Питати, чому ми рубаємо ліс – це як питати, чому пшеницю косимо, – Петро ЛАКИДА

Петро Лакида, директор Інституту лісового та садово-паркового господарства30.06.2020 13:22

Напевно, жодне слово цього літа (окрім, хіба що, “епідемії”) не вживалося з такою тривогою і не викликало таких сумних асоціацій, як “ліс”.

Тільки недавно горів ліс на Поліссі, тепер заливає Західну Україну, як стверджують, через неконтрольовану вирубку лісів. Кожне стихійне лихо – це розмова природи з людиною. Про що нам цього літа хоче сказати природа?

На цю тему ми спілкуємося з людиною, яка протягом п’ятдесяти років служить лісовому господарству. Директор Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства НУБіП України, академік Петро Лакида пройшов усі сходинки лісового експерта від помічника лісничого до професора. (Після нашої розмови мав працювати вже як директор інституту – видавати дипломи випускникам із його вишу – лісівникам, а ввечері мав рецензувати роботи “лісових” вчених, число яких у його доробку теж наближається до 40).

Саме з ним ми вирішили поговорити про ліс.

ВЕСЬ ЦИВІЛІЗОВАНИЙ СВІТ ЗДІЙСНЮЄ СТАТИСТИЧНУ ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ ЛІСІВ

– Петре Івановичу, президент підписав закон, який запроваджує поняття інвентаризації лісів. Якщо такі інвентаризації будуть провадитися, чи чекають нас неприємні відкриття. І які?

На сьогодні українська держава не знає – скільки у неї лісу, якої він продуктивності, які обсяги можна рубати

– Почнемо з того, що таке інвентаризація. Для того, щоб управляти лісовим господарством, щоб воно було і прибуткове, й екологічно стабільне, і соціально забезпечене, треба знати, чим управляєш. На сьогодні українська держава не знає, скільки у неї цього лісу, якої він продуктивності, які обсяги можна обґрунтовано рубати, які не можна.

Увесь цивілізований світ здійснює статистичну інвентаризацію лісів. Тобто, у будь-який момент на будь-який запит можна сказати, що у нас стільки-то лісів, стільки-то користувачів, такі-то ліси приватні, такі-то головні породи, їх запаси, прирости такі й такі. Бо у лісівників (ми цього вчимо студентів) є святе правило: ти не маєш рубати більше, ніж дає поточний приріст. От, якщо цього року приросло скажімо 10 куб. на гектарі, то більш як 8-9 куб. м з гектара ви не маєте права рубати. У нас такої статистики немає. Зараз весь світ робить таку інвентаризацію: використовує супутники, наземні дослідження, як допоміжний інструмент – літаки і дрони.

На превеликий жаль, у нас із 1996-го року таких досліджень немає. Одне було в 2011 році – ми посилаємося на ці дані, там було приблизно 80 відсотків лісів обліковано. У нас близько 40 лісокористувачів в Україні. Найбільшим із них є Державне агентство лісових ресурсів, а решта — це й військові ліси, і колишні колгоспні, аграрні ліси, й Міністерства освіти і науки та ін. Звичайно, що не по всіх цих лісах є дані. Тому інвентаризація надзвичайно потрібна.

Україна зробила дуже багато по інвентаризації. Є два пілотних проєкти, є підготовлені фахівці. Дай Бог, щоб цей закон був реалізований так, як треба.

Є чутки, що інвентаризацію хочуть передати на лісгоспи, щоб вони робили інвентаризацію, – це дуже некоректно. Це повинна робити солідна організація, яка володіє методикою, інструментарієм, який дозволить отримати об’єктивну інформацію про ліси, їхню продуктивність, про їх стан і т.д. Це дуже добре, що цей закон прийнятий… Ну, у нас багато хороших законів, але все залежить від особливостей реалізації.

– В Японії ще десь на початку 18 століття за часів сьогуна Токугави всі дерева були пораховані, паспортизовані та розділені на цінні й нецінні породи. Як у нас ведеться лісова статистика? Чи можна, наприклад, з дрона порахувати, скільки у нас дубів, модрин, тисових рощ? 

