Сім днів лісами України

Голова Держлісагентства – про мету і враження від робочої поїздки східними і західними областями.

Починаючи з 28-го липня Голова Державного агентства лісових ресурсів перебував у відрядженні в Луганській, Донецькій, Харківській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях, де він ознайомився з роботою ряду державних лісогосподарських підприємств, мав зустрічі з головами державних адміністрацій, провів наради з керівниками лісгоспів. Повертаючись до Києва, Василь Кузьович поділився своїми враженнями з кореспондентом «Природи і суспільства», який теж був учасником цієї поїздки.

– Василю Степановичу, чого більше було в меті вашої поїздки областями і лісгоспами України: побачити роботу лісівників чи подати, як тепер кажуть, меседж від нового керівника галузі?

– Все-таки – подати меседж. Про те, що лісівників здатні почути, що їх здатні зрозуміти. А вже потім спільними зусиллями спробувати змінити панівну думку, яка склалася в суспільстві по відношенню до них. Для мене найтривожнішою є ситуація, що сьогодні суспільство складно сприймає лісову галузь, а вже, по-друге – побачити позитиви в галузі, які ще є. І ми їх побачили.

– Це правда, що Ви їхали до лісівників Сходу (Донеччини і Луганщини) більше з почуттям співчуття за ті важкі умови роботи, в яких їм доводиться працювати, а на Заході, зокрема в Закарпатті, планували показати «тверду руку» керівника, бо багато чули про місцеві непорядки?

– Чи була це місія співчуття на Схід? Зовсім недавно там сталася велика лісова пожежа і побачити наслідки цієї екологічної катастрофи – це вже було метою поїздки. Не знаю, чи поїхав би спочатку на Схід, якби не було цієї пожежі. Керівникам Луганського і Донецького обласних управлінь я пообіцяв, що відвідаю їх першими. Вогонь було погашено, але не встановлено розміри збитків від пожежі. Там ми побачили, що вони справді працюють у надзвичайно складних умовах. І, можливо, на фоні побаченого, хотілося інший раз висловити їм співчуття, чого я не допускав собі. Я висловлював їм свою підтримку, мені здається, що для них це важливіше. Вони, дійсно, хочуть працювати – і на Луганщині, і на Донеччині.

Зовсім інші почуття в мене були на Харківщині, бо мета поїздки в цю область була іншою. Відомо, що на Харківщині відбулися надзвичайно резонансні події (незаконні рубання лісу – ред.) і на них треба було реагувати. Разом з тим, треба було зрозуміти позицію голови Харківської ОДА, його бачення розв’язання проблем, породжених недолугою кадровою політикою, яка здійснювалася донедавна.

Стосовно Заходу. Я не хотів жодним чином демонструвати саме твердість у прийнятті моїх рішень. У декого сформувалася думка, що я є дуже м’якою людиною, але ви переконалися під час цієї поїздки, що це не зовсім так. Мені завжди вистачить впевненості для прийняття радикальних рішень, єдине, що для цього потрібно – міцний фундамент, тобто максимальна кількість інформації. Я не дозволю собі прийняти адміністративне рішення, якщо не переконаний в тому, що людина вчинила ту чи іншу протизаконну дію. Якщо я це бачу, мені вистачить сили волі… До речі, це вже почали відчувати і в центральному апараті Держлісагентства.

Не вважаючи себе жорсткою людиною за характером, я, тим не менше, готовий до прийняття суворих рішень, коли це потрібно. Збіг обставин під час робочої поїздки змушував приймати такі рішення, але жодним чином не було бажання ображати людей, щодо яких вони приймалися. Якщо є показники, що характеризують підприємство як нестабільне – я буду завжди вимогливим. Ти керівник, ти несеш відповідальність, і ця відповідальність може настати в будь-який момент.

– Виступаючи перед керівниками лісгоспів у різних областях, Ви неодноразово наголошували: про необхідність запровадження вибіркових рубок замість суцільних, про важливість донесення до суспільства економічної оцінки екологічних і рекреаційних послуг лісів… Чи можна ці теми вважати ключовими, які Ви просуватимете як Голова лісового агентства?

