Куди ведуть нас «лісові поводирі»

Михайло Іванович, інженер лісового господарства


(фінансування та ціноутворення – невідворотні чинники необхідності реформування лісогосподарського комплексу).

19 січня на сайті ГО «Відкритий ліс» опубліковано інтерв’ю із  заступником голови ОП України по економічному блоку діяльності   п. Шурмою Р.І.,  в якому буквально в одному абзаці було сказано про реформування лісогосподарського комплексу і створення  національної компанії «Ліси України».  Але і така невелика інформація викликала   потужну хвилю обговорення доцільності шляхів проведення реформування та його наслідків.

Прошу читачів звернути увагу – в коментарях не ставиться питання про необхідність проведення реформування – іншими словами це визнається як  потрібний і звершений факт.

Тобто дії керівних органів  держави  по реформуванню лісогосподарського комплексу відповідають вимогам сьогодення і позитивно сприймаються суспільством. Автор статті 18.07.2020 року в статті «Витяг з Концепції реорганізації лісогосподарського комплексу України»  спрогнозував такий шлях реформування, але певна частина читачів на той час його не сприйняла. Та життя все розставляє  на свої місця і доцільність проведення реформування уже не викликає сумнівів.

В той же час працівники лісового господарства і суміжних галузей набагато спокійніше сприйняли інформацію про Розпорядження  КМУ  №1777-р від 29 грудня 2021 року. Вказаним розпорядженням  схвалені Державна стратегія управління лісами України до 2035 року та Операційний план реалізації у 2022-2024 роках Державної стратегії управління лісами України до 2035 року.       Пунктом 2 даного розпорядження  доручено Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів в шестимісячний термін розробити та подати КМУ проект плану заходів щодо реалізації Державної стратегії управління лісами України до 2035 року.

            Таким чином, Державна стратегія управління лісами України  з Операційним планом стала чинним нормативним документом, який підлягає неухильному виконанню.

Залишається привітати авторів Державної стратегії управління лісами із завершенням роботи по підготовці і впровадження в життя такого важливого документу  і побажати їм доброго здоров’я і успіхів у його  виконанні. Окрім цього, хотілося би знати їх імена,  щоб можна було їм персонально подякувати. Країна повинна знати своїх героїв.

            Для лісівників, лісозаготівельників та деревообробників період обговорення Державної стратегії закінчився і необхідно конкретно та чітко виконувати Операційний план  її реалізації у 2022-2024 роках.  Наявний факт уже свідчить про те, що є дуже важливий результат проведеної роботи, який можна сформувати так – зроблено уже хоча би  щось, а це більше, чим нічого. Для того щоб пройти дорогу, потрібно зробити перший крок.

На думку автора позитивним є і те, що Голова Держлісагенства   . Болоховець Ю.В. відійшов від існуючих традицій формування Колегії Держлісагенства, не побоявся сформувати склад Колегії із професіоналів  і перетворив його в робочий орган, а не в бувше партбюро. Коли керівник поважає і визнає професіоналізм інших, це говорить про те, що і він і сам професіонал і не боїться дискусії з ними для встановлення істини. Таке рішення дозволяє висловити надію, що робота Держлісагенства буде продуктивною і будуть враховані інтереси кожного працівника лісопромислової галузі. Якщо в газовому господарстві є «Постачальник останньої надії», так і в лісовому господарстві  останній склад Колегії Держлісагенства є інстанцією останньої надії на виправлення становища в лісовому господарстві, на що надіються лісівники.

Колегія Держлісагенства отримала певний вотум довіри у лісівників країни. Важливо, щоб при проведенні реформування,   Міністерство екології і Держлісагенство за трьома соснами бачило ліс проблем і, так званим «лісовим поводирям»,  не вдалося звернути  керівників галузі та Міністерства з обраного шляху прогресивних змін. Автор статті не співає дифірамби Колегії і керівництву Держлісагенства з якихось особистих мотивів, а висловлює надію тисяч працівників лісового господарства на суттєве поліпшення  і стабілізацію становища в лісовому господарства.