– Питання «скільки у нас дерев» – не дуже коректне. У лісі їх ніхто ніколи не рахує. Принаймні кожне дерево ніхто не рахує.

Хоча в приватних лісах це можливо. І в Сполучених Штатах є приватні лісовласники, і в країнах ЄС – вони мають невеличкі ділянки, там діють свої методи оцінки. Це можна зробити.

Але в Україні ліси, якими опікується Державне агентство лісових ресурсів, чітко розділені на квартали. Квартал – це ділянка, скажімо, 500 на 500 метрів чи 1 на 1 кілометр. Усередині він також розділений на ділянки. На одній росте береза, на іншій дуб. Крім статистичної інвентаризації, є лісовпорядкування. Раз на 10 років там працює експедиція, яка має і картографічні матеріали, й використовує супутники. Власне, вони оцінюють стан лісу на даний момент і пишуть проєкт організації ведення господарства на 10 років уперед. Але в залежності від того, наскільки серйозно поставлена робота в тій чи іншій організації, залежить те, наскільки якісний там облік. Тому сказати, що в Україні вже геть погано з цим обліком, я не можу. Друге питання – що в нас багато лісокористувачів, і це його ускладнює.

У НАС ЗАРАЗ ДО ПІВМІЛЬЙОНА ГЕКТАРІВ ЛІСІВ САМОСІВУ

– Користувачі – це хто?

– Лісокористувачі: Державне агентство лісових ресурсів України – це є лісокористувач, Міністерство освіти, Мінекології теж мають деякі національні парки, це теж на лісових ділянках. Приватний сектор лісових угідь у нас дуже невеликий. Якщо у Швеції десь 70 відсотків приватних лісів, то у нас Конституція дозволяє до 5 гектарів відокремлених ділянок, або, якщо ви маєте земельний пай, можете ростити ліс там, однак його треба узаконити. Але, з іншого боку, якщо ви маєте пай, який не обробляється, то природа сама не чекає нас.

У нас зараз до півмільйона гектарів лісів самосіву. Якщо ви їздили на Полісся, то бачили, що стіна лісу, а тут поле, яке років 10 не оброблялося, там є сосенки і берези. Землі то у нас приватизовані. Ліси державні, а землі приватизовані. І зараз на цих землях сама природа створює ліс. І для України, як найменш лісистої країни в Європі, доцільно було б, звичайно, узаконити ці самосівні ліси, дати підтримку землевласникам. Перевести землі сільськогосподарського користування в землі лісогосподарського користування, Україна від того могла б збільшити відсоток лісистості.

У нас десь 16,9% лісистості по обліку 2011-го року. Це дуже низький показник. По-суті, з європейських країн у нас найнижчий показник лісистості. Хоч площа лісів у нас така скажімо, як, приблизно, у Німеччині, як у Польщі. Ми країна велика все таки. Але лісистість (а це відношення площ, вкритих лісовою рослинністю, до загальної площі суші або до загальної площі території) невелика.

– Фраза “лисі Карпати” – це одна з найбільш відомих ідіом Інтернету. Карпати вирубують, але коли читаєш когось з експертів-екологів або працівників галузі, вони кажуть, що все не так страшно, і що насправді ліси відновлюються. Ми не перебільшуємо загрози?

– Ліси в Карпатах – дійсно проблема, бо там багато дерев всихає в останні роки. Так сталося, що ще під час Австро-Угорської імперії там було багато лісів ялицево-пихтово-букових, так звані змішані ліси, вирубувалися і насаджувалися суто ялинкові або смерекові. Чиста смерека була тоді дуже популярна на ринках Європи. От її вирощували, нарощували виробництво. А що таке монокультура? Це завжди шкода. Монокультура – це моношкідники, монохвороби. Після Другої світової війни багато лісів вирубувалося. Але не варто панікувати чи демонізувати цілу галузь: якщо говорити про корупцію в Україні, то лісова галузь у цьому майже не учасниця.

