Непрості роки верховинців.
Лісівники Верховинського державного лісового господарства Івано-Франківщини того року боролися з повінню, відновлювали пошкоджені бурхливою водою мости і дороги. А ще протистояли епідемії коронавірусу, економічним негараздам і вибрикам клімату, які уразили навіть Карпати. Незважаючи на вал проблем, верховинці працюють і шукають нові шляхи розвитку.
Верховинський лісгосп – особливий. Він на 100% – гірський. Бо саме з його угідь починається Чорногірський хребет із найбільшими горами України – Попом Іваном та Говерлою. Поруч кордон із Румунією. Лісгосп займає площу понад 25,5 тисячі гектарів, основні породи дерев – ялина або по-місцевому смерека, ялиця, бук, явір. Усе це накладає неабиякий відбиток на діяльність верховинців.
– Чи не за всю історію нашого існування минулий рік був для нас найтяжчим. Почнемо з повені. Тогорічна весна, її перші місяці, були сухими, без єдиної краплини дощу. А далі пішли рясні дощі, – розповідає директор ДП «Верховинське лісове господарство» Олександр Александров. – Швидко вийшов із берегів наш Чорний Черемош і сусідній – Білий Черемош на території Гринявського сусіднього з нами держлісгоспу. Були випадки, що водяний потік виривав із корінням могутні дерева, немов сірники. Далі був ще один червневий день, протягом якого випала майже місячна норма опадів. Уся ця вода з гір хлинула на рівнину. Чесно скажу, що зупинити її у горах не було жодної змоги.
Ми добре знаємо, що таке повінь. У зоні надзвичайної ситуації у нас опинилося близько тисячі осіб із невеличких гірських сіл. Місцеві мешканці, які за свій вік дуже добре розуміють, що з горами і гірськими річками не варто жартувати, не селились уздовж берегів. Завдяки цьому вдалось уникнути затоплених сіл, загиблих і постраждалих людей. Але збитків ми таки зазнали. Бурхлива вода знесла відразу п’ять мостів, що є важливими об’єктами зв’язку гірських сіл із цивілізацією. Вода розмила і 15 кілометрів лісової дороги, що теж є важливою в інфраструктурі району. Надзвичайна ситуація завдала нам збитків на загальну суму близько п’яти мільйонів гривень.
– Як верховинські лісівники протистояли великій воді?
– З перших діб наші працівники взяли активну участь у ліквідації наслідків біди. На щастя, жоден із наших працівників чи їхніх рідних і близьких не загинув і не був травмований. Це найважливіше. Але ми ж усі місцеві. В когось підтопило хату, у когось комору і так далі. Ще коли стояла велика вода, гуртом почали долати наслідки повені.
Велика вода стояла у нас близько двох тижнів. Далі її рівень почав спадати. Тож ми змогли розпочати роботу. Дуже велику допомогу нам надали представники Державної служби з надзвичайних ситуацій і Міністерства оборони України. Саме військові кинули тимчасові понтонні або танкові важкі мости на місцях зруйнованих повінню мостів. А далі ми вже відновлювали дороги. І чи не найголовнішу роль тут зіграв подарунок від Держлісагентства і обласного управління лісового та мисливського господарства – потужний екскаватор «JCB».
Ми дуже вдячні за такий подарунок. Саме цією машиною почали відновлювати дороги. Далі настала черга мостів. Ось так ми з лісівників і стали будівельниками, майстрами на всі руки.
– І ви ж одними з перших відновили зруйновані стихією мости і шляхи?
– Один міст відновили по «гарячих слідах» після повені. Працювали дружно, гуртом – лісівники, рятувальники, військові, місцеві мешканці. І увесь наш колектив дуже вдячний представникам влади і підприємцям району, які надали нам допомогу у цій ситуації, – пригнали автокран, бульдозер, самоскиди, екскаватор, заправили всю техніку, знайшли пісок, каміння, щебінь. Саме так ми відновлювали зруйновану інфраструктуру. До кінця року впоралися з усіма наслідками повені.
Серед нашого колективу я хочу найбільше відзначити лісничих Олега Мицканюка, Василя Романюка, Миколу Демидюка. Саме вони зробили найбільший вклад у ліквідацію наслідків «НС».
– Нові мости вже стійкіші до повені?
– Це все дерев’яні мости. Технологія їхнього виготовлення досить цікава і традиційна для нашого регіону. Перевагою таких мостів є їхня невисока вартість. Бо встановлення такого мосту коштує близько 250 тисяч гривень. Міст із заліза і бетону коштує близько півтора мільйони гривень. Але, звісно, він довговічніший. Втім, усе впирається у фінанси. Ми ж лісівники, то маємо якомога раціональніше використовувати лісові ресурси.
– Пане Олександре, суспільство звинувачувало у повенях саме лісівників. Мовляв, «вирізали увесь ліс…».
