Про що шумлять кремінські ліси

Відповідь знає головний лісничий Володимир Андрєєв.

Від когось із лісівників-ветеранів довелося почути слова про те, що любов до лісу – це солодкий полон. Саме цей оксюморон згадався, коли закінчував розмову із головним лісничим ДП «Кремінське лісомисливське господарство», що на Луганщині, Володимиром Андрєєвим, про якого сьогоднішня наша розповідь.

І, як з’ясовується, сила того полону геть не вимірюється розмірами лісових угідь, а ось від їх привабливості таки залежить, ще й дуже. Навіть за мірками поліських лісгоспів України, які вважаються досить лісистими, ДП «Кремінське лісомисливське господарство» за площею держлісфонду виглядає досить солідно – 42,5 тисячі гектарів. У колективі працює 204 трудівники. Очолює підприємство Віктор Скляров, про якого відгукуються як про «керівника від Бога», котрий володіє умінням, особливо в складних ситуаціях, дослухатися до думки як спеціалістів лісгоспу, так і рядових трудівників, оцінити пропозиції, узагальнити й інтегрувати в оптимальне рішення. Тому добору і розстановці кадрів, їх навчанню він надає особливої уваги.

Усім лісівникам відомо, що правою рукою директора лісгоспу вважається головний лісничий, який фактично є з’єднувальною ланкою між керівником, спеціалістами та усім колективом. Як же Володимир Андрєєв прийшов до цієї посади? На це запитання він відповів досить лаконічно:

– Якось вийшло так, що саме життя мене вело до неї.

А вже в подальшій розмові з’ясувалися всі деталі цього «походу». Народився він у 1964 році в місті Кремінна Луганської області. Батьки розповідали чимало цікавого про дідуся Федора Микитовича Гайдаша, який до Другої світової війни працював лісником. Про його лісові пригоди, про ліси, які він посадив, про мрії дідуся озеленити ще багато куточків ріднокраю, які не судилося здійснити, бо з війни не повернувся.

– Позаяк мій батько Валерій Юхимович працював на Кремінській фабриці з виготовлення баянів, був гарним спеціалістом, любив свою професію, мене весь час переслідувала думка, що саме на мені лежить обов’язок доробити те, що не зміг завершити дідусь, – продовжив Володимир Валерійович. – Можливо, нині це сприймається дещо пафосно, але в наш час, коли молодь шукала романтики повсюди, це виглядало нормально. Тож батьки підтримали мій вибір і після закінчення місцевої середньої школи я вступив на навчання до Воронезького лісотехнічного інституту за спеціальністю «Інженер лісового і садово-паркового господарства».

Правда, шлях здобуття професії був непростим – з другого курсу юнака призвали на службу в армію, а вже через два роки, вийшовши в запас, продовжив навчання аж до закінчення вишу в 1989 році. Одразу пішов працювати помічником лісничого Сіточного лісництва Кремінського спецлісгоспзагу. До речі, Сіточне лісництво має свою досить велику історію, яка сягає двадцятих років ХХ століття – саме в 1929 році діюча на той час Сіточна дача стала однією зі п’яти складових частин, об’єднавши які, було створено Кремінське лісомисливське господарство. Так що кремінські ліси шумлять уже майже століття.

Пропрацював Володимир Андрєєв у Сіточному, де проживає і понині, 14 років – три останні вже лісничим, тобто, до 2003 року. І його переводять головним лісничим ДП «Кремінське лісомисливське господарство».

З перших же днів роботи на новій посаді, незважаючи на чисельні виклики тих років, коли економіка перебувала фактично в цейтноті, колектив наче набирає другого дихання – на всіх ділянках господарювання відчувається бажання людей зробити більше і краще. Запорукою цього стало те, що головний лісничий до пошуків шляхів подолання проблем, які виникали, залучав усіх спеціалістів лісгоспу, доходив аж до низових ланок. Особливо часто радиться він із інженером відділу лісового господарства Тамарою Плесак – досвідченим спеціалістом, яка уміє розібратися в найскладніших ситуаціях, що виникають. Наприклад, коли постала проблема з підготовкою площ під посадки нових лісів на неугіддях, що не піддавалися специфічним способам обробітку, головний лісничий зібрав всі підзвітні служби, а також технічні, щоб розв’язати цю проблему, використавши власні можливості. Технічні служби запропонували тоді використати трактор Т-150 із навісним плугом, до якого прикріпили позаду спеціальну лапу-розпушувач. Коли випробували на місці, всім стало зрозуміло, що вихід із складного становища знайдено.