– Чому?

– Тому що лісовий сектор не складає навіть 1 відсотка ВВП України, скажіть, будь ласка, що – лісівники найбільші корупціонери, якщо їхній внесок у ВВП складає 1 відсоток? Це не енергетика, не агрохолдинги. А проблеми ведення господарства – це проблеми розвитку. Ми повинні шукати нові методи ведення господарств, я би сказав, бути дружніми до природи.

Наприклад, якщо поїхати в Чехію, то ви не побачите ніде, щоб були суцільні рубки в гірських районах, там рубають вибірково. А щоб робити вибіркові вирубки, то треба, щоб були дороги, щоб були спеціальні канатні установки, щоб не тягти по землі зрубане дерево, а щоб його в повітря підняти і т.д., тобто, нам є над чим працювати. Бідність держави цього не дозволяє, а в останні роки ситуація в лісовій галузі надзвичайно критична, раніше держава сприяла охороні, відновленню, збереженню лісу від пожеж. Тому що лісівники вирощують ліс, але коли він стає стиглим, його треба рубати або замінювати. Це й економічна складова, чому, тому що ми вирубуємо стиглий ліс, він іде на цей стіл (стукає по столу), потім мусимо садити дерева, або природа сама відновить.

Але є й друга складова: ліс – це екологічний фактор, який дає нам кисень, який депонує вуглець. Мені доводиться часто дискувати з псевдо-екологами, які, не маючи базових знань, чомусь боронять кожну прогнилу колоду. Наприклад, у нашого закладу є 700 га заказника у Боярській лісовій дослідній станції, яка підпорядкована нашому університету (якому 160 років). Ми проводили там виїзне засідання Комітету Верховної Ради з екології. І я пояснював депутатам: лежать мертві колоди, падають, це – мертва деревина, поки дерево росте – воно виділяє кисень, депонує вуглець, якщо воно вже вмерло або старіє – йдуть процеси окислення або гниття. А якщо вчасно цю деревину забрати, зробили з неї стіл, то цей стіл фактично законсервував вуглець на 50, на 100 років. А якщо ви дуже гарний господар, то коли ця деревина була використана, ви її не викинули, а вторинно переробили, то окрема вам шана!

Європа це дуже широко використовує. У нас ви стару хатку розвалили, потім або спалили, або вивезли на смітник А люди в ЄС, щоб не викидати цю вуглецевмісну деревину, щоб вона не розкладалася, здають її на переробку далі. Це вже інша культура.

– А ви пов’язуєте облисіння Карпат з паводками?

– Без сумніву, але в якій мірі? Звичайно, ліс є серйозним регулятором водного стоку, але до певної межі.

Наведу вам такий приклад: якщо ми поставимо вас із довгим волоссям і лисого чоловіка, і я з двох чайничків буду лити воду на голову вам і тому, хто лисий, – у лисого одразу потече вода за комір, а у вас, поки намокне ваше волосся, воно буде щось утримувати. Так і ліс: він має певну ємність і може накопичити вологу. Але коли випадає, як у ці дні (я дивлюся: 70 відсотків місячної норми випало на Франківщині, Буковині), то, звичайно, ліс не може стримати вологу. Чим більш лісистою є територія, вона краще утримує воду, але казати, що лише вирубка привела до цього – я це не поділяю.

– Пишуть, що повені відбуваються через те, що ми загубили заплави.

– Не тільки заплави. Мені останні роки доводиться займатися курсом лісової політики, читаю його магістрам, там є дуже цікаві екологічні задачі. Якщо держава нормально господарює, то вона повинна закласти екологічні витрати наперед: наприклад, у дамби – бо їх треба утримувати, слідкувати, щоб не було забудов тих заплав, про які ви сказали, щоб стік вод був регульований, щоб він не був раптовий.

