Життя мертвого дерева. Чому дуби не люблять своїх родичів та куди зникають кажани

Дмитро Сімонов
05 червня, 2021 18:03

Жінка біжить повз дуб на території Національного музею Першої світової війни, Канзас-Сіті, штат Міссісіпі, США, 29 жовтня 2018 року. Фото: AP/Charlie Riedel

hromadske пропонує вашій увазі експериментальний формат матеріалу — інтерв’ю з деревом. Його героєм ми обрали старого дуба, що мешкає на південній околиці Києва. Передбачаємо можливий скепсис деяких читачів, але заздалегідь вирішили не вступати в суперечки про саму можливість такої розмови. Натомість запевняємо, що опитані нами експерти з-поміж представників природничих наук підтвердили: викладені героєм ідеї та факти загалом збігаються з сучасними науковими уявленнями. А їхнє розуміння важливе не просто з погляду охорони природи, але й виживання людства.

Гарні дерева 

Оскільки ви не надто часто даєте інтерв’ю, почнімо з анкетних даних: до якого виду належите, скільки вам років та хто ваші родичі?

Люди зазвичай називають мене «дуб». Це правда, але не вся. Тому що дуб — це назва роду, до якого я належу. Окрім мене до нього входять кількасот інших видів дубів. Тому якщо бути точним, то я — дуб звичайний. Або дуб черешчатий — це те ж саме. Якщо вже зовсім офіційно, то я — Quercus robur.

Quercus?

Так, це з кельтської мови: «quer» перекладається як «гарний», а «cuez» — «дерево». Тобто я один із «гарних дерев». 

Ви згадали про ваших родичів. Які стосунки між вами та іншими видами дубів?

Пречудові! Особливо на відстані. В природі ми зазвичай не часто перетинаємося, тому й не маємо проблем. «Дякувати» вам, людям, за те, що поставили все з ніг на голову — і сьогодні в лісах, де тисячі років росли ми, ви спеціально насаджуєте дуб червоний. 

Нагадайте, будь ласка, як його відрізнити від представників вашого племені.

Трохи схожі, але нас складно сплутати. У червоного дуба листя має гострі «зуби», а восени воно справді робиться червоним, або буро-коричневим — дуже гарне, як кажуть багато людей. Коли я був молодим, ми знали, що це наші родичі з Північної Америки, але в наших лісах їх ніхто, звісно, не бачив. Потім люди завезли його в Європу і почали навмисно висаджувати поруч із нами. Живеться тут йому добре, ворогів майже немає, тому він легко витісняє нас і змінює ліс на свій лад. Він руйнує всі соціальні зв’язки, які були тут до нього.

От ці зв’язки особливо цікавлять. Але перш ніж говорити про них, скажіть, коли ви народилися? 

Ми, дуби, не надаємо такого значення точним цифрам і не святкуємо днів народження. Зокрема й тому, що можемо жити значно довше за людей — нудно рахувати роки. Але я точно старий, і це важливо. Якщо буде цікаво, я розповім пізніше, чому. А втім, якщо цифри для тебе важливі, то нумо обіймімось. Адже тобі треба поміряти довжину окружності мого стовбура. В сантиметрах — це й буде мій вік. Але якщо надумаєш так само визначити вік інших дерев, то май на увазі, що вони ростуть з іншою швидкістю. Тому для кожного виду є певний коефіцієнт, на який треба помножити результат вимірювання.

Головні в лісі

Повернімося до ваших зав’язків. У вашому лісі є певна ієрархія? 

Певною мірою так. Але важливіше те, що у кожного з нас є своя роль і своє місце. Навіть у тих, чийого імені ви, люди, не знаєте і кого не помічаєте через його розміри.

Що вже й казати про вас — напевно, найбільшу істоту в цьому лісі?

Так. Ми — дуби — головні в цьому лісі. 

Маєте на увазі, що якщо вас не стане, то не буде лісу? Але ж ось поруч із вами тут ростуть граби, є клени та інші дерева. Якщо відверто, то ви взагалі тут в меншості. 

Твоя правда. Ми тут далеко не єдині дерева. Але саме ми — дуби визначаємо життя цього лісу. Якщо ти запитаєш у когось з науковців, він скаже, що ми — едифікатори. Це означає, що коли не стане нас, то й цього лісу не стане. Все заросте берізками. З’явиться зовсім інша спільнота і дуже багатьом, хто тут мешкає сьогодні, в ній не знайдеться місця. 

Це потребує пояснення. Наведіть, будь ласка, приклад.