Але це не значить, що працівники лісового господарства не можуть мати свою особисту думку щодо стану справ в лісовому господарстві та якості Державної стратегії і  очікуваних  наслідків та результатів її виконання. Автор в попередніх статтях висловив своє бачення якості Державної стратегії і своєї оцінки не міняє. При цьому вважає, що «лісові поводирі» уже зробили свою справу,  «лісові поводирі» уже можуть іти, а може вже і пішли.

Позитивно оцінюючи сучасні дії  Держлісагенства, автор статті, як і тисячі працівників лісового господарства, в майбутньому залишає за собою право на  оцінку ситуації в лісовому господарстві та дій Держлісагенства з позицій  інженера лісового господарств.

 А оцінка може бути як позитивною, так і негативною, але обов’язково повинна бути справедливою. Хотілося би привернути увагу Колегії Держлісагенства  до того факту, що директорський корпус та ІТП підприємств галузі в даний час зайняли позицію пасивних спостерігачів за ходом реформи. А вони є виконавцями рішень Колегії і дуже важливо, щоб ці рішення з розумінням сприймалися колективом лісівників і суміжних галузей. Розумовий потенціал такого колективу є невичерпним колодязем знань, досвіду і практичних навиків, які на думку автора необхідно використати з користю для справи.

А тепер повернемось до суті статті.

Оцінюючи наявну ситуацію в лісовому господарстві в цілому, то на думку автора статті доцільно сказати  так:

«Постулати, на яких здійснюється діяльність лісопромислового комплексу в даний час наскільки архаїчні в часі і якості, що уже наносять відчутну моральну та матеріальну шкоду  як лісопромисловому комплексу, так і суспільству в цілому». Іншими словами, хвороба   лісового  господарства України вимагає проведення  оперативного хірургічного втручання, що на думку автора статті повинно здійснюватися Міністерством  і Держлісагенством конкретно і негайно.

В першій частині статті, яка опублікована раніше, автор привів неповний перелік викликів, які стоять перед лісовим господарством. Іпів мірами тут не обійтися.

Пріоритетним напрямком реформування лісопромислового комплексу          ( не тільки лісогосподарського) є підвищення економічної ефективності його діяльності, що забезпечить і підвищення екологічної  значимості лісів.

На даний час основною темою розмов серед працівників лісового господарства стало обговорення питання про створення  Національної компанії «Ліси України», що може бути зроблено в 2022 році. З незрозумілих причин, як і при об’єднанні лісгоспів, приховується повна інформація про доцільність проведення реформи, шляхи її проведення та очікуванні результати. Напрошується висновок що Держлісагенство та Міністерство  ще не мають конкретної розробленої обґрунтованої програми реформування з висвітленням  очікуваних результатів реформи. Якщо це так,  то тоді навіщо завчасно піднімати бурю в стакані води.

Необізнаність суспільства, наявність «лісових поводирів»  породжує самі невірогідні припущення, чутки, плітки, які успішно використовуються зацікавленими особами в своїх інтересах в протидії реформам. Піар – активність органів влади тут діє тільки на шкоду. Адже любе реформування часто дуже болісне для суспільства і цілком зрозуміла реакція працівників лісопромислового комплексу – лісівників, лісозаготівельників, деревообробників та меблевиків, які не знаючи  повної суті реформування уже бачать в ньому негатив, який підігрівається «лісовими поводирями».

От наприклад, інформацію про створення Національної компанії «Ліси України» лісівники сприйняли з тривогою – а що буде з нами, чи залишимось ми на роботі, чи щось робити, чи сидіти тихо в болоті і не висовуватись з позитивними показниками роботи? І таких запитань багато. Створення такої нездорової психологічної ситуації, чи умисне чи неумисне, в любому випадку наносить шкоду і лісогосподарському комплексу в цілому, і здоров’ю кожної людини.