Ліс дуже впливає на довкілля, але в зв`язку з цими змінами клімату – з такою катастрофічною кількістю опадів він не зможе впоратися. Гірські стоки потребують дослідження та певного впорядкування, в залежності від лісистості, в залежності від того, який маємо покрив – чи трав`яний, чи деревний. Завжди є границя кількості вологи, яка може на певну територію випасти і яку ліс може утримати, але якщо ділянка вирубана, то змив буде швидшим, тому треба шукати методи не суцільних, а вибіркових рубок тощо.

Необхідні попереджувальні заходи і для пожеж лісів. На Поліссі буквально місяць тому були пожежі, зрозуміло, що краще їх попередити, створити систему спостереження. Але ми часом фокусуємося зовсім не на тих речах. У мене днями захиститься мій сороковий кандидат наук, шість із них захистилися по національних парках, і я досліджую не тільки, скажімо, оцінку вуглецю, киснепродуктивність, я вивчаю економічну сторону управління лісовими активами. Національні парки вкрай бідні, навіщо їх плодити? Дайте розвиток тому, що є.

– А що з ними робити, віддати національні парки в концесію, щоб потім ніхто ніколи їх не побачив?

– Я говорю про те, що у нас понад 50 національних природних парків, держава їх створила, екологічні організації їх дуже лобіюють. Але тоді держава повинна виділити кошти на їхнє утримання – для того, щоб у парки не йшли з тими самими рубками, бо вони вимушені виживати, у кращому випадку – дають гроші на зарплату і все. От, скажімо, в Боярці 25 фрагментованих ділянок, і хочуть зробити національний природний парк. А як робити національний природний парк, коли землі всі приватизовані навколо, коли люди юридично підковані, коли затяті, бо просто пов’язані якимись грантовими зобов’язаннями.

 Зараз вони формують теми для таких грантових програм, на яких не дуже розуміються, а потім воюють, бо донорам треба показувати боротьбу.

Зараз взяли на озброєння тему заповідності наших лісів. В Україні заповідність у лісовому фонді складає близько 16 відсотків, у Німеччині – близько 4, в Австрії – близько 3%. Швеція для нас – взірець лісового господарства, а вони зараз виділяють під заповідні зони не величезні масиви, а так звані біотопи. Біотоп – невеличкий ліс, або оселище, де якась рідкісна тварина, борсучок якийсь живе. Цей ліс заповідається, є охоронний документ, держава компенсує власнику (чи це приватний, чи це комунальний, чи це державний власник) те, що він не отримає певного прибутку від того, що там ця тваринка мешкає, що там не можна рубати ліс чи порушувати тишу.

Я двома руками за те, щоб ми дихали чистим повітрям, щоб було побільше кисню, але я абсолютно не погоджуюсь, коли мені кажуть, що ліс повинен стояти, рубати його зовсім не можна. Це ж ресурс, ми ж його виростили! Для мене, як лісівника з майже 50-річним досвідом, – це ресурс, це так само як казати: а навіщо ми пшеничку косимо?

– Не так давно Україна опинилася в центрі скандалу, суть якого в тому, що відомий світовий концерн IKEA виробляє з нашого нелегально імпортованого буку меблі – й нам же їх продає. Як примирити потреби бізнесу для ділової та цінної деревини із розвитком лісових угідь? З одного боку, неприємно бути носієм корупційних практик, а з іншого боку – як з’ясувати, чи це звинувачення не фейкове?