Почнемо з простіших. Ви ж знаєте про жуків-оленів? Це найбільші жуки в тій частині світу, що ви називаєте Україною. Колись їх у Європі скрізь було дуже багато. Але тепер їх все менше. Ваші науковці кажуть, що їх потрібно охороняти, і правильно роблять. Але знаєте, що для цього потрібно робити? 

Жуків, звісно, знаю, але ніколи не задумувався, як саме їх потрібно охороняти.

Це тому, що ти не знаєш їхнього способу життя. Вони живуть в порожнинах старих дерев — передовсім дубів. А харчуються — гнилим корінням та деревиною. Чим менше таких, як я, старих дубів, — тим менше жуків-оленів. Ти ж знаєш, що лісничі нас не дуже люблять. Ростемо повільно, толку з нас мало. Та й стара деревина — «розплідник для усіляких шкідників». Це від них таке часто можна почути.

Таємниця шкідників

Але хіба в цьому немає логіки?

Логіку, якщо є охота, можна знайти скрізь. Але в природі все збалансовано. Так звані шкідники займають свою нішу і виконують свою роботу. Наприклад, можуть вбити дерево, яке вже було слабким. Ти ж чув про природний добір і навіщо він потрібен? Здорові дерева цих шкідників не бояться. Ми з ними живемо поруч не одну тисячу років. І ще можемо прожити хтозна скільки, якщо ви, люди, не будете втручатися в наші справи так сильно, як це робите. 

А хіба людина може якось порушити цю рівновагу між деревами та шкідниками? 

Людина ставиться до лісу так, наче це поле або грядка. Тільки вирощує в ньому не кукурудзу, а, наприклад, сосни. Всі інші дерева — тим паче криві, старі й повільні — тут зайві. Вам же потрібні такі, щоб швидко росли. Тому ви змінюєте ліси на свій лад і вони робляться дуже простими в порівнянні зі справжніми природними лісами. Система противаг та запобіжників в такому простому лісі порушена, тому шкідники тут справді можуть робити все, що їм заманеться. Наче колорадський жук на картопляній грядці.

Тобто лісу потрібна складність, щоб бути успішним?

Саме так. Але не розумію, що тебе дивує. Складні системи завжди стійкіші за прості. Наприклад, твій автомобіль, навіть якщо ти думаєш, що він дуже складний, то він все одно незрівнянно простіший за твоє тіло. Якщо пом’яти йому дверцята, вони нізащо самі не вирівняються. А якщо ти пошкодиш руку — вона загоїться. Майже обов’язково. Бо у твоєму тілі все влаштовано дуже складно. Як і в моєму. І в справжньому лісі з його численними й заплутаними зв’язками. Але складність лісу — це не завжди і далеко не тільки різноманіття видів дерев та інших істот. Це й непролазні хащі, які ви, люди сприймаєте як шкідливий хаос. Це й дерева різного віку, а не лише молоді, або не лише старі.600-річний білий дуб на території пресвітеріанської церкви Баскінг-Ридж у Бернарді, штат Нью-Джерсі, США, 21 квітня 2017 року600-річний білий дуб на території пресвітеріанської церкви Баскінг-Ридж у Бернарді, штат Нью-Джерсі, США, 21 квітня 2017 року. Фото: AP/Julio Cortez

Навіщо потрібні старі дерева 

Повернімося до питання віку дерев. Чому це важливо? 

В часи моєї молодості, ви, люди цінували старших серед себе за їхній досвід. Сьогодні у вас все інакше, але у нас в лісі старі дерева, як і раніше, посідають дуже особливе місце. Коли не стане мене та інших старих, разом з нами зникнуть багато інших мешканців лісу. Наприклад, кажани.  

На землі, що ви звете Україною, мешкають майже три десятки видів кажанів. Ваші науковці кажуть, що усіх їх треба охороняти, і тут я також погоджуюся з ними. Річ у тім, що раціон кажанів складається із кількох сотень видів комах. З них близько пів сотні можуть бути справді небезпечними шкідниками дерев, про яких я вже розповідав. Слід сказати, що апетит у кажанів дуже добрий, бо тіло в них гаряче, а щоб махати крилами, потрібно багато енергії. Тому за добу кажан може з’їсти комах стільки, як половина ваги його тіла. Це означає, що невеличка колонія кажанів за сезон знищує десятки тисяч комах загальною вагою десять або й більше кілограмів. 

