Зберегти унікальну природу

Як Держлісагентство опікується «своїми» заповідними територіями

7 липня в Україні відзначають День працівників природно-заповідної справи. Ще у 2009 році, 12 літ тому, Указом Президента № 629 встановлено день, аби відзначати нелегку і сумлінну працю представників природно-заповідної справи. На їхніх плечах — охорона та збереження унікальних природних територій, моніторинг їхнього стану, а також — інформування суспільства, чим живе та чи інша заповідна територія і чим може бути корисною для кожного з нас.

В такий день спілкуємося з начальником Управління лісового господарства та відтворення лісів Державного агентства лісових ресурсів України Ігорем Будзінським.

Адже у підпорядкуванні агентства є чимало заповідних територій, а за останні ЗО років площа територій і об’єктів природно-заповідного фонду на лісових землях збільшилась у чотири рази.

— Ігоре Леонідовичу, скільки і яких заповідних територій є в системі Держлісагентства ?

— У віданні агентства є установи природно-заповідного фонду, тобто національні природні парки, які розташовані у межах лісогосподарських підприємств без виключення з їхніх територій. Тобто це території, які охороняються державною лісовою охороною наших лісогосподарських підприємств. Також є інші об’єкти ПЗФ, загальна площа яких близько 1 млн 300 тисяч гектарів. Серед нацпарків — це Шаць-кий національний природний парк, парк «Бойківщина», «Сколівські бескиди», «Зачарований край», Галицький національний природний парк, нацпарки «Кремінські ліси» та «Мале Полісся».

— Нещодавно частину парків було передано в управління Міндовкілля, за ініціативою міністерства. На Вашу думку, у чиєму віданні краще «почуваються» об’єкти природно-заповідного фонду?

— Існує така думка, що ті національні парки, що перебувають у віданні Держлісагентства, на порядок кращі від тих парків, які підпорядковані Міндовкілля. Парки фінансуються з державного бюджету. В основному кошти надходять на виплату заробітної плати. Враховуючи те, що ці парки перебувають у системі Держлісагентства, до них більш вимоглива увага щодо охорони лісів, щодо виконання певних заходів як природоохоронних, так і лісогосподарських. Відповідно, сусідні підприємства певним чином підставляють плече з певними міжгалузевими речами. На мою думку, парки Держлісагентства справді на порядок кращі. Буває так, що певним делегаціям під час офіційних візитів показують парки не у віданні Міндовкілля, а ті, що підпорядковані агентству.

—А які, загалом, зміни відбулися за останні роки у парках, що підпорядковані агентству, можливо, виконувалися певні плани чи програми?

— У кожного парку є свої програми, затверджені положення про організацію, які вони виконують. Досить активно працює Шацький парк із міжнародними грантами, він є учасником кількох міжнародних програм, у тому числі, транскордонних. Агентство, у свою чергу, підтримує парки як у методичному плані, так і в матеріальному.

— Якщо взяти у співвідношенні відсотковому, яку частку займають парки у віданні агентства від загального лісового фонду?

— Держлісагентство має частку заповідності лісів близько 17%. Це і національні парки, і ті території заповідні, про які я вже згадував (1 млн 300 тисяч гектарів). Ще донедавна у віданні Держлісагентства перебували природні заповідники, але на початку року вони були передані Міндовкілля.

—Тобто ця частка заповідності зменшилася?

— Не так суттєво, ішлося про шість природних заповідників — Че-ремський, Рівненський, Поліський, Медобори, Дніпровсько-Оріль-ський та Гомільшанські ліси. Усі вони були передані у структуру Міндовкілля.

— Якщо взяти фінансовий бік питання, які витрати чи прибутки від утримання заповідних територій має агентство — чого більше?

— Установи природо-заповідного фонду за своєю суттю є бюджетними закладами. У них не може бути прибутку чи збитку, вони фінансуються з бюджету. Звичайно, кожен національний природний парк має спеціальний фонд державного бюджету, який наповнюється за рахунок діяльності самого нацпарку. Тобто це додаткові кошти, які заробляє нацпарк. Але не можна говорити, що парк має чистий прибуток, це не підприємство, скажімо, господарського спрямування. Витрати ідуть із державного бюджету.

— Яка зараз роль парків для суспільства, передусім, у плані просвітництва ?

— Певні кола суспільства цікавляться парками, розвитком заповідної справи. Кожен парк інформує про свою діяльність на власних сайтах. Вони досить активно працюють із громадськістю, молоддю, проводять різні акції, зокрема, й освітнього та наукового спрямування. Працівники парків входять до різних наукових товариств та спільнот. Основна місія парків — якраз природоохоронна діяльність, збереження унікальних природних територій, які є у парку, щоб проводити там певні дослідження, моніторинг, як впливають зміни клімату, як себе поводять парки в умовах посиленого антропогенного навантаження тощо.

ДОВІДКА:
Станом на 01.01.2020 відсоток заповідності в Україні становить 6,77 % від загальної площі території, що складає майже 4,1 млн га. Таким чином, площа ПЗФ України за роки незалежності зросла більше, ніж утричі. У більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 21 %. Державною стратегією регіонального розвитку, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 6.08.2014 № 385, передбачено розширення площі ПЗФ до 15 % від загальної території країни у 2020 році. Конвенцією про охорону біологічного різноманіття, сторонами якої є 193 країни світу, серед яких і Україна, поставлено завдання створити до 2020 року систему природоохоронних територій на площі 17 % суходолу та 10 % морських акваторій.

— До речі, кілька тижнів тому у Міндовкілля повідомляли, що для об’єктів ПЗФ розроблено новий ребрендинг — усі тепер повинні мати уніфіковану символіку. Як Ви оцінюєте таку ініціативу, бо я бачила критику від деяких природо-охоронців, що якраз уніфікація може позбавити парк якоїсь образної індивідуальності?

— Мені здається, що варто було б зберігати саме індивідуальність парків. Приміром, Шацький парк відомий своїми озерами, у цьому його родзинка. Якщо взяти парк «Зачарований край» у Закарпатті, то він не може бути схожий на Шацький. Парк «Кремінські ліси» на Луганщині теж має свої особливості. Думаю, індивідуалізм у цьому плані був би кращий, ніж однотипність.

— Якщо підсумувати стан справ у заповідних територіях, що у віданні агентства, як ми виглядаємо на фоні Європи у плані збереження/збільшення частки заповідності?

— Треба досить обережно ставитися до збільшення територій. Я прихильник ситуації, що нам не треба гнатися за кількістю, а треба брати якістю. Якщо е унікальні території, які підпадають під заповідання, то вони повинні бути дослідженими, щоб підтвердити цю унікальність. Відповідно, треба вкладати гроші у збереження саме цієї унікальності, а не орієнтуватися суто на збільшення показників. Бо як було раніше? Спочатку орієнтувалися на збільшення заповідної площі, а потім державі не вистачало коштів на її утримання.

Ось ці 1 млн 300 тисяч гектарів територій (не як установ, а саме як територій) — взагалі ж не фінансуються державою. Тобто вони перебувають під охороною тих підприємств державних, які це здійснюють за власні кошти. Держава не витрачає на них жодної копійки. У той же час підприємство охороняє цю територію, має суттєві обмеження щодо здійснення якоїсь діяльності на цій території. Тобто підприємство вкладає у це кошти — а де їх заробити? Виходить, що більшість керівників не зацікавлені у збільшенні таких територій з економічної точки зору.

Є ще один момент. Приміром, коли такі території пошкоджуються або вже втратили свій природоохоронний статус тому, що загинули ліси, а змінити статус досить проблематично, на це Міндовкілля дуже важко йде. Або ж є ситуації, коли в Херсоні вже понад рік лежать буревієм зламані дерева — понад 45 гектарів природно-заповідного фонду. А ми не можемо ні отримати лімітів на рубку, ні щось зробити. Ліс просто виламаний, і вже свою цінність як природно-заповідна територія цей об’єкт втратив, проте ще офіційно рахується як заповідний об’єкт.

Така ж ситуація виникла нещодавно у Рівненській області, де кілька тижнів тому пройшов сильний буревій і пошкодив понад тисячу гектарів лісу, із них близько сотні гектарів є землями природно-заповідного фонду. Але ми нічого не можемо нині зробити, бо спочатку треба отримати ліміти та дозволи на проведення заходів, пройти оцінку впливу на довкілля, а це десь пів року часу. Поки буде робитися ОВД, втратиться термін дії ліміту. Тобто процес довгий та тривалий, вся деревина, за великим рахунком, згниє, а підприємства понесуть збитки. Тобто труднощів для збереження природно-заповідних територій багато, і серед них чимало бюрократичних.

Спілкувалась
Інна ЛИХОВИД

Природа і суспільство, 9 липня 2021 року, № 25 (333)

www.ekoinfom.com.ua