 І це цілком закономірно – адже знову наступаємо на ті ж самі граблі. У середовищі лісівників «уже знають», що  керівником національної компанії буде людина, яка не сприймається позитивно спільнотою лісопромислового комплексу і це питання активно підігрівається «лісовими поводирями». Ми не знаємо, що буде через годину, але не маючи ніякої обгрунтованої інформації готові сказати що буде через місяць. І люба дія Держлісагенства, а особливо по кадрових питаннях, в цій ситуації сприймається через призму недовіри. Цілком зрозуміло, що і  інформація без повної інформації про проведення реформування в період, коли ще не вляглись   пристрасті з об’єднанням лісгоспів, викликає уже вороже ставлення до реформування, по факту, ще не народженого дитяти. При нагоді необхідно відмітити, що прес-служба Держлісагенства працює вкрай негативно і складається враження, чи вона взагалі є. Якщо ця служба буде  нормально працювати, лісівники  будуть робити достовірні висновки на підставі офіційної інформації. А наявність достовірної інформації це вже половина перемоги. Вакууму в цій справі бути не може і добре що ці недоліки  роботи прес-служби в даний час компенсуються діяльністю громадських організацій, а особливо сайту ГО «Відкритий ліс».

Не маючи ще опублікованого офіційного тексту Програми створення і діяльності національної компанії «Ліси України»,  прокоментованого відповідними державними інституціями, працівники лісопромислового комплексу уже звертаються в різні державні інстанції та ЗМІ  із зверненнями, заявами про недоцільність реформування лісогосподарського виробництва.  Виникає питання – а кому, яким «лісовим поводирям» вигідні ці звернення і по якій причині? І знову вони створюють ситуацію – ми ще не знаємо що Ви хочете зробити, але Ви робите не те, що потрібно.

А що і як потрібно зробити – щоб і лісівники мали кошти на якісне ведення лісового господарства, і щоб лісозаготівельники мали сучасну високоефективну техніку, і щоб деревообробна галузь була лідером на світовому ринку, і щоб в лісопромисловому комплексі не було корупції і працівники комплексу жили в достатку, і щоб журналісти мали достовірну інформацію про життя лісогосподарського комплексу – ці «лісові поводирі» чи не хочуть сказати, чи не знають.

От це конкретний приклад не доопрацювання Держлісагенства  в сфері інформаційної політики.

А без цього можна обійтися і зробити все по розумному.

Наведу такий приклад. В розвитку економіки КНР, яка була побудована на канонах розвитку економіки СРСР,  з 1970 років почав спостерігатися певний застій. Населення країни зростало, почала відчуватися суттєва нестача продуктів. Рівень розвитку промисловості  уже не відповідав тогочасним вимогам.

Мудрий політик і економіст Ден Сяопін  розробив  революційну програму  виходу країни з кризи  і зумів довести керівництву КНР,  в т.ч. і  керівнику Комуністичної партії Китаю Мао Цзедуну, необхідність її проведення. Програма була доведена до відома населення Китаю та світової спільноти і викликала значний супротив з боку СРСР, на той час «старшого брата» КНР,  та певної частини населення Китаю. Незважаючи на це, керівництво КНР, яке було впевнене в необхідності виконання даної програми і  в її позитивному результаті, провело так звану «культурну революцію» і виконало запропоновану програму.

А секрет програми дуже простий і будується на вислові Ден Сяопіна – «Не важливо, чорна кішка, чи біла кішка; якщо вона може ловити мишей – це гарна кішка». Виходячи з цього вислову, в КНР, де єдиною керівною силою була і є Комуністична партія Китаю і в країні сповідується побудова соціалізму, була зроблена поправка «побудова соціалізму з китайською специфікою». А китайською специфікою є те, що в економіці КНР поряд з державним сектором економіки може успішно працювати і приватний на умовах ринкових відносин. От і все.

Результат – за короткий період країна  вийшла із стану застою, почався бурхливий розвиток сільського господарства та всіх галузей промисловості. Пройшло небагато часу і  КНР уже почала поставляти в СРСР продукти харчування, причому не сировину, а готові продукти високої якості. В  даний час економіка КНР  стала однією з наймогутніших економік світу і розділяє світову першість з економікою США.

Примітка: 1. В КНР розроблена чітка потужна правова база і порушення чинного законодавства суворо карається.

                     2. Революції бувають різні – культурні, технічні, кольорові, плодово-ягідні, але основними залишаються буржуазні та соціалістичні. Принципом буржуазних революцій є мета – щоб не було бідних, а соціалістичних – щоб не було багатих. КНР провела революцію з китайською специфікою – щоб були багаті, але всі.

   З тієї неофіційної інформації (чи то плітки, чи то правди?),  яка поширюється в середовищі лісівників, Міністерство і Держлісагенство  хочуть провести реформування на принципах соціалістичної  революції  з українською специфікою– щоб не було бідних лісгоспів. А для цього потрібно, щоб багаті поділилися своїми коштами з бідними, використовуючи при цьому національну компанію «Ліси України».

Незважаючи на позитив таких дій, наявна ситуація дозволяє задати питання – чи дозволить вказаний крок вирішити основні проблеми лісогосподарського комплексу?

Економічний стан галузі, корупція і проблеми ринку деревини, незадовільна кадрова політика  в лісовому господарства доцільність реформування уже обговорюються на кожному сільському базарі і товчи воду в ступі в даній статті недоцільно. Але автор статті вважає характерним прикладом необхідності реформування такий життєвий факт.

Згідно інформації із сайту Одеського ОУЛМГ станом на 23.01.2022 року в системі управління є вакантними  посади  головних лісничих в 5 лісгоспах (до їх об’єднання). В той же час, у автора статті є інформація, що 4 інженера лісового господарства, в т.ч. 1 бувший працівник одного з обласних управлінь із західних областей, 1 бувший головний лісничий з південного регіону  на даний час працюють робітниками по догляду за вівцями на овечій фермі в Польщі і вважають що це краща робота, чим працювати в лісовому господарстві в деяких  регіонах України. От така   реальна престижність роботи лісівника.

 Автор статті просить колектив Одеського управління  пробачити, що використав управління для прикладу та як лісівник і колега  визнає роботу колективу управління як самовіддану і жертовну та як громадянин України щиро дякує  за Вашу працюВ 2004 році  мав можливість ознайомитися з процесом організації і  роботою Ананьївського лісгоспу і знаю реальні умови роботи цього господарства на той час. Автор статті в певній мірі сприяв діяльності цього господарства і тому  доля цього господарства йому не байдужа..І вже тоді  виявилося, що лісгоспу потрібні відчутні фінансові інвестиції, без яких йому, як лісогосподарському підприємству буде важко виконувати свої функції. Але на жаль, мабуть, лісгосп таких інвестицій не отримав, незважаючи на наслідки стихійного лиха, яке сталося в кінці 2000 року та унікальність лісових насаджень, в яких веде господарство ДП «Ананьївський лісгосп». І як результат – на сайті обласного управління не зазначено прізвище головного лісничого лісгоспу, що дозволяє зробити висновок що дана посада вакантна.

В цілому, вищевикладене дозволяє зробити висновок, що в кінцевому результаті лісове господарство поставлене перед фактом необхідності самофінансування своєї  життєдіяльності і вижити в цій ситуації зможе тільки при проведенні необхідного реформування.

І знову повертаємось до константи непідвладних суспільству  законів, за якими воно живе – життя постійно заставляє нас вирішувати що робити дальше.

Можна вважати, що одним із перших кроків реформування є оптимізація площі лісових господарств шляхом скорочення їх чисельності, що уже проведено Держлісагенством.

Наступним кроком буде прийняття в другому читанні Закону України №4179-д «Про ринок деревини» згідно якого від лісгоспів будуть виділені деревообробні підрозділи і введено жорсткий контроль суспільства за реалізацією лісопродукції.

В ситуації, яка сформувалася в результаті цих дій, автор статті вважає що головним елементом реформування є розробка алгоритму фінансової діяльності новостворених лісгоспів, і в першу чергу ціноутворення.

Для того, щоб повторно не наступати на граблі в питаннях ціноутворення  в лісовому господарстві та фінансування його ведення, автор статті вважає за доцільне пригадати попередній порядок ведення господарства.

ДЕЩО З ІСТОРІЇ.      

Власником лісів за часів СРСР була держава в особі обласних  рад та їх виконавчих органів – облвиконкомів , а також  колгоспи, як органи своєрідної форми приватної власності на ліси.

Для аналізу візьмемо період з 1945 по 1991 роки. Для ведення лісового господарства  держава створила спеціалізовані державні установи – лісгоспи, за якими закріпила право  постійного користування землями лісогосподарського призначення шляхом оформлення  актів на право постійного землекористування. Ця робота була проведена в основному в 1945-1947 роках. Лісгоспи були бюджетними установами і їх діяльність повністю фінансувалась і регламентувалась державою. Для лісгоспів затверджувався щорічний план робіт по веденню лісового господарства і виділялись кошти під кожну статтю витрат. Кошти витрачались лісгоспом виключно згідно  затвердженого кошторису.

