Як недоброчесні науковці продають заповідні ліси

Єгор Гриник
експерт з лісової політики ГО “Українська природоохоронна група”

3 листопада 2020

Існує такий термін – академічна доброчесність. 

Ви, певно, не один раз чули його в контексті науковців з купленими науковими регаліями. 

Але проблеми академічної доброчесності в Україні набагато ширші за плагіаторські дисертації, виконані методом “копі-пейст”. 

Наприклад, недоброчесні науковці напряму пов’язані зі знищенням заповідних лісів.

Офіційна статистика свідчить, що заповідними в Україні є понад 16% лісів. Не варто вважати, що на цих територіях все заборонено. 

В Україні “заповідність” лісу означає, що ділянка віднесена до однієї з семи категорій об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). І кожна з цих категорій має свій режим охорони.

Наприклад, якщо ліс потрапив до складу природного заповідника – то там дійсно забороняються майже усі рубки. 

Але якщо ліс включено до складу заказника – окремі види рубок там все ж дозволяються. І це нормально. При дотриманні однієї важливої умови – ці рубки мають бути доцільними.

Згідно з українським законодавством, обґрунтовують доцільність рубок науковці. Без наукового обгрунтування отримати дозвіл на рубки у заповідних лісах неможливо. 

Щороку до Міністерства захисту довкілля та обласних державних адміністрацій направляють десятки різноманітних наукових обґрунтувань на рубки в заповідних лісах. 

Зазвичай, підписантами таких документів виступають поважні науковці з солідних установ. 

Замовниками обґрунтувань найчастіше виступають державні чи комунальні лісогосподарські підприємства – лісгоспи, на території яких знаходиться той чи інший заповідний ліс. 

Очевидно, що конфлікт інтересів закладений в самій процедурі: роботу науковців, які оцінюють доцільність рубок, оплачує сам лісгосп за рахунок проведених рубок. Немає обґрунтування доцільності – немає і грошей. 

Сухий дуб, відведений до рубки у заказнику “Буго-Деснянський”.
Не несе жодної загрози навколишньому лісу, і навіть навпаки –
є домівкою для рідкісних видів

Не дивно, що якість багатьох обґрунтувань викликає сумніви. 

Для прикладу, активно обгрунтовують рубки в заповідних лісах науковці одного з найбільших та найповажніших лісових вузів країни – львівського Лісотеху (офіційно – Національний лісотехнічний університет України). 

Один з їхніх опусів – обгрунтування проведення вибіркових санітарних рубок у межах національного природного парку (нацпарку) “Північне Поділля” (Львівщина) у 2020 році. 

Обсяг документу, розробленого професором кафедри лісівництва, складає трохи більше однієї сторінки. 

90% тексту – це переписаний акт обстеження лісів, тобто стандартний документ на будь-яку санітарну рубку, який розроблявся абсолютно іншими людьми. 

Після такого “копі-пейсту” професор Лісотеху зазначає, що “підтверджує доцільність проведення” вказаних рубок, бо це допоможе зберегти біорізноманіття заповідної території. 

І все. Жодної аргументації, жодних власних досліджень, жодних посилань на інші дослідження доцільності таких рубок у заповідному лісі. 

Поважний науковець просто переписав написаний в лісгоспі документ і додав, що “підтверджує доцільність рубок“. 

При тому, що в обгрунтуванні стверджується про намір рубати сухі, повалені або заселені грибами дерева. Такі “дефектні” елементи лісу є надзвичайно важливими для існування багатьох рідкісних рослин і тварин. 

В багатьох лісах Європи роблять усе можливе, аби сухі чи повалені дерева залишалися на своєму місці, у лісі, адже це – невід’ємний компонент лісової екосистеми. 

В Україні ж професор одного з найкращих лісових вузів країни стверджує, що вирубка таких дерев на заповідній території є необхідною. 

Чи візьмемо обгрунтування проведення санітарних рубок у великому лісовому заказнику “Суразька дача”, що на півночі Тернопільщини. Цей документ розробляла ціла “комісія” з двох професорів та одного доцента Лісотеху. 