– Йде серйозна ринкова боротьба. IKEA – це дійсно величезний, потужний виробник дешевих меблевих виробів, і не тільки меблевих. І я скажу так: у нас є велика проблема з нашим законодавством. Існує так званий закон тиші (період, коли вирубка заборонена), його трактування мають пробіли. Я вчора дуже детально почитав звіт цієї міжнародної організації (британська екоорганізація Earthsight), і я не думаю, що такий потужний промисловий гігант, який вкладає величезні кошти в екологію, соціальні програми, буде нехтувати своїм іміджем для того, щоб брати нелегальну деревину. Можливо є якісь порушення, я ж не є гарантом порядку. Але скоріше – проблема в нашому законодавстві, що там рубалися букові ліси під час сезону тиші, а це, в нашому розумінні, незаконна рубка. Але щоб хтось приїхав без документів, зрубав ліс і продав IKEA – я в це не вірю, тому що вони дуже серйозно відслідковують ланцюжок поставки від лісу до заводу або до споживача і на це тратять дуже великі кошти. Я не можу гарантувати законність дій усіх лісівників, усіх керівників (у корумпованій країні не може бути одна якась галузь не корумпованою), але розглядати в межах країни, що корупція – це лісівники, було б неправильно. Просто воно на виду все… 

Потрібне таке законодавство, щоб ми і ресурс мали, і щоб не втрачали екологічну складову

– А як сумістити діловий інтерес з екологічним?

– Ті, хто управляє лісовою галуззю, повинні розробляти таке законодавство, щоб ми і ресурс мали, і щоб не втрачали екологічну складову. Та ще й соціальну: щоб люди не перекривали лісовозні дороги, бо машини їдуть і створюють незручності. Або, скажімо, в інтернеті читаю, що десь, скажімо, на Волині є ділянки, де чорниця родить, лисички, і там є законне лісокористування, але люди кажуть: “Ні, ми тут годуємося ціле літо, бо беремо спочатку лисички, потім чорничку тощо”. Держава повинна це все врегулювати, починаючи від Верховної Ради з її законами і закінчуючи Кабінетом міністрів і Державним агентством, якому сьогодні доручено вести господарство у більш як 70 відсотках лісів.

– Не так давно у вжитку з’явився вираз – «корабельна сосна». Вона в нас росте?

 Корабельна сосна є. На Житомирщині є так звані корабельні ліси, по молодості в експедиціях я її бачив, як виглядає зараз – не знаю.

– Ця сосна така дуже моцна, чи дуже красива, що мається на увазі?

– ЇЇ історія така. Коли Петро I почав будувати флоти, почали виділяти по всій Російській імперії ділянки дерев, з яких можна робити щогли (суцільні дерев’яні стовпи). Що значить корабельна сосна? Це стовбури циліндричної форми, надзвичайно високі, з високо піднятою кроною, для того, щоб можна було робити, отримувати щоглові матеріали.

І що би ми там не говорили, але лісівництво до нас прийшло з Петром. Це німецьке класичне лісівництво, від якого німці багато в чому відмовилися, а ми продовжуємо його сповідувати. Така ситуація.

– Споживач по-своєму ділить дерева. Є дерева, якими підтримують схили. Є ті, що збагачують та очищують повітря – фітонцидні дерева. Є такі, що осушують болота. Є просто красиві – для дизайну. Який напрямок слід розвивати в Україні?

 Є поняття головних лісотвірних видів, які домінують в тому чи іншому регіоні. Наша країна має п’ять зон. Ви знаєте: полісся, лісостеп, степ, гірські Карпати і гірський Крим. В залежності від географічної зони домінують ті чи інші деревні види, при цьому вони є аборигенними і цільовими. Ну, наприклад. Полісся – сосна, Поділля – дуб і його супутники, Карпати – бук, смерека або ялина.

– Боже, у нас усе це є. Ми шикарна країна.

– Ми шикарна країна. Мені часом образливо, через те, що виникає стільки негативу щодо лісового господарства. В кожному регіоні є цільова лісова порода, є допоміжні лісові породи. Є ті, що живуть у своєму ареалі, ми їх вважаємо, що це основні лісотвірні види. Але є ще види, які привнесені людиною.

– Лісотвірні – це лісоформуючі чи як?