– Думаю, що так. Коли приймалося остаточне рішення про моє призначення на посаду Голови Держлісагентства, я собі задав запитання: що я повинен зробити аби, по-перше, повернути добре ім’я фахівцям, які працюють у галузі, бо тільки з фахівцями можна здійснювати реформи і досягати результатів, і, по-друге, – перестали говорити тільки негатив про галузь. І саме вибіркові способи господарювання в гірських умовах дають відповідь, що ж робити далі. В цьому ми переконалися, перебуваючи на окремих показових ділянках і на Буковині, і на Львівщині. Наші фахівці, не очікуючи рішення на урядовому рівні, самі шукають шляхи вирішення проблеми.

Чому саме вибіркові методи? Люди втомилися дивитися на лисі гори. Хоча проблеми лисих гір не завжди пов’язані з людським фактором, природа теж вчиняє певні дії щодо лісу (масове всихання – ред.), коли стає неможливо застосовувати інший спосіб забирання деревини, крім суцільного. Залишаюся впевненим у тому, що однозначної відповіді немає: в горах і надалі залишатимуться суцільні рубки, але в дуже обмежених кількостях. У гірських умовах має переважати вибіркове рубання лісу, що дасть нам можливість споглядання вічнозелених гір.

– Незаконні рубання і корупція – про це якось мало говорилося у виступах перед лісівниками. Ви вважаєте, що це, справді, не першочергові проблеми?

– Вони в числі першочергових, але я ці питання не зачіпав гостро, можливо, за невеликим винятком. Сьогодні маю дуже мало інформації об’єктивної, а без неї я не в праві розкидатися словами, що люди – корупціонери. Потрібні матеріали правоохоронних органів, ревізій фінансово-економічної діяльності підприємств і тоді можна буде про це говорити. Чи пов’язані самовільні рубки і корупція? Так, у переважній більшості, але треба володіти фактами, щоб їх озвучувати. Мене б неправильно зрозуміли, якщо б я всіх назвав корупціонерами, ми переконалися в цій поїздці, що в галузі більшість людей роблять свою справу чесно.

– Низька заробітна плата працівників лісу і кадровий голод (навіть на рівні кваліфікованого екскаваторника) – ці дві проблеми тісно пов’язані. Як думаєте виправляти ситуацію?

– Держлісагентство, як орган управління майном, у принципі не повинно втручатися в господарську діяльність підприємств. Але впливати на ці процеси, вказувати керівникам ми зобов’язані і будемо. Пам’ятаєте, на одній із зустрічей я так делікатно підійшов, вручаючи ключі оператору екскаватора, що навіть в якості т. в. о. директор Путильського лісгоспу забезпечить йому гідну заробітну плату. Ми повинні розуміти, що патріотизм у праці діє до певної межі, основним мотиватором залишатиметься рівень заробітної плати. Не забезпечивши достойної зарплати, не зможемо втримати кваліфікованого працівника. Про це говорили в цеху переробки деревини з робітниками. Рівень 10–11 тисяч, які отримує там працівник вже після оподаткування, здавалося б, має більш-менш задовольняти запити людей. Чи достатньо цього повною мірою? Звичайно, що ні. Тому ми зобов’язані вживати заходів для підвищення заробітної плати. Але є економічні закони, які не обійти. Рівень зарплати завжди пов’язаний з продуктивністю праці: будуть випускати більше товарної продукції – і одержуватимуть більше. Іншого варіанту немає.

– Чи багато кадрових змін слід очікувати після вашої поїздки регіонами?

– Кадрові зміни в галузі вже крокують. За короткий період, відколи я на посаді, призначено керівників у східних областях, де тимчасовими виконувачами, а де директорами… В кожній з областей, де я зустрічався з головами облдержадміністрацій або військово-цивільних адміністрацій, цей процес пішов. Обов’язково за згодою – не процедурною, а попередньою згодою на рівні державних адміністрацій. Вони повинні обговорити кандидатуру і визначити чи достойний кандидат посади керівника підприємства.

Подібна картина і в західних областях – Львівській і Чернівецькій. Дещо пізніше процес почнеться в Івано-Франківському обласному управлінні, а також у Закарпатському, де процедура призначення керівників лісгоспів почнеться після затвердження на посаді начальника обласного управління.

Василь Кузьович

До речі, у двох директорів, які вже отримали контракти, можна поцікавитися, чи вони платили на якомусь етапі за це гроші. Мені було б цікаво почути їхню відповідь. Не моя справа коментувати, як було раніше, але сьогодні жодним чином не стоїть питання купівлі-продажу посад.

