Як колізії в законодавстві роблять державний ліс власністю окремих компаній

Через непрозорі схеми продажу деревини з державних лісів доступ до неї мають лише “свої” компанії, які купують сировину за неконкурентною процедурою.

ЧЕТВЕР, 1 КВІТНЯ 2021, 08:11


ДАРИНА МАРЧАК
операційний директор, ДП “Прозорро.Продажі”

Питання приватизації державного майна після численних сумних прикладів нечесної і непрозорої приватизації 1990-х років майже завжди перебувають під уважним поглядом політиків, громадськості та журналістів.

Майже, але не завжди. Є і малопомітні, але суттєві винятки. Наприклад, регулярна та масивна фактична приватизація державних лісів.

Відповідно до публічного звіту Держлісагентства, лише у 2020 році держава продала з державних лісів деревини в круглому вигляді на 11,1 млрд грн.

Дізнатися, хто, за якими цінами, у якому обсязі та в кого цю деревину купив, дуже складно. Про це добре розповідають журналісти.

Чому я говорю саме про приватизацію? Тому що фактично відбувається тиха приватизація таких лісів. Природний ресурс українського народу непомітно для широкого кола перестає мати статус державної власності і продається за нікому не відомими правилами чи їх відсутністю в приватні руки.

Як виглядає шар складних юридичних формулювань, яким прикривають таку безконтрольну приватизацію національного ресурсу? Які колізії в законодавстві роблять таке можливим, і головне – як вирішити цю проблему?

Майже кожен в Україні чув про скандали, пов’язані з незаконною рубкою деревини або з незаконним експортом української деревини в інші країни. Це наслідок відсутності прозорих єдиних правил для продажу необробленої деревини в Україні. Фактично цей ринок майже ніяк не регулюється.

Продажі необробленої деревини регулює Лісовий кодекс. Правда, він містить лише загальні норми і потребує деталізації на рівні нормативних актів уряду. На рівні Кабміну є лише одна постанова (№1178) у статусі пілотного експерименту й охоплює лише чверть операцій з продажу деревини державної власності.

Спроби Міністерства захисту довкілля поширити дію постанови на весь продаж необробленої деревини наштовхнулися на спротив. Саме він дозволив зрозуміти суть і глибину проблеми, а також юридичні інструменти різних груп впливу, що намагаються не допустити запровадження єдиних прозорих правил.

Суть питання в тому, чи має право уряд визначати, як державні лісгоспи – оператори державних лісів – повинні розпоряджатися деревиною.

Розмова між урядовцями, які намагаються навести лад у галузі, та учасниками ринку майже завжди переходить у юридичну площину, до трактування норм лісового та господарського кодексів і навіть Конституції.

Далі – стежте за руками і дивіться, як нечіткі формулювання різних кодексів створюють момент, коли ліси стають власністю окремих суб’єктів господарювання, а держава фактично втрачає можливість впливати на те, як, кому і за якими цінами продається деревина з цих лісів.

Отже, відповідно до Лісового кодексу, ліси в межах території України є об’єктами права власності українського народу. Право державної власності на ліси реалізується державою, зокрема Кабінетом міністрів.

Також уряд забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин та видає нормативно-правові акти з ведення лісового господарства.

Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення та виробництва і відтворюються в процесі формування лісових природних комплексів. Необроблена деревина є власністю постійних лісокористувачів, тобто лісгоспів.

Відповідно до ст. 19 Лісового кодексу, постійним лісокористувачам належать право власності на заготовлену ними продукцію, тобто на необроблену деревину, та доходи від її реалізації. У ситуації, коли йдеться про державні ліси, мова йде про лісгоспи державної форми власності.

Таким чином, фактично мова йде про те, що державні лісгоспи, що оперують лісами державної форми власності, заготовляють з них необроблену деревину.

Деревина, вироблена з державного ресурсу державними суб’єктами господарювання, є державною власністю. З точки зору здорового глузду уряд не лише має право, а й мусить встановлювати єдині для всіх державних лісгоспів правила поведінки з цією власністю.

Так само, як він встановлює правила для управління майном “Укрзалізниці” або правила продажу майна державних компаній. Утім, протягом 30 років незалежності України в цій царині панувала зовсім інша логіка.

Вона будувалася на тому, що оскільки необроблена деревина Лісовим кодексом названа власністю лісгоспів, то немає різниці, що це ресурс українського народу, а лісгоспи – це державні підприємства.

Мовляв, у момент, коли ліси рубають і вони стають деревиною, усі питання поводження з ними починають регулюватися не Конституцією, законодавством та здоровим глуздом, а господарськими відносинами щодо приватної власності підприємців. Отже, “влазити” в цю сферу уряду вже не можна.

Саме цей аргумент використовують опоненти реформи ринку продажу необробленої деревини. Вони наполягають, що уряд не може втручатися у відносини лісгоспів та бізнесу, замовчуючи, що в момент рубання лісів починаються тиха приватизація і перехід державної власності в приватні руки.

Зокрема, у 2019 році до 67% необробленої деревини реалізовувалися за прямими договорами – неконкурентною процедурою, де покупця обирає директор лісгоспу, а ціни встановлюються за особистою домовленістю.

На електронні аукціони виставлялася тільки необроблена деревина, що залишалася після продажів за прямими договорами. Частка продажів на електронних аукціонах у 2019 році критично знизилася – до 9%.

Таким чином, на початку 2020 року склалася ситуація, коли відкриті та конкурентні ринкові механізми продажу майже не застосовувалися. Така тиха приватизація має багато впливових бенефіціарів, які не хочуть змін.

Для держави є гарна новина: дедалі більше керівників на рівні уряду та парламенту починають розуміти, що важливими є не лише окремі юридичні формулювання, а й економічний зміст операцій.Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

https://www.epravda.com.ua/columns/2021/04/1/672505/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *