Дата публікації: 2021-08-16
Мерія британської столиці випустила інструкцію з “різкої зміни” в бік озеленення при подальшій розбудові міста. Вона разюче відрізняється від українських практик. Наводимо скорочений переказ.
Не лише зберігати, а й примножувати
В умовах зростання міста й екологічної надзвичайної ситуації потрібна різка зміна в тому, як забудова міст пов’язана з довкіллям. І це означає не тільки захист зелених і диких зон, а й посилення зеленої інфраструктури та екологічних мереж.
Озеленення нової забудови має не просто зберігати, а й посилювати природу – “опісля” має бути кращим, ніж “до”. Як це зробити?
Серед іншого, для всіх проєктів і поверхонь вираховується міський фактор озеленення (Urban Greening Factor, UGF), й бали визначаються, зокрема, за можливістю відведення води в разі повеней та паводків, які ставатимуть дедалі частішими (як ми й писали).
Найкраще для цього підходять такі поверхні:
- лісові зони в місті
- відкриті водойми
- вологі екосистеми (wetland)
- ділянки, вкриті травою багатьох видів, що створює екосистему
Додатково, але з меншою ефективністю, працюють:
- зелені дахи (товщина ґрунтового субстрату щонайменше 15 см)
- висаджування окремих дерев (площа ґрунту мінімум дві третини площі крони дорослого дерева)
- клумби з квітами
- сади
Ще меншу ефективність мають:
- ряди кущів
- висаджування окремих дерев із площею ґрунту менш ніж дві третини від площі крони
- зелені стіни, коли корені рослин у ґрунті під ними
- звичайні монокультурні газони
І нарешті, дуже малу ефективність в уникненні паводків дають:
- проникні для води тротуари
- незасаджені рослинами ділянки для утримання води
- хлоровані басейни, фонтани тощо
- водонепроникні поверхні
Висновок є очевидним: якомога більше зелені в якомога дикішому стані – запорука екологічної стабільності міста.
Комунальний дощовий парк на площі Бріджит Джойс. Фото: Роберт БрейЧитайте також:Планета нагрівається, міста заливає. Як кліматичні зміни впливають на життя та світову політикуЧитайте також:У світових мегаполісах створюють мініліси в середмісті замість парків. Чому і як це робиться?Читайте також:Міста-губки: німці озеленюють столицю, аби уникнути підтоплення після злив (Фото)
Живі ландшафти
Мало висаджувати окремі парки – їхня життєстійкість залежить від наявності поряд більших і дикіших екосистем. Наприклад, у районі Берклі Хоумс відновлення парку Вудбері Даун дуже сильно залежить від сусідніх водойм (на карті англійською: reservoirs) у природному заповіднику Ветлендс поблизу (див. мапу):
Скріншот із гугл-карти
Як досягти екологічної стійкості?
- Думати про зелену інфраструктуру треба на найраніших стадіях планування
- Слід виділяти зони для природи – це має бути не обмеженням, а нагодою
- Потрібно планувати мозаїку природних габітатів, які будуть пов’язані між собою
- Габітати (природне середовище, в якому живуть місцеві види тварин і рослин) можуть існувати на всіх рівнях і поверхнях – трава, кущі, дерева, вода
- Активно використовувані спільнотою поверхні – як-от ігрові майданчики, зони для вирощування овочів – можуть також долучатися до створення мережі природних габітатів для диких видів
- Плануючи зелені зони, слід брати за приклад дику природу: які рослини співіснують, які види існують у різних умовах вологості, температури тощо
- Й головне, рослинність має плануватися як габітат, екосистема, а не як прикраса чи просто сад.
При плануванні забудови має здійснюватися екологічна експертиза. Це означає, що в розробці беруть участь не лише художники-дизайнери, а й екологи, ботаніки, зоологи.
Під час розробки проєкту вони мають зосереджуватися не лише на збереженні наявних габітатів, а й на запровадженні нових екосистем там, де їх не було.
Забудовник має створювати команди розробників, що нараховують професіоналів, які розуміють, як покращити біорозмаїття – інженери, архітектори, але також і ландшафтні дизайнери, біологи. Понад те, спеціалісти з маркетингу та продажів мають розуміти додану вартість життя поряд із природою для психічного та фізичного здоров’я майбутніх мешканців, а також їхнього загального добробуту, задоволеності життям.
Найважливіші принципи
Найважливішими є місця зі збереженою дикою чи напівдикою природою. При будівництві слід залучати екологів до команди розробників. Такі місця (заповідники, заказники) мають впливати на архітектуру поблизу – а не навпаки. Водночас слід уникати забудови впритул до них – має існувати буферна зона, в якій варто створити габітат, подібний до сусіднього напівдикого. Це має стати додатком: таким чином, замість загрози наявному габітату, він розшириться додатковою зеленою зоною. Не слід також планувати водовідведення в бік такого дикого чи напівдикого габітату.
Як ілюстрація. Ліворуч до пунктиру – габітат, що існував, та неосвітлений тунель для поїздів у ньому. Праворуч від пунктиру – розширення габітату при будівництві (ця зона також використовується для прогулянок) та поступовий перехід у дику галявину, а після цього насаджено рослини для запобігання світловому забрудненню. Будинки також далеко від екосистеми, після чого збудовано “сходинками” так, щоб закривати основну частину світла, що падає від них, і зменшувати вплив штучного світла на ліс.
У публічних місцях, як-от площі, при плануванні слід створювати більше “дощових садів”:
Ілюстрація з Портленда, штат Орегон, США. Фото: Дасті Гедж
Водночас слід не садити окремі дерева, а намагатися створити багаторівневу рослинність: трави, кущі, дерева. Дерева краще висаджувати не кожне окремо в окремому горщику або ямі, а пов’язаними між собою, об’єднаними ділянками. До того ж експерти мають обирати рослини з корінням на різній глибині, щоб вони не конкурували між собою, а натомість створювали в ґрунті кореневу мережу, яка утримуватиме його. Знову-таки, це мають бути в ідеалі водночас трави, кущі, дерева різних видів.
Що робити, щоб не затоплювало
Зливостоки (як показує останнім часом практика українських міст – ТЕКСТИ) не можуть працювати достатньо ефективно посеред асфальтових пустель.
Натомість місто в ідеалі також має бути системою пов’язаних між собою водойм різного рівня, ділянок з вогкою екосистемою (wetland) і не монокультурними газонами, а радше багатошаровими екосистемами.
Серія мілких ставків із рослинами та тваринами в Іст-Віллідж
Що потрібно:
- Принаймні з одного боку – небетонована мілина і некрутий схил до всіх ставків, каналів тощо. Це дозволяє жити там великій кількості рослин, жабам, тритонам тощо.
- Стічна вода не повинна потрапляти просто у водойми, перед тим вона має проходити крізь “пастки” для забруднення й осадів
- Водойми треба не “облагороджувати”, а додавати камені, дерева, кущі, комиші тощо
- Високі рослини, затоплені ділянки, канави мають обмежувати та спрямовувати пересування пішоходів.
Чого краще уникати:
- Фонтанів і суто декоративних водойм із хлорованою чи фільтрованою водою (вона має обмежену користь для дикої природи)
- Штучного освітлення рослин і водойм (це обмежує їхню придатність для комах, кажанів тощо)
- Створення однієї великої водойми десь у кутку замість серії менших по всій території району, забудови тощо
Зелені дахи та фасади
Звісно, вони мають меншу ефективність за описані вище великі ділянки лісопарків і водойми – але можуть відігравати додаткову роль як для перетворення міста на серію пов’язаних екосистем, так і для психологічного добробуту його мешканців.
Дах будівлі компанії Biosolar у Стратфорді. Фото: Стюарт Конноп
Що міцніша будівля, то більші можливості для товстішого шару ґрунту й тим більше біорозмаїття можна створити. Так, за захищеності від вітру та затіненості можна створювати ґрунтовий покрив завтовшки до 95 см, придатний для висаджування лісу. Але будь-який дах підходить для створення зеленої зони – від альпійської луки до мозаїчної галявини й навіть вологої екосистеми.
Двадцятиметровий заввишки зелений фасад у Базелі, Швейцарія
Порівняно простим рішенням є також озеленення фасадів – при цьому слід намагатися поливати їх дощовою, а не хлорованою водою, й уникати штучного освітлення, яке заважає нічним комахам.
При створенні таких стін варто обирати місцеві, а не екзотично-декоративні види рослин, адже місцеві краще підходять для місцевих тварин.
І наостанок іще раз про висаджування дерев у містах. Це має бути не “одне дерево в одній дірці”, як, скажімо, на Хрещатику – а заглиблені (для збору дощової води) більші ділянки з різними рослинами.