Забігаючи наперед, скажу, що цей агрегат використовували в подібних випадках і в наступні роки і нині, як розповідає головний лісничий, практично вже засаджені всі подібні площі в угіддях підприємства.

Та доля ще раз випробовує його на міцність – через хворобу в квітні 2013 року доводиться залишити посаду головного лісничого, і він працює старшим майстром лісу Серебрянського лісництва. І тільки в листопаді 2016 року повертається на посаду головного лісничого ДП «Кремінське лісомисливське господарство».

Чим же живе головний лісничий та колектив лісомисливського господарства нині? Якщо сказати в загальному, то дев’ять його лісництв займаються веденням лісового господарства, яке передбачає догляд за культурами, доповнення, відтворення і розведення, охорону, збереження лісів, проведення ґрунтозахисних заходів, поліпшення їх захисних функцій та ведення мисливського господарства. Скажімо, торік здійснено рубки головного користування на площі 120 гектарів, а лісовідтворення проведено на 145.

Всі садіння лісів проводяться власним садивним матеріалом, вирощеним у розсаднику із насіння, яке заготовляють самостійно і доводять до відповідних кондицій. Розсадників у лісгоспі чотири гектари, де 0,8 гектара відведено під теплиці. Скажімо, торік було вирощено три мільйони високоякісних сіянців сосни звичайної і дуба, які використовуватимуться під час цьогорічної весняної лісосадивної кампанії. Крім того, щорічно на 4–8 гектарах, відповідно до потреб, вирощують деревця сосни кримської для новорічних ялинок

Потрібно підкреслити і те, що підприємство, у зв’язку з відсутністю державного фінансування, зорієнтоване на те, щоб отримувати віддачу від деревини, отриманої не тільки від рубок головного користування, а й догляду за насадженнями, санітарних, зокрема, тощо. Цього досягається завдяки переробці деревини, що дає фактично безвідходне виробництво. Скажімо, низькопробна деревина переробляється на тріску технологічну, дрова, які успішно реалізуються. Лісомисливське господарство відшукує всі можливості, щоб допомагати захисникам України, які охороняють нашу землю. Адже зона розмежування знаходиться від садиби підприємства приблизно за 50 кілометрів.

Цікава і така деталь: навіть власну пасіку має лісгосп, яка налічує 26 бджолосімей, що дозволяє отримувати певні грошові надходження від реалізації меду.

Мисливство, якщо можна так сказати, обертається довкола озера Черніково, де споруджено комфортабельний Будинок мисливця, що протягом року за відповідну плату надає послуги. У мисливських угіддях водяться дикі звірі: кабан, косуля, олені благородний і плямистий, заєць і, звичайно, мисливська птиця.

Цілком природним було моє запитання до головного лісничого про його ставлення до полювання.

– Звичайно, я вважаю себе мисливцем, ходжу на полювання, – відповів.

– А що ви думаєте, коли стоїте на номері? Щоб який звір вийшов на вас? – запитую.

– Скоріше, щоб не вийшов, аби не пояснювати, чому пропустив повз себе, – усміхнувшись, відповів, а мені стало зрозуміло, чому в лісах підприємства чимало мисливської звірини.

На закінчення хочу, бодай, кілька показників навести, які характеризують деревостани кремінських лісів. Так, 80 відсотків становить сосна звичайна, а решта – діброви. По віковому складу – 23 відсотки молодняків, середній вік насаджень – 58 років. Крім того, 17,9 відсотка земель лісового фонду віднесені до заповідної зони. Особливе враження залишається, наприклад, від відвідин заповідника «Дубовий гай», де на п’ятигектарній площі ростуть 300-річні дуби.

Ці цифри свідчать про те, що ДП «Кремінське лісомисливське господарство» має майбутнє, створюючи відповідний заділ на перспективу розвитку. Стабільність в його роботі – важлива ознака цього. Буквально на початку березня нинішнього року на Луганщині відбулася нарада з питань реорганізації лісової галузі області – з восьми підприємств тут залишилося, уже укрупненими, тільки п’ять. Колективу Кремінського лісомисливського господарства ця реорганізація не торкнулася, тож він продовжує працювати у набутому за довгі роки стабільному ритмі.

Як добре, що є ще в Україні такі керівники як Володимир Андрєєв, котрі дбають про розвиток підприємств, про людей, з якими працюють і живуть поруч, думають про майбутнє України.

Петро ВЕЛЕСИК,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *