За воду гроші. Уряд хоче забрати у Міндовкілля механізми охорони довкілля

Олег Листопад
2021-02-04

Об’єднання рибалок, любителі тварин, захисники річок і лісів, борці за чистоту повітря та вулиць загалом пів сотні організацій виступили проти планів уряду забрати з підпорядкування екоміністерства та передати у Мінагро три державних агентства – водне, лісове та рибне.

Активісти, які не стомлюються критикувати Міндовкілля та не завжди знаходять спільну мову при обговоренні вузьких проблем, тут виступили одноголосно і однозначно.

Природолюби та екологи вважають, що чергова реорганізація загальмує а то й зупинить реформи, які нарешті почалися у екосфері після того, як у травні 2020 після диких експериментів уряду Гончаруку з об’єднання міністерств екології та енергетики Мідовкілля відновилося, як окреме відомство.

На думку авторів числених звернень, у разі урізання структури Міндовкілля не буде ні планів управління річковими басейнами (ПУРБ), які зараз активно напрацьовуються; ні ухвалення Стратегії розвитку лісового господарства-2030, яка вже розроблена; ні нових правил любительського та промислового лову, які народжуються у важких дебатах між десятками зацікавлених сторін; ні ще десятків важливих документів та реалізації вже розпочатих ініціатив.

До речі, ПУРБи – це принципово новий підхід до захисту і збереження річок. Ну як новий – логіка ж підказує, що треба мати план управління для усієї річки – від витоків до гирла. Але у радянські часи та й довгі роки Незалежності кожна область складала собі плани поводження з річкою від одного адмінкордону до іншого, незважаючи на потреби сусідів нижче за течією, і у свою чергу отримуюючи «подаруночки» від тих, хто за течією вище, без змоги на впливати. Початком переходу на басейновий принцип управління вважають ухвалення відповідних змін до Водного кодексу восени 2016 року.

Довідка: Басейновий принцип управління – це підхід до управління водними ресурсами, відповідно до якого основною одиницею управління виступає територія річкового басейну. Басейновий принцип управління водними ресурсами передбачає фінансовий механізм, який гарантує безпосередній зв’язок між платою за водокористування і фінансуванням пріоритетних водоохоронних заходів у межах басейну.

План управління річковим басейном (далі — ПУРБ) є ключовим документом, який містить розуміння того, що можна вважати річковим басейном, та має інструкцію з досягнення екологічних цілей при користуванні ріками. На рівні Кабміну був затверджений Порядок розроблення ПУРБів, який має відповідати Рамковій водній директиві ЄС. Всього до 2024 мають бути розроблені 9 планів для управління найбільшими ріками України.

Собі побільше

Уся колотнеча почалася у червні 2020 із заяви голови аграрного ВРУ Миколи Сольського (Слуга Народу, засновник і бенефіціар ряду агрокомпаній) та підписаного ним листа на ім’я голови уряду Дениса Шмигаля з вимогою відновити Міністерство аграрної політики та продовольства.

«Аграрний сектор економіки формує близько 20% ВВП країни та забезпечує понад 40% валютних надходжень до України, сфера діяльності охоплює три чверті території України, на якій проживає третина населення і формується майже 60% фонду споживання», – зазначається у тексті листа.

Чудова ідея, але є одне але. Агродепутати зажадали віддати цьому міністерству три державних агентства і Держгеокадастр.

Ця заява не викликала захоплення у колег з Комітету екологічної політики та природокористування. «Комітет вважає, що лісова, водна та рибна галузі повинні розвиватися в першу чергу з урахуванням екологічних інтересів суспільства. Також основні завдання Державного агентства лісових ресурсів України, Державного агентства водних ресурсів України, Державного агентства рибного господарства України пов’язані більше з функціями у галузі охорони навколишнього природного середовища, ніж із функціями агропромислового комплексу, тому спрямування і координацію зазначених центральних органів виконавчої влади має здійснювати новостворене Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України», – заявили екодепутати у листі-відповіді.

Тим часом уряд пішов назустріч депутатам і відновив МінАПП. 17 грудня 2020 Верховна Рада підтримала призначення міністром аграрної політики та продовольства України вже колишнього голову Держгеокадастру Романа Лещенка. Новопризначений агроміністр відразу пішов у наступ і теж заявив про бажання узяти під свою оруду Державні агентства рибного, водного та лісового господарства.