– Що у цій поїздці стало відкриттям, про що Ви навіть не здогадувалися? Що засмутило?

– Не нове, але вразило, при тому чуттєво, шкільне лісництво в Чудейському лісництві на Сторожинеччині Чернівецької області. Спілкування з цими дітьми, з завучем, з керівником шкільного лісництва, який одночасно є і директором школи, вразило найбільше.

Також я побачив і сприйняв успішні дії окремих підприємств, щодо зміни моделі господарювання в лісах. Людей, виявляється, це хвилює на місцях, а не тільки екологів і громадських активістів непокоїть, які не завжди об’єктивно оцінюють дії моїх колег. Показувати тільки негатив, вважаю, не завжди правильно, поряд має йти й позитив, якого достатньо є в галузі.

Особливо приємний спогад залишився від зустрічі в Станиці Луганській. В безпосередній близькості від лінії розмежування ми побачили чудових людей, які працюють у надзвичайно складних умовах. Таких непростих умов немає в жодному управлінні, як би не жалілися керівники лісогосподарських підприємств.

Тепер що внесло найбільший смуток у мою душу – це масштабна пожежа на Луганщині. Я розумію, скільки треба вкласти сил, матеріальних цінностей для того, щоб у майбутньому повернути те, що потрібно.

У Карпатському регіоні мені важливо було побачити наслідки жахливої повені, і в одному, і в іншому випадках – це стихія. Але ще більше уразила безвідповідальність окремих керівників, результатом якої є жахливий стан на деревообробних цехах. Тому там на людей було накладено дисциплінарні стягнення.

Ще з оптимістичного. Відзначив, що для керівників обласних державних адміністрацій, а також окремих районних – від Сходу до Заходу – стан лісового господарства небайдужий. І в Сваляві, і в Путилі переконався в цьому особисто. Це додає натхнення і оптимізму.

– Скільки часу потрібно, аби галузь і суспільство відчули покращення?

– О, це дуже складне запитання. Далеко не все залежатиме від мене, від моїх старань і зусиль. Якщо люди на місцях почують посили мої і готові будуть їх підтримати, – це буде одним із кроків до змін ситуації на краще. Але це не найбільша проблема, десь вольовими рішеннями, десь мотиваційними питання можна зрушити. Попереду тривала непроста робота для прийняття змін щодо нормативної бази, яка забезпечує діяльність галузі. Ви неодноразово чули нарікання моїх колег в яких непростих умовах вони працюють, зокрема: погодження лімітів на об’єктах природно-заповідного фонду перетворилося в щось незрозуміле – слід прийняти рішення на рівні Міністерства охорони довкілля, щоб такі погодження надавалися протягом короткого часу, 15-и або 30-и днів, а за відсутності відповіді у встановлений термін має вступати в дію правило мовчазної згоди і запити – ставати законом.

Ми повинні відійти від шаблону, що лісівники – це тотальні порушники екологічного законодавства, яким немає підстав довіряти. Слід відмінити норми, що зобов’язують лісогосподарські підприємства проводити оцінку впливу на довкілля, бо мало того, що вони стали анахронізмом, вони обходяться затратою колосальних коштів (до речі, державних) на підготовку необхідних паперів.

Спільними діями і переглядом багатьох нормативних документів ми повинні спростити дозвільні процедури, які сьогодні за багатьма позиціями в галузі лісового господарства тільки ускладнюються. Чому? – цього я не можу зрозуміти. Ну, наприклад, таке поняття, як сезон тиші в лісі, – сьогодні просто зупиняє діяльність підприємств на тривалий період. Ми повинні усвідомити, що методи господарювання на об’єктах природно-заповідного фонду перетворюють їх у джерела підвищеної небезпеки як з точки зору пожежної, так і з точки зору розмноження шкідників, розвитку захворювань. І ще багато інших проблем стоїть перед нами, вирішити їх набагато складніше, ніж ті, про які говорили вище. Завершальним етапом я вважав би, на кінець, впровадження зрозумілої моделі ведення лісового господарства в нашій країні або реформування цієї галузі. Тоді я вважатиму, що зробив свою справу.

– Василю Степановичу, дякую Вам за змістовну і відверту розмову.

Іван КУГНО,
Газета “Природа і суспільство”