Відповідно до площі лісів, які знаходились в користуванні у лісгоспів, об’ємів виконуваних  ними робіт по відтворенню лісів, лісгоспи поділялися на групи по оплаті праці. Для кожного лісгоспу відповідно до вказаного поділу на групи встановлювалися штатний розклад та затверджувалися посадові оклади інженерно-технічних працівників і положення про їх преміювання.

В кошторисі відображалися абсолютно всі витрати, аж до сум, які можна було витратити на закупівлю віників для прибирання контори лісгоспу. Необхідно відмітити  наприклад, що кошторисом визначалася кількість коней, як службового транспорту працівників лісової охорони та норми забезпечення коней кормами. Так добова норма кормів  для  службових коней складалася з 4,9 кг. зерна вівса, 4,0 кг. сіна і 1,9 кг соломи.  Обов’язковою статтею витрат передбачалась закупівля форменого одягу для лісової охорони, носіння якого було обов’язковим.  І так до кожної дрібниці. Невикористання бюджетних коштів  за календарний рік згідно кошторису вважалося суттєвим  недоліком роботи лісгоспу.

Кошти від реалізації продукції від рубок догляду та інші доходи, які отримував лісгосп в процесі своєї діяльності, перераховувались  лісгоспом до Державного бюджету.

Реалізація продукції, починаючи від хмизу проводилась  за цінами згідно затверджених  державою прейскурантів. Дрова паливні і необроблена деревина продавались за рознарядками  Держплану та планових відділів райвиконкомів. Лісгосп мав право самостійно продавати тільки хмиз, хворост і рубанці по затвердженим облвиконкомом цінах.

В роботі лісогосподарських підприємств підневільно діяв ринковий закон – «попит породжує пропозицію». На той час лісопродукція користувалась великим попитом. По цій причині місцеве населення  в якості тимчасових робітників виконували всі лісогосподарські роботи – від збору насіння і до виконання всього комплексу рубок догляду та сінокосіння.. Зарплата за виконану роботу була мізерною, але була можливість в рахунок цієї зарплати отримати паливо (хмиз, хворост, рубанці) а можливо дрова і будматеріал, сіно. Можливо це буде дивним для теперішніх працівників лісового господарства, але в той час люди записувались в чергу до лісника на право отримання роботи. Якість робіт була дуже високою – на освітленнях в деяких випадках площа зачищалась граблями.

Довгий час, лісгосп сплачував тільки  податок із заробітної плати, а пізніше так званий податок «за бездітність».

Відповідно, бухгалтерський облік в лісовому господарстві та економічна діяльність були спрощені до мінімуму.

Лісосічний фонд по рубках головного користування передавався госпрозрахунковим підприємствам, які підпорядковувались іншому Міністерству. При цьому лісозаготівельні підприємства сплачували до бюджету   вартість  лісосічного фонду у вигляді так званої попневої плати, розмір якої визначався державою.. Сплата коштів проводилась напряму на рахунки Державного бюджету через відповідні фінустанови. Лісгосп участі в розрахунках не приймав, а тільки виписував рахунки для оплати.

На цьому цикл ведення лісового господарства  і вирощування лісу  лісгоспами завершувався.

Якщо порівняти дану ситуацію з процесом вирощування сільгосппродукції, то виходило що селяни (в нашому випадку лісгоспи) вирощували пшеницю (ліс) і продавали нескошене поле косарям (лісозаготівельникам). Але в сільському господарстві селяни самі збирали урожай і продавали готову продукцію – зерно. Логічно виглядало, щоб і лісгоспи самостійно розробляли лісосічний фонд і продавали заготовлену ними продукцію.