«Що стосується питань меліорації і зрошення. Я закликаю парламент і мав комунікацію з Прем’єр-міністром, щоб Держводагентство було введено в структуру Міністерства АПК. Ми хочемо провести законодавство в частині об’єднання водокористувачів. Поєднати зусилля Держгеокадастру і Держводагентства, щоб запустити наймасштабнішу програму близько 2 млрд доларів залучених інвестицій на зрошення на півдні України. Південь засихає вже третій рік. Ніяка державна компенсація не допоможе. Проблема стоїть в корені – треба відновити системи поливу. Там є дуже величезний потенціал. Ми оцінюємо приріст по зерну плюс 30% після запуску повноцінної системи зрошення в нашій державі», – сказав, зокрема, пан Лещенко.

Вода для усіх, не тільки аграіїв

За інсайдерською інформацією агробарони – тіньові і явні – підтримують таку ідею, приваблені обіцянками збільшення урожайності. Тим більше, що вкладати гроші самим не доведеться. Але навряд чи вони розуміють, що у віддаленій і навіть середньостроковій перспективі отримають значні втрати.

А от у людей, хоч скількись обізнаних з основами екології такі заяви міністра та депутатів викликають чимало питань. Наприклад, чому ліс – це агровиробництво? Відповіді у заяві агроміністра немає. Чому риба, яка вільно виросла у річках та озерах, має розглядатися виключно як продовольство? Відповіді немає.

І зовсім не зрозуміло, чому вода, яка потрібна не тільки сільському господарству, а й людям, що пити і для побутових потреб, енергетикам для роботи гідротурбін, транспортникам для роботи вантажного та пасажирського флоту, і врешті-решт, самій природі для процвітання і створення для нас комфортних кліматичних умов, має бути в управлінні саме аграріїв? Особливо дивує наполегливість у отриманні контролю над Держводагентством.

Агродепутати та агроміністр переконують уряд, президента та суспільство, що знають рецепт процвітання України. Мовляв, досить подати воду на поля Херсонщини, Одещини, Миколаївщини та інших південних областей, як країна помчить з шаленою швидкістю до благополуччя та багатства.

На перший погляд це так. Зрошуване землеробство дає значні прибавки урожаю порівняно з богарним (безполивним). Але при цьому шановні аграрії забувають додати, що ґрунти Півдня дуже вразливі до засолення. І разом з поливом ми можемо отримати різке падіння якості сільгоспземель.

Але і це не головне. Розповідаючи про чарівний вплив обводнення сільського господарства Півдня, агроагітатори ні словом не прохоплюються про те, скільки ж саме для цього треба води. І – де її узяти.

Адже перш ніж закачати воду у зрошувальну систему, її треба мати у Дніпрі, Дністрі, Бузі. А з цим усе більше і більше проблем. Так, у минулому, посушливому 2020 році Держводагенство було змушене скористатися нормою статті 45 Водного кодексу України, яка передбачає обмеження прав водокористувачів чи зміну умов водокористування можливі у разі маловоддя.

Тобто при зниженні водності річок, з яких здійснюється забір води відповідно до дозволу на спеціальне водокористування, можливе обмеження на забір води. Минулого року такі обмеження були задіяні щодо гідроенергетики. Але також вони можуть стосуватися і водного транспорту, промисловості.

Питання водності річок, збереження і відновлення ґрунтових та підземних вод навіть у минулому році почав розглядати РНБО. Це питання постійно у фокусі Міндовкілля, зокрема створені і запрацювали басейнові ради усіх річкових басейнів; зараз іде робота над планами управління річковими басейнами; підготовлена і ухвалена Кабміном Стратегія зрошення і меліорації-2030, яка має й екологічну складову.

Але чи буде МінАПП перейматися цими питаннями? Чи буде активно протистояти, наприклад, руйнівному для водності Полісся, Прип’яті і Дніпра проєкту Е40, який передбачає риття судноплавного каналу Гданськ-Херсон через найбільшу водоутримуючу територію держави?

І чи зможе фахово керувати водною політикою взагалі? Фахівців з охорони водних ресурсів у агроміністерстві немає. Там ніхто не тямить у басейновому принципі управління річками (європейський підхід, який завдяки багаторічній роботі екоміністерства закріплений у законодавстві).

Немає у Мінагро людей, які розуміють роль боліт як унікально і універсального накопичувача вологи. Немає розуміння того, якої шкоди клімату, про який збирається восени у Глазго говорити Зеленський, завдала масштабна осушувальна меліорація.

Три мільярди з Китаю?