– Лісоформуючі правильно українською мовою. Але в нас багато сьогодні і так званих інвазійних видів. Назву вам один приклад, який ви точно знаєте. Якщо ви десь їдете понад дорогами в Поліссі, в центральних районах, ви бачите біля дороги дерева, або навіть на кущі схожі – так званий клен ясинолистий. Або ще інша назва його – американський. Латинська назва – ацер негундо, як кажуть «ацер негідний». Всі смітники, всі узбіччя ним покриті – білясті пагони, і він за рік виростає на 2-3 метри. От його завезли, його ареалу тут немає. Але його завезли і з ним зараз доводиться боротися. Інший деревний вид – акація. Вона для одного регіону надзвичайно корисна, бо схили утримує, не дає, щоб там рухалися яри і т.д. і т.п., але вона вже пішла в Полісся.

– А чому вона не потрібна на Поліссі?

– Вона не потрібна там тому, що там повинні рости сосна, дуб, а вона стягує все, захоплює територію, ця акація. І з нею можна тільки арборицидами боротися, обробити для того, щоб її не було.

Тому, дійсно, так, як ви сказали, що кожний деревний вид призначений для певних функцій. Одні є промисловими, другі є декоративними. Місто Київ, приміська зона, будь-яка приміська зона — для декоративних. У нас є спеціальність – садово-паркове господарство, наші студенти розробляють проєкти, дивляться, які види можна в тих чи інших ґрунтах, кліматичних умовах посадити для того, щоб вони добре себе почували і виконували свою функцію.

Степ – це є своя ніша в природі. Але яруги, балки, схили річок – однозначно треба заліснювати

– А які регіони потребують лісу найбільше?

– Ну, звичайно що, чимдалі на Схід, на Південь, тим менше дерев. Але в степу є своя специфіка. У нас південь – так звані лісосмуги. В Україні, за історичними даними, після війни висаджувалося до 100, а подекуди 150 тисяч гектарів лісів і лісосмуг. Ці лісосмуги сьогодні знищуються. Лісосмуги перебувають або в користуванні селищних, сільських рад, а зараз громад, або взагалі нічиї. Близько півмільйона гектарів, якщо я не помиляюся, оцих лісосмуг є нічийними, тобто, вони вирубуються, знищуються. Цього року ми були свідком пилової бурі. А через що вона виникла? Через те, що знищують лісосмуги.

Для Одещини і Миколаївщини, в степу, розводити ліс ніхто не говорить, що треба. Говорити, що степи треба перетворити на ліси — я з цим не погоджуюся. Бо степ – це є своя ніша в природі. Але, скажімо, яруги, балки, схили річок однозначно треба заліснювати, і щоб не було стоку, щоб не вимивалися гумосові горизонти, не виносилися у річки, – це можна і треба робити.

– У Давосі хотіли в рамках боротьби з кліматичними змінами висадити трильйон дерев. Ми тут підхопили цю ідею, що ми, мовляв, висадимо мільйон в один день. По-перше, чи дійсно варто це робити в один день, це правильно? По-друге, чи легко висадити мільйон?

Дерева треба висаджувати, це не обговорюється

– Мільйон дерев – це політична акція, гасло, яке необхідно всіляко підтримувати. Дерева треба висаджувати, це не обговорюється. Бо якщо ви подивитеся динаміку зміни лісового покриву, то, на превеликий жаль, він зменшується. Хоча на тих підприємствах, які підпорядковані Державному агентству лісових ресурсів України, практично таких ділянок, щоб дерева були зрубані й не відновлені – немає. Чи можливо одночасно посадити мільйон дерев? Сьогодні це дуже складно, але це треба робити. За день чи кілька днів або тижнів: я не хочу критикувати ані намір, ані ідею. З другої половини березня до середини квітня, коли починається вегетація, треба садити дерева. Це короткий період – і встигнути це зробити непросто. Лісівники теж до цього пристосовуються.

В Європі це дуже поширено – це садіння сіянців із закритою кореневою системою, вони виростають вже в певному пакетику, де є спеціально сформована ґрунтосуміш, насінина туди покладена, і його можна садити цілий рік.

Лана Самохвалова, 
Київ
Фото: Євген Котенко

https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3054102-petro-lakida-direktor-institutu-lisovogo-ta-sadovoparkovogo-gospodarstva.html