Проте схема лишилася така ж сама – дві сторінки тексту, половина з якого – викопіювання актів обстеження лісів. 

А після такого копі-пейсту результат власне наукової роботи комісії: “Намічені лісогосподарські заходи є доцільними“. І нібито дозволяють “покращити екологічну ситуацію“. 

Хоча, як і у попередньому випадку, мова йде про санітарну рубку листяних дерев, уражених бактеріями та грибами. Ефективність таких рубок для боротьби з захворюваннями є мінімальною

Численні дослідження західних науковців демонструють, що у заповідних лісах такі рубки несуть більше шкоди, ніж користі, адже часто будь-яке втручання людини у природні процеси призводить до знищення рідкісних видів живого, які охороняються. 

Мертві та пошкоджені дерева – невід’ємний компонент лісу

Загалом, ліси України негласно поділені на зони впливу тієї чи іншої наукової установи. 

Якщо львівський Лісотех переважно працює у Західній Україні, то обгрунтування на рубки у заповідних лісах Центральної України зазвичай робить Вінницька лісова науково-дослідна станція (Вінницька ЛНДС). Ця організація – підрозділ іншого поважного лісового інституту, харківського УкрНДІЛГА. 

На відміну від науковців Лісотеху, підхід до роботи тут більш солідний: наукове обгрунтування складається з десятка сторінок, присутні фотографії з лісу. Складається навіть враження, що розробники обгрунтування дійсно виконували серйозну роботу. Але лише на перший погляд.   

Наприклад, обрунтування санітарних рубок у заказнику “Чорноліський”, що розташовується в історичному повстанському “Чорному Лісі” у Кіровоградській області. 

Загальний обсяг вибіркових санітарних рубок, що обґрунтовувалися – понад 13 тисяч кубометрів. Іншими словами, до вирубки планується кожне третє-четверте дерево на площі 160 гектарів. 

Чи аналогічне обгрунтування на рубки у заказнику “Буго-Деснянський”, який знаходиться північніше Вінниці. Там вибіркові рубки планують проводити на майже ста гектарах. 

В обох наукових обгрунтуваннях стверджується, що плановані до вирубки дерева – сухі, пошкоджені і “захаращують” заказник. Це спадок Радянського Союзу: мовляв, гарний ліс мусить виглядати, як міський парк, без жодної зайвої гілочки на землі. 

В той же час, на Заході вже давно визнали, що сухі та пошкоджені дерева є надзвичайно важливими у лісах. В таких деревах мешкають сотні рідкісних видів, які забезпечують стійкість лісів до несприятливих умов. 

Простий приклад: лісові види кажанів використовують дупла у сухих та пошкоджених деревах у якості сховищ. Усі вони занесені до Червоної книги України. Відсутність дуплистих дерев призводить до зникнення кажанів. 

Аналогічних прикладів можна навести сотні. 

Ідеальний, з точки зору багатьох вітчизняних науковців, ліс.
Насправді ж, сильно деградована екосистема

Заробляння на обгрунтуванні рубок – справа не тільки вузькопрофільних “лісових” установ. 

Наприклад, при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів працює така собі Державна екологічна академія (ДЕА).

Громадські активісти, Держаудитслужба та Рахункова Палата вже не раз ловили цю установу на дерибані бюджетних коштів. 

Але співробітники ДЕА вміють заробляти і іншими способами. Наприклад, аргументуючи доцільність проведення рубок в Ічнянському нацпарку, що на Чернігівщині.Лапідарність обгрунтування зашкалює: аж три абзаци власноруч написаного тексту. Згідно тих самих застарілих радянських підходів. 

Персональний же топ наукових обґрунтувань на рубки у заповідних лісах очолює Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки (СНУ), розташований у Луцьку. 

У 2018 році експерти організації “Екологія-Право-Людина” аналізували обгрунтування волинських науковців на санітарні рубки в заказнику “Зубр”, у якому охороняються ті самі рідкісні в Україні зубри. 

