Влада для лісу, ліс для людей, чи навпаки?

  •  Автор:  Юрій Марчук, Голова Товариства лісівників України
  •  Актуальні новини, Публікації, статті

Останні дні розгорнулися гострі дискусії навколо питання перепідпорядкування від Міндовкілля до новоствореного МінАПК ресурсних агентств, зокрема, і лісового господарства. Що дивує – ініціатива надійшла від асоціацій профільних птахівників, тваринників. Я б ще зрозумів, коли б мова йшла про водні ресурси, а при чому тут ліс?

Як показує історія управління лісами, за своєю значимістю, площею, ресурсами, ліс завжди був в центрі уваги представників влади. І не стільки їх цікавить організація лісовирощування, охорона і захист, скільки ресурс, управління ним і торгівля. Якщо коротко, то багато бажаючих продавати деревину і мало хто хоче вирощувати ліс. Я думаю, що й аграрні асоціації написали це звернення не з власної ініціативи.

В зв’язку з цим трохи історії.

У повоєнний період управління лісами, в кращому випадку, здійснювалося через Кабмін, як окреме управління, в гіршому – в складі МінАПК. У 1966-му році завдяки Б.М. Лук’янову було створено Міністерство лісового господарства, яке він і очолив (в цьому році ми плануємо відзначити 100-річчя від дня народження цієї легендарної людини).

В серпні 1997-го року Міністерство було реорганізовано в Державний комітет лісового господарства України, головою якого став В.І. Самоплавський, який до цього 10 років був Міністром лісового господарства України. Державний комітет лісового господарства на той час був головним розпорядником коштів, мав окрему програму в бюджеті і мав право вносити нормативно-правові акти до Кабміну. Саме це і давало можливість ефективно працювати, мати професійне керівництво, фінансування, вносити законодавчі ініціативи.

Восени 2001-го року один з віце-прем’єрів запропонував зробити координацію комітетів через відповідного міністра. Підкреслюю: не через міністерство, а безпосередньо – через міністра. Що дуже важливо – було збережено фінансування, кадрову незалежність і право внесення нормативно-правових актів до Кабміну. На початку 2000-х і були прийняті основні нормативи: Постанова КМУ про порядок реформування лісового господарства, Лісовий кодекс, прийнятий ВРУ (304 голоси «за» тому, що в залі ВРУ головну роль відіграв народний депутат України В.І. Самоплавський, а Головою Держкомлісу тоді був В.О. Червоний). Це ще раз підкреслює важливість професійного управління, яке знає лісове господарство зсередини, якому не треба пояснювати, чим дуб відрізняється від сосни.

В грудні 2010-го року Указом Президента України була започаткована нова реформа: всі комітети ліквідували, створили агентства. І з грудня Агентство лісового господарства стало Агентством лісових ресурсів і потрапило в підпорядкування аграрного сектора. Всі заступники звільнилися (в тому числі і я) і нова команда працювала до другого майдану. За цей час втратили статус головного розпорядника коштів та й, фактично, право на прийняття самостійних рішень.

За 10 років галузь стала «політичним призом», що переходив за призначенням під різні партії, які формували коаліцію.

Піком негативу від МінАПК стала пропозиція створити восени 2015-го року державну компанію, ліквідувати лісгоспи і відмовитися від бюджетного фінансування. Можливо, дехто забув, але на заваді цього стало проведення круглого столу в НУБіП України, різка критика цих ідей та підтримка нас губернаторами і сесіями обласних Рад. Так, тоді ми вистояли, добилися змін в Законі «Про концесію», де прописана норма, що ліси не можуть бути приватизовані та передані в концесію. Перед цим був з’їзд наших профспілок, мітинги лісівників в областях. Вистояти вдалося, але бюджет втратили, як втратили і можливість призначення керівників за професійним принципом. Тому, жаліти за ліквідацією МінАПК абсолютно немає підстав. До речі, так думали і аграрії.

Після цього Держлісагентство знову повернулось до Мінприроди, а тепер – до Міндовкілля, але вже без статусу головного розпорядника коштів, без права виходу на КМУ. Чи є це позитивом для лісового господарства сьогодні? Однозначно – ні. І справа не в Міністерстві, а в правах та ефективному професійному управлінні.

Пожежі весни 2020-го показали, що виграти конкурс на посаду Голови Держлісагентства – одне, а управляти лісами – це інше. Через лісові пожежі Україна втратила лісів більше, аніж за 30 років незалежності.

Сьогодні (04.02.2021 р.) закінчується термін подачі заяв на посаду керівника галузі. Конкурс доручено провести Міністру, пану Абрамовському Р.Р.

У мене, лісівника з 50-річним стажем, головне питання до Міністра Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України:

Романе Романовичу! Яку кандидатуру Ви внесете в Кабмін на посаду Голови? Професіонала, лісівника, який вже має досвід роботи і в регіоні, і в Києві, чи чергового політичного туриста з тезами про чергову компанію в лісах України?

Чи зрозуміло, що лінія на децентралізацію влади потребує зовсім іншого підходу до системи управління ресурсами і ролі на місцях? Думаю, приклад бурштину більш, аніж зрозумілий.
Чи буде зроблена ставка на глибоку переробку деревини?

Чи з’явиться розуміння в державі, що ліси Півдня і Сходу – це окрема надважлива екосистема в умовах змін клімату, яка потребує окремої державної підтримки?

Чи є усвідомлення, що революційна, часто грантова екологія, суттєво відрізняється від екологічної економіки, яка потрібна державі, як ніколи, при теперішньому стані промисловості? (Заповідність в лісах Німеччини – 4,6 %, Австрії – 3 %, України – 16 %).

Чи знаєте, що лісове господарство сплачує 45% податків від реалізації і все це лягає на плечі деревообробників?

Чи зрозуміло, що на Поліссі і в Карпатах окрім роботи у лісі, людям ніде більше працевлаштуватися?
Я прекрасно розумію, що бюджетний процес іде, що потрібні зміни в Бюджетний і Податковий Кодекси. Чи готове Міністерство це підтримати? Чи знову, як мантру будемо повторювати фразу: «ми створимо компанію і все буде добре»?

Тоді для початку, поцікавтесь позицією обласних Рад і ОТГ. Хто краще за них бачить ситуацію на місцях? Хто може контролювати природні ресурси – інспекція з Києва, чи місцева громада?
Чи, може мені хтось навести приклад успішної державної компанії в Україні? Кого тільки не запрошували в керівництво – і поляків, і грузинів, і прибалтів… І що?

Тому, на сьогодні для мене головним є питання: чи розуміє Міністерство відповідальність за ліси України, чи готове до призначення професійного лісівника на посаду Голови, чи готове до діалогу з громадськістю?

Якщо так, то ми готові до діалогу і конструктиву. Професійність і порядність, якраз і дає ту ефективність в управлінні, якої нам всім не вистачає.

Голова Товариства лісівників України Юрій Марчук

https://tlu.kiev.ua/pro-nas/novini-zakhodi/novina/article/vlada-dlja-lisu-lis-dlja-ljudei-chi-navpaki.html