От цією аналогією і скористалися  «лісові поводирі» в 1959 році. Країна переживала період  волюнтаристських реформ,  що вимагало скорочення бюджетних асигнувань і їх перерозподілу. Партійно-державний апарат вважав за доцільне скорочення  витрат на ведення лісового господарства, компенсувавши його надходженнями від  лісоексплуатації, і діяв за сценарієм популярної на той час комедії    О. Островського  «Правда добре, але щастя краще» (іншими словами, стан лісового господарства добрий, але ми його зробимо ще кращим). Для цього було проведено реформування структури ведення лісового  господарства з одночасним підвищенням статусу органу управління лісовим господарством. Перспектива створення в  найближчому майбутньому Міністерства лісового господарства України давала підстави надіятись на зростання іміджу лісового господарства в країні та його фінансування.     В той час виступати проти пропозицій партійно-державного апарату було не доцільно, яким би вони не були і керівництво галузі погодилось на реформування.  Лісгоспи, як спеціалізовані державні  бюджетні лісогосподарські установи,  були реорганізовані в лісгоспзаги на праві державної власності, але з різними правами на використання  державного майна та коштів, отриманих від  різних видів господарської діяльності. Так,  ліси, кошти і майно для ведення лісового господарства  лісгоспам  надавалось на праві оперативного управління, а майно, яке використовувалось для проведення лісозаготівель – на праві господарського відання.  В бухгалтерії лісгоспу  облік вівся окремо по бюджету і госпрозрахунку. І реалізація продукції до певного часу велася окремо – бюджетної і госпрозрахункової.

Ніби то і правильно, але не прийняли до уваги те що селяни  (об’єднані в колгоспи) вирощують урожай на своїй приватній землі, мають право власності на отриманий урожай і закінченим технологічним циклом у сільгоспвиробництві є отримання зерна, а не посівів.

А в лісовому господарстві  лісгоспи є часткою державної власності, а не самостійними власниками лісів. І не мають власних коштів і майна, в т.ч. і лісів. Вони є часткою державних матеріальних благ, які власник використовує для обслуговування своєї власності. І кінцевим продуктом ведення лісового господарства є стиглий ліс, який є власністю держави.

Для того, щоб необроблена деревина, яка отримується в процесі лісозаготівель – іншого виду господарської діяльності, залишалась  у власності держави, а не суб’єкта , який діє на праві господарського відання, держава була би зобов’язана профінансувати лісозаготівлі з Державного бюджету на умовах фінансування ведення лісового господарства. От тоді цикл вирощування лісу був би закінчений в правовому полі і держава, а не окремий суб’єкт господарської діяльності, буде власником необробленої деревини та коштів від її реалізації. Тільки в такому випадку у вартість деревини можуть бути включені витрати на ведення лісового господарства. Але тут виникає багато запитань, в т.ч.  – а яка в такому випадку буде ціна необробленої деревини та іншої лісопродукції?

В 1966 році Міністерство лісового господарства України було створено, але реформа  не була завершена – в лісгоспзагах була збережена система фінансування з двох джерел – з Державного бюджету та доходу від реалізації лісопродукції від спеціального використання лісових ресурсів. В лісовому господарстві панувала ейфорія – коштів було достатньо і для якісного ведення лісового господарства і для покращення матеріальної бази лісгоспзагів. Конкурси при поступленні в навчальні заклади по підготовці спеціалістів лісового господарства досягали 5-7 осіб на місце, що примусило збільшити чисельність навчальних закладів і перелік спеціальностей, за якими велась підготовка спеціалістів. Більшість навчальних закладів фінансувались  через Міністерство лісового господарства.

Але добро  має властивість швидко закінчуватись.

 Поступово об’єм фінансування з Держбюджету скорочувався, доходи від реалізації лісопродукції не покривали зменшення  фінансування, що в кінцевому результаті в деякій мірі призвело до зниження статусу органу управління лісовим господарством. Незважаючи на вагомий авторитет Міністра лісового господарства п. Самоплавського В.І. і його заперечення проти реорганізації Міністерства,   в 2002 році Міністерство було реорганізовано в    Держкомліс, а в 2010 року – в Державне агентство лісових ресурсів.. В 2015-2016 роках  планове фінансування ведення лісового господарства з Держбюджету реально було припинене – спрацювала міна, яка була закладена в 1959 році.