Тому ми, дерева, дуже зацікавлені в кажанах. А серед них в наших краях є 17 видів, які буквально жити не можуть без дерев. Тому що їм потрібні дупла, тріщини, порожнини під корою, які слугують їм прихистком в теплу пору року. Молоді дерева тут не допоможуть. В лісі, де немає старих дерев, не знайти кажанів. І навпаки, якщо бачиш кажанів, то це саме той ліс, що треба. 

Хтось ще, крім кажанів, зацікавлений у старих деревах?

Дупла потрібні не лише кажанам. Там також гніздуються птахи — шпаки, мухоловки, різні види синиць і навіть такі великі, як деякі сови та качки. Двом останнім часом так складно знайти нове дупло для гніздування, що вони багато років поспіль виводять пташенят в одному й тому ж. Якщо говорити про комах, то в дуплах їх безліч.Але чи знаєш ти, звідки беруться в нас дупла? 

Очевидно, це робота дятлів.

Так, це просто, бо ти їх чуєш та добре бачиш на стовбурі дерева. Але ж ти не думаєш, що дятел робитиме житло, наприклад, для гоголя — качки, що значно більша за нього? Це робота грибів, що руйнують деревину. Тут їх багато і роботи вистачає. Про більшість із них ви навіть не здогадуєтеся, бо посмажити їх на сковорідці не можна.

Чи треба лікувати дерева 

А хіба всі ці дупла, нехай вони дуже потрібні для пташок і кажанів, не шкодять самому дереву і не призводять зрештою до його загибелі? 

Запевняю тебе, що кожне дерево колись помирає, навіть якщо здається вічним. Щодо дупел, то тобі буде складно знайти двохсотрічний дуб без жодного дупла. Але, повір, він може прожити ще не одну сотню років. Якщо звісно, хтось із вас не вирішить «завдати добра» дереву і полікувати його від дупел. 

Тепер уже зрозуміло, що дупла потрібні, бо в них мешкають багато різних тварин, важливих для лісу. 

Це не єдина причина. Цемент, яким люди так люблять навіщось мурувати порожнини в тілі дерев, шкідливий для нас.. Через нього в нас хімічні опіки. А ще між цементом та плоттю дерева утворюються щілини і там селяться різні хвороботворні істоти.  

Щоправда, буває й так, що дупла стають для нас проблемою, але швидше психологічною. Коли йтимеш сьогодні на зупинку, зверни увагу на такого ж старого, як я, що стоїть праворуч від дороги. Внизу в нього велике дупло, яке люди перетворили на смітник. Власне, як і решту лісу. Я б попросив тебе закрити це дупло металевою сіткою — вся дрібнота зможе повзати й літати, куди їй потрібно, але смітника там вже не буде.  

Життя після смерті 

Чи є дерев якісь уявлення про потойбічний світ?

На відміну від вас, людей, ми чудово знаємо, що на нас чекає. Колись ми могли стати щоглами кораблів і перетинати океани. А сьогодні з вашої ласки більшість із нас обертаються на папір, або на меблі в когось на кухні. Хтось тримає будинок, а хтось стає сходами, що ведуть нагору. Іноді, як виняток, ми перетворюємося навіть на щось справді величне, але в природі наша роль по смерті зовсім інша. І така само важлива, як за життя. 

Тіла мертвих дерев або їхні окремі гілки швидко заселяють різні гриби та комахи, які спеціалізуються на поїданні деревини. Слідом за комахами приходять птахи, такі як дятли, які ними живляться. А слідом за грибами приходять слимаки. Одні види роками змінюють інші, аж поки дерево не повернеться в землю, з якої виросло. 

Майже як в одній з ваших книг: «Бо ти порох, і до пороху вернешся». Хоча то було й не про нас. Але з того пороху потім виростуть інші дерева й трави. І все повторюватиметься знову і знову. Тому у нас в лісі кажуть, що в мертвій деревині більше життя, ніж у живій. Якщо колись потрапиш у захаращений ліс, де ніхто не прибирає мертві дерева, то знай — їм пощастило. І тобі — теж.

Автор висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу науковцям Григорію Попову, Олені Годлевській, Наталі Атамась, Юлії Красиленко, Сергію Панченку, а також авторам книги «Книга про ліс» Єгору Яцюку, Андрію Новікову, Ірині Яцюк, Олегу Прилуцькому, Андрію Плизі, Сергію Влащенку та членам ГО «Українська природоохоронна група». 

https://hromadske.ua/posts/kiyiv-zapolonili-desyatki-velosipedistiv-5-chervnya-u-misti-vidznachayut-vseukrayinskij-veloden-foto

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *