина. Тут ситуація ускладнена тим, що зовсім поряд проходить лінія розмежування, а деякі ділянки лісу досі не розміновані.
Інша, серед найбільших, проблема: відбувається дуже багато самовільних рубок. Доволі часто вони мають ознаки організованої злочинності. На Харківщині резонансне викриття такого злочинного угруповання 2019 року стало приводом для поїздки в область Президента України. Це був найбільший удар по галузі силами самих лісівників. Хай в менших масштабах, але подібне стається в Поліському, Карпатському регіонах і це негативно впливає на репутацію цілої галузі. Але, на щастя – це підтвердилося під час моєї поїздки регіонами – в галузі працюють переважно надзвичайно порядні й чесні люди, на плечах яких сьогодні тримається галузь.
Суттєво підриває авторитет галузі ситуація на ринку деревини. Чи є об’єктивними претензії кінцевих споживачів продукції, яку дає галузь? Чи все прозоро? Чимало зловживань є й тут. Але проблеми функціонування ринку деревини повинен врегулювати закон про ринок деревини, який зараз повторно розглядається учасниками ринку, громадськістю, іншими зацікавленими сторонами і потім буде повторно внесений на розгляд Верховної Ради.
Перелічені вище проблеми в комплексі й породили весь негатив ставлення суспільства до галузі, ніби все тут погано. Кажу: ні, і ще раз ні! Якби все було так погано, ми б не побачили тисячі і тисячі гектарів чудового лісу в різних регіонах нашої країни.
Багато наших проблем спричинені недосконалістю багатьох нормативних документів, які забезпечують діяльність галузі. Наприклад, погодження матеріалів лісовпорядкування. Це дуже важливий документ – проєкт розвитку лісогосподарського підприємства, який розробляється на 10 років. Затвердження його має відбуватися достатньо швидко, бо інакше гальмується діяльність підприємства, що, власне, веде до його занепаду.
Інша значна перепона роботі галузі – погодження лімітів на об’єктах природно-заповідного фонду. Добре відомо, що саме на землях лісового господарства розташована велика кількість об’єктів ПЗФ як загальнодержавного значення, так і місцевого. Сьогодні на землях лісового фонду, якими опікується Держлісагентство, такі об’єкти займають площу майже 17 відсотків. У Німеччині рівень заповідності не перевищує п’яти відсотків. Дуже близька за лісорослинним потенціалом до Карпатського регіону України є Австрія. Там відсоток заповідності 3–4%. Ми повинні на це зважати, бо ліс, крім екологічних якостей, має серйозний ресурсний потенціал, оскільки Україна здатна заготовляти до 25 млн куб. м деревини в рік. У перспективі ці обсяги можуть бути більшими. Національна інвентаризація лісів, яка має стартувати з початку наступного року, дасть відповідь на запитання: яка ступінь експлуатації лісів, зависока вона, достатня чи є ще резерв.
Найбільшою проблемою залишається уразливість лісу від пожеж. Коли від пожеж разом із Чорнобильською зоною втрачаємо близько 100 тисяч гектарів лісу – це трагедія для держави і суспільства України. Для його відновлення треба витрачати значні кошти, людські ресурси і, що найважливіше, тривалий час. Ця проблема нині стає визначальною, ми змушені на неї реагувати, але реагувати на всіх рівнях. Зусиль лише лісівників – замало. Потрібні урядові програми з алгоритмом дій. На це треба близько 1,5 мільярда гривень у рік. Це не так і багато, у порівнянні, наприклад, із дорожнім фондом, який становить майже 40 мільярдів. Лісова галузь – одна з найчесніших платників перед державою. Прозора заробітна плата, податок на додану вартість, рентні платежі сплачуються, може, не завжди вчасно, але сплачуються. І повернення частини з цього для розвитку українського лісу, вважаю, є цілком правомірним.
Оплата праці лісівників. Вона дуже різниться залежно від фінансово-економічного стану підприємства і навіть від географічного розташування.
Справедливість треба встановлювати економічними механізмами. Лісівник на Півдні повинен одержувати заробітну плату принаймні достойну, бо сьогодні вона на непристойно низькому рівні. Коли зарплата фахівця на рівні мінімальної – це не влаштовує нікого. Тут функція держави мала б полягати у створенні механізму перерозподілу. Сьогодні галузь стоїть на порозі вкрай необхідної реформи. Вимагає змін організація і управління галузі в цілому. Підпорядкування держлісгоспів через управління лісового господарства на сьогодні себе вичерпало. Зараз ведеться робота над тим, щоб польську модель ведення господарства максимально адаптувати до умов України. Роз’єднання господарської функції і забезпечення державної політики на рівні областей мало б стати шляхом і до встановлення соціальної справедливості в оплаті працівників, які перебувають у різних природних умовах. А реформування податкової політики для галузі мало б дати відповідь, де взяти гроші на проведення цієї реформи. Напевне, настав час змінити так званий рентний платіж і назвати його лісовим податком, який акумулював би в собі як рентний платіж, так і земельний податок. Значну частину накопичених таким чином коштів державного бюджету направити в так званий «лісовий фонд», з якого здійснюватиметься підтримка підприємств, що працюють у важких природних умовах. Якщо це буде зроблено, тоді зможемо усунути соціальну несправедливість стосовно працівників Півдня, Сходу, Центру, Півночі і Карпат.
Найбільша цінність лісової галузі – це люди, які в ній працюють. Про них слід пам’ятати і віддячувати не тільки заробітною платнею. Ставлю собі за мету повернути довіру до цих людей. Це нелегко – працювати при температурі 35 градусів на Сході, але і робота у високогір’ї Карпат теж не легша. На різних посадах – від звичайних рядових працівників до окремих керівників, які сьогодні є гордістю галузі – всі вони забезпечують життєдіяльність українського лісу. В переддень професійного свята бажаю лісівникам України – завжди бути здоровими, міцними, щоб їхня праця була немарною, продуктивною й відповідно оціненою суспільством і державою.