– Історично у нашому краю траплялося дуже багато повеней. Історія зберегла дані про катастрофічні потопи у 1860 та 1927 роках, коли вода знесла хати, де ще палили печі. Так дим і сягав із димарів, поки будівлі пливли за течією. За радянських часів була дуже потужна повінь у 1969 році. Але за старих часів такі повені траплялись циклічно – через кожні 40–50, а то й більше років. Зараз через різку зміну клімату й інтервал зменшився.
Так, ми всі звикли до того, що саме лісівників звинувачують в усіх бідах. Що навіть «Тернопіль затопило через вирізані Карпати» Але це нісенітниці. От за часів Австро-Угорського і згодом польського панування з ХVIII до середини ХХ ст. наші ліси вирізали горбами. Всі дерева – великі, малі, високі, низькі, довгі, криві. Жодних вибіркових чи санітарних рубок. Недаремно у нас тут були ще австрійські лісозаготівельні комплекси. А вирізаний ліс сплавляли річками. Вже за радянських часів Сталін наказував – «Стране нужен лес!» От саме тоді й нищівно вирубали Карпати – задля потреб усього СРСР. А ми ніколи не дозволяли собі нищити наші ліси. От у 2019 році, за рік до повені, заготовили лише близько 35 тисяч кубометрів деревини.
– Водночас, крім повеней, 2020 рік приніс ще багато «сюрпризів». Як вдалося спрацювати в таких умовах? Які успіхи, які поточні проблеми та потреби у лісівників-горян?
– На початку 2020 року ринок деревини був «мертвим» і нерухомим. Нуль збуту. Зараз ця економічна криза вже минула. Ми активно реалізовуємо деревину на аукціонах. Попит вже є. Пандемія коронавірусу, яка охопила всю область, не оминула і нас. Тоді з 30 працівників адміністрації держлісгоспу лише троє не захворіли на COVID-19. Карантин, «червоні зони» і суворі обмеження теж далися взнаки. Але ми з честю пережили і ці біди та працювали, незважаючи на все.
Минулого року реалізували продукції на загальну суму понад 31,5 мільйона гривень. До речі, це майже на два мільйони більше, аніж за 2019 рік. Підприємство отримало понад 512 тисяч гривень прибутку. Це теж на 86 тисяч гривень більше, аніж у 2019 році. Не густо, але й не пусто, як каже приказка. Ми сплатили того року близько 14,5 мільйона гривень податків різного рівня – до Державного та місцевого бюджетів, єдиних соціальних внесків і так далі.
Є певні проблеми з оновленням рухомого парку і техніки. Автомобілі й механізми старі, зношуються, ламаються, постійні витрати на запасні частини. Зараз поступово будемо впроваджувати практику лісівництва, що максимально наближене до природи, як у країнах ЄС. Це вибіркові вирубки, збереження різноманіття і багатоярусності у лісі. Звісно, без нової, потужної техніки, яка завдає мінімум шкоди природному середовищу, це буде важко зробити. Тож працюватимемо на оновлення технічного складу.
– Скільки працівників зараз у вашому колективі? Яка заробітна плата?
– Сьогодні наш колектив нараховує 99 працівників. Колектив сталий. Середня заробітна плата – 10,5 тисячі гривень. Для наших гірських реалій це ще непогані кошти. Працюємо, аби її збільшити. А найбільша проблема для нас така, – молодь не особливо охоче йде працювати до лісу. Бо ж поруч Євросоюз із більшою платнею у євро. На 70% у нас колектив старшого віку. Втім, сподіваємось і робитимемо все можливе, аби таки повернути наших молодих хлопців і дівчат працювати на благо карпатських лісів.
З нашого колективу я найбільше хочу відзначити ветеранів – Святослава Поргіля, Василя Рибчука, Миколу Глуся, які пропрацювали у нас понад 40 років. З молоді – Іванну Соколовську, Оксану Кікінчук, Михайла Петріянчука.
– Розкажіть, будь ласка, про минулорічу й цьогорічу лісокультурні кампанії.
– Незважаючи на всі негаразди минулого року, ми провели лісовідновлення на площі майже 77,2 га. З них понад 58 гектарів засадили молодим лісом, а на решті території багато було і природного поновлення. На кожному гектарі посадили по чотири-п’ять тисяч сіянців. В основному, садимо ялину, зараз вирощуємо і модрину європейську, бук і явір.
Втім, цей рік не обійшовся без природних див, бо зима 2020–2021 років була дуже суворою, а весна прохолодною. Якщо у минулі роки ми вже до початку травня повністю закінчували лісокультурну кампанію, то в цьому році її лише починаємо. Бо сніг та крига у гірських лісах почали танути лише зараз, відносно тепла погода встановилась після 10 травня. На жаль, навіть карпатські дерева важко витримують такі дива погоди, – влітку у нас може бути один день мінусова температура, а наступного дня – сорок чи тридцять градусів тепла, що є аномалією для Карпат. Через ці всі феномени знижується рівень ґрунтових вод, а ялина не може за своїми особливостями пускати корінь глибоко в ґрунт і шукати воду, – дерева всихають і уражаються шкідниками. Тож ми маємо над чим працювати.
Анатолій МЕЛЬНИК,
Газета “Природа і суспільство”
