Якщо твій прадід посадив цей ліс…

Ціле сузір’я яскравих, працьовитих і патріотичних династій примножує авторитет Міжгірського держлісгоспу.

І справді, з-поміж колективів цього верховинського району, які можуть похвалитися великою кількістю родин, де покоління трудяться пліч-о-пліч або успадкували батьківську професію, безумовне лідерство посідає саме цей лісгосп. Тут хоч нанизуй ті династії одну до одної, мов коштовні намистини.

До прикладу, Юрій Атаманюк — лісничий Лопушнянського лісництва, а його син Василь — Майданського. Дружина і мати Марія трудиться бухгалтером Верхньобистрянського лісництва. Дмитро Микулин теж лісничий Ізківського лісництва, а його син Євген — інженер із захисту лісу. У парі працюють Яреми: батько Іван провідним інженером з рекреаційного благоустрою і лісових культур, а син Сергій — провідним інженером із захисту лісу — начальником виробничого відділу. До речі, дідо Микола Ярема, маючи освіту чеського вишколу, був лісником Колочавського лісництва.

Поряд сумлінно працюють Миляни: мати Ганна — головний економіст держлісгоспу, син Роман — головний механік транспортно-ремонтного цеху. У сімейному держлісгоспівському дуеті і Фіцколинці: чоловік Іван — провідний мисливствознавець, а дружина Марина — секретар підприємства.

Немало фахівців із теперішнього покоління обирало професії під впливом старших. Естафету батьків, котрі все трудове життя віддали потужному лісокомбінату, прийняли головний мисливствознавець ДП «Міжгірське лісове господарство» Іван Задорожний, лісничий Вучківського лісництва Андрій Романишин, лісівник Міжгірського лісництва Василь Стець. До речі, В. Стець після закінчення Хустського лісотехнікуму вже десять років на варті «карпатського золота». Він пишається своїми предками-лісівниками — батьком Василем, дідом Михайлом та дядьком Дмитром.

Та й теперішній керманич держлісгоспівців — директор, заслужений лісівник України Петро Бойко, який родом із Надвірнянщини (Івано-Франківська область), має лісівницьке коріння. Рядовими, але працелюбними були в «зеленому цеху» його батьки. В Микуличанському лісництві Делятинського лісокомбінату батько Юрій Юрійович кіньми трелював деревину, а мати Ганна Михайлівна була сезонною робітницею. Сам Петро Юрійович переїхав на Міжгірщину 1998 року і продовжив свою діяльність спочатку лісничим Ізківського лісництва, потім інженером із захисту лісу, головним лісничим, а наприкінці нинішнього травня призначений керівником підприємства.

— Непросто перерахувати всі династії, які своїм трудом примножують здобутки колективу, — каже Петро Юрійович. — І кожна з них заслуговує на увагу. Взагалі династії — добра справа, бо тоді є можливість переймати та обмінюватися цінним професійним досвідом. 

А ще слід додати, що в деяких сусідніх європейських державах сімейні династії саме лісівників цінуються настільки високо, що окремим ділянкам лісу присвоюють прізвища засновника родинного фаху. Адже якщо твій прадід садив цей ліс, то правнук не просто оберігатиме «зелене золото», а й робитиме все, щоб догляд за ним був таким, як у доброго господаря за садом!.. Можливо, зважаючи на нинішні проблеми екології й вирубку лісів у Карпатах, і в нас не завадило б завести таку практику?..

На знімках: директор Міжгірського лісгоспу, заслужений лісівник України Петро Бойко — зі старшого покоління колективу, а лісівник Василь Стець — молодше.

Міжгір’я
Закарпатської області.

Фото Василя Пилипчинця.

http://www.golos.com.ua/article/332399