У цьому документі троє кандидатів наук і доцентів СНУ обґрунтовували необхідність рубок тим, що “зубр  це звір прерій“, і в густому лісі йому некомфортно. 

Чому поважні науковці не знають різниці між зубром та американським бізоном, який власне і мешкав у преріях – невідомо. Мабуть, тому що посилаються вони на солідний науковий ресурс – розділ “Цікаве” з сайту “Острів знань”. 

Те саме обгрунтування містить інші казуси та ляпи. В одному розділі науковці самостійно визнають, що вибіркові санітарні рубки сухих дерев не допомагають боротися зі шкідниками. А парою абзаців нижче пишуть, що рубати в заказнику все ж треба. 

У 2020 році науковці СНУ стали розробниками нового обґрунтування, цього разу вже на рубки у нацпарку Цуманська Пуща. Неважко здогадатися, що проблеми у документі ті ж самі. 

Існують і окремі позитивні приклади. Адміністрація Дворічанського нацпарку, що у Харківській області, протягом багатьох років принципово відхиляла обґрунтування місцевого лісгоспу на проведення санітарних рубок в одному із заповідних байрачних лісів. Не дивлячись на начебто величезну необхідність проведення таких рубок, байрачний ліс чудово себе почуває і без них. 

Так само могли б почувати себе і інші заповідні ліси, проте їм пощастило менше – рішення приймали більш ласі на гроші посадовці.  

Байрачний ліс у Дворічанському нацпарку. На диво, не всох та не пропав
без “науково-обгрунтованих” рубок

Очевидно, що розробка таких “наукових” обґрунтувань на рубки у заповідних лісах – справа не безкоштовна. 

На жаль, усі згадані тут установи відмовилися повідомити, скільки коштували їхні шедеври наукової думки.

Хоча та ж сама Державна екологічна академія розробляла такі обгрунтування для Ічнянського нацпарку за наші з вами гроші – обидві установи є бюджетними. 

Лісова галузь також часто згадує, що рубки у заповідних лісах покликані забезпечити місцеве населення дровами. 

На жаль, у багатьох випадках ця аргументація прикриває банальну жагу наживи. 

Є і інше питання: чи готові ми знищити заповідні ліси заради дров? Чи, можливо, потрібно вирішити проблему іншими методами? 

Білборд, встановлений Вінницькою ЛНДС. Іронічно, правда? 

У сухому залишку ситуація печальна. 

Академічна доброчесність для науковця західних країн нерозривно пов’язана з репутацією, відбілити яку дуже важко. 

В Україні ж науковці з кандидатськими та докторськими ступенями можуть продукувати “документи” та “дослідження” щодо рубок заповідних лісів, які не мають з наукою нічого спільного. 

Чи постраждає їхня репутація? 

Навряд. 

Чи постраждають заповідні українські ліси? 

Більш ніж вірогідно.

І якщо чиновники чи органи влади, які видають дозволи на рубки в заповідних лісах, інколи стають об’єктом критики з боку суспільства, то причетні до таких рубок науковці залишаються невідомими. І завжди готовими за певну суму грошей обгрунтувати що завгодно і де завгодно. 

П.С. Ситуація стосується не тільки заповідних лісів, а і лісів України в цілому. 

Саме діяльність науковці часто виступає підґрунтям для того, що фактично відбувається в лісі. 

Вчені розвинених країн розробляють новітні підходи до ведення лісового господарства, які мінімізують негативний вплив на ліс. 

Українські ж “аксакали” освячують застарілі радянські практики, які у найближчому майбутньому загрожують залишити нас без повноцінних та життєздатних лісів. Академічна доброчесність витісняється жагою наживи. 

Дійсно, існують окремі приємні виключення, коли науковці займають дійсно обґрунтовану позицію. На жаль, виключення лише підтверджують сумне правило.

Єгор Гриник, ГО “Українська природоохоронна група”, спеціально для УП.Життя

Всі фото надані автором

https://life.pravda.com.ua/columns/2020/11/3/242880/