Для чого ж тоді МінАПП хоче отримати у своє підпорядкування Державне агентство водних ресурсів? Боюся, що відповідь дуже тривіальна і суто матеріальна. Припускаю, для того, щоб реалізувати задумки уряду часів Януковича-Азарова. Ще у жовтні 2013 році очільник Міністерства аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк сказав на другому Всеукраїнському аграрному форумі в Києві, що планується створення державної корпорації з питань зрошення і осушення.

І що через цю корпорація уряд планує залучити у Китаю кредит на три мільярди доларів для відновлення систем зрошення в країні. А ще раніше, у лютому 2013, стало відомо, що Державна продовольчо-зернова корпорація України за дорученням уряду отримала від Експортно-імпортного банку Китаю 1,5 млрд доларів, що та той час складало понад 12 млрд грн. За ці гроші урядовці обіцяли «ощасливити» водою Крим та усю Південну Україну. Втеча Януковича зірвала ці плани. І врятувала – до сьогодні – довкілля цих регіонів від катастрофічних засолень, затоплень і підтоплень.

Чим би це обернулося, можна побачити на прикладі розпочатого в радянський час проєкту каналу Дунай-Дніпро, перша фаза якого була виконана і призвела до виведення з ладу десятки тисяч гектарів земель та знищення курорту Сасик. Сталося це внаслідок реалізації першого відрізку гігантоманського проєкту Дунай-Дніпро. Проєкт передбачав будівництво каналу від Дунаю до Дніпра, спорудження греблі в гирлі Дніпра і навіть зворотну течію останнього на значному відрізку русла.

У 1979 році збудували 35 тикілометровий канал від Дунаю до лиману Сасик. Сам Сасик відгородили від моря 14-ти кілометровою дамбою і перетворили на озеро. Воду у ньому замінили з морської на дунайську, причому зробили це двічі. Після чого водою із промитого Сасика подали на поля. Але в дунайській воді розчинилися залишки солей, які були у дні колишнього лиману. І результаті поливу такою водою осолонилися понад 28 тисяч гектарів земель. А сам лиман, який був курортом, на берегах якого були грязелікувальні санаторії та дитячі табори, перетворився на смердючу велетенську калюжу, якою залишається і по сьогодні.

Розглядався у 2012-13 роках і варіант кредиту від Світового банку на реконструкцію системи зрошення на Півдні і в Криму. Але у СБ є доволі жорстка процедура розгляду таких проєктів, яка у тому числі включає і аналіз екологічних наслідків, тож перевагу отримали кредитори зі Сходу, які не обтяжені жодними етичними, екологічними чи антикорупційними процедурами і нормами.

Сьогодні у владних кабінетах з’явилися чутки проте, що привид китайського «щастя» знову маячить на горизонті. Офіційних даних немає, але непрямим підтвердженням цього є «прорив» нинішнього уряду в пошуку китайських кредитів на інфраструктурні проєкти. Мова про те, що 25 листопада 2020 уряд схвалив проект Угоди з Китаєм щодо поглиблення співробітництва в галузі будівництва інфраструктури. І уповноважив міністра інфраструктури Владислава Криклія підписати зазначену Угоду. Сам текст угоди не оприлюднено.

Китай відомий тим, що радо роздає кредити на інфраструктуру урядам інших країн. Як правило, ці гроші потім платять китайським підрядникам, часто виникають корупційні скандали. Ось, як описують таку співпрацю з китайцями у Сербії аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS): “Китайські державні фінансові установи активно кредитують інфраструктурні проєкти в Сербії. Це дає змогу владі демонструвати, як «велике будівництво» за китайські гроші забезпечує робочі місця та збільшує добробут громадян. При цьому китайські позичальники заплющують очі на те, що до освоєння коштів залучаються головним чином соратники президента Вучича та його політичної сили. Яка ще корупція – сторони просто дають одна одній заробити. Ніхто не знайде склад злочину в тому, що китайські кредити витрачаються на придбання китайського ж обладнання та послуг, а сербські посередники на цьому заробляють.”

Навіть, якщо уряд планує витрачати засекречені китайські гроші на щось інше, а не зрошення передача ключових природоохоронних відомств МінАПК породжує непередбачувані екологічні, а отже і економічні наслідки. Чи оберне уряд вигоду лобістів чи реальні екологічні реформи та адекватний захист українців від змін клімату – побачимо вже незабаром.

https://texty.org.ua/articles/102901/za-vodu-hroshi-uryad-hoche-zabraty-u-mindovkillya-mehanizmy-ohorony-dovkillya/