В 1991 році змінився суспільний устрій нашої держави, що в свою чергу призвело до зміни статусу лісгоспів – вони  певний час були державними лісогосподарськими підприємствами, а з 2004 року стали комерційними державними підприємствами, основною метою діяльності яких стало отримання прибутку і фінансово-господарська діяльність яких здійснюється відповідно до вимог Господарського Кодексу України.. Ведення лісового господарства стало одним із видів діяльності підприємств, але не завжди головним. Незважаючи на зміну умов господарювання до сьогоднішнього дня в законодавчому порядку не вирішено питання фінансування ведення лісового господарства. Ця ситуація детально  висвітлена в статті «Чи може бути лісове господарство самоокупним» ( опублікована 27.06.2020 року).

Виникає питання – і де 60 років були «лісові поводирі», які за їхніми словами бачать і знають все в лісовому господарстві?

Так сталося, що Україна вийшла на світовий ринок по торгівлі деревиною не знаючи всіх тонкощів діяльності цього ринку і орієнтовно з 2004 року активно почала нарощувати об’єми реалізації деревини на експорт. Але виглядали ми на ринку, як індіанці Північної Америки,  що могли віддати самородок золота за пляшку горілки європейцям колонізаторам. Так і ми віддавали наше «зелене золото» майже за безцінь, тому що реальної ціни деревини  на світовому ринку не знали. Якщо у промисловості Європи чистий прибуток підприємств 5-7% уже вважався добрим показником, то при перепродажі деревини з України або виробів з неї чистий прибуток перекупщиків сягав 100% і більше. По цій причині в Україну ринули тисячі покупців деревини, в т.ч. і всякі пройдисвіти, які мали сотню –дві доларів з надією розбагатіти. А лісгоспи були раді зростанню попиту на деревину, а відповідно і цін та почали активно нарощувати пропозицію шляхом вирубки лісів. На той час значно активізували свою діяльність і вітчизняні переробники деревини, в т.ч. і нелегальні.

 Фінансовий стан лісгоспів почав поліпшуватися, але це був початок кінця.

Особливими в історії лісового господарства України були 2010- 2014 роки – період апогею формування системної економічної  та екологічної кризи в лісовому господарстві.

 В більшості лісгоспів вирубка лісів проводилась уже  по принципу – кому, що і скільки потрібно. Дозвільні інституції своєю діяльністю цьому не перешкоджали.

Торгували деревиною всі – незалежно від професії, місця роботи і посади.. У всіх були свої шляхи, покупці і об’єми реалізації.

В результаті такої «діяльності» Карпати  аж полисіли з горя, болота на Поліссі повисихали, зменшилась чисельність фауни, а особливо птахів, посилилися надзвичайні ситуації – масштабні лісові пожежі, повені. От тоді і очухалися – в 2016 році ввели мораторій на експорт деревини, згадали що є матеріали лісовпорядкування і розрахункова лісосіка, нормативні документи по веденню лісового господарства. Це призвело до скорочення об’ємів лісозаготівель. Пропозиція деревини різко зменшилась при стабільному попиті, що відповідно до законів ринку призвело до нечуваного росту цін на лісопродукцію. Закономірно що ринок деревини в даний час уже формує фінансовий стан лісгоспів, який в 2021 році значно поліпшився. При подальшому досягненні паритету попиту і пропозиції процес поліпшення фінансового стану лісгоспів припиниться. Враховуючи, що пропозиція уже стабілізувалась,  для досягнення паритету повинен зменшитися попит, тобто зменшитись об’єм переробки деревини, що буде досягнуто за рахунок зменшення чисельності суб’єктів деревообробки. По цій причині, скасування мораторію на експорт деревини в даний час, чого домагається ЄС, тільки усугубить ситуацію на внутрішньому ринку. А вимогу ЄС мабуть прийдеться виконати.

В даний час деревообробники  під впливом законів ринку для свого спасіння  самостійно на торгах піднімають ціни  на необроблену деревину і будуть їх піднімати до рівня світових цін, тому що поки  є запас  для росту цін. Єдиним виходом з кризової ситуації для збереження вітчизняної деревообробної галузі  і зняття мораторію є встановлення на внутрішньому ринку України  ринкових світових цін. Необхідність і доцільність цього заходу приведена автором в цій та інших статтях.  Прийняття Закону України «Про ринок деревини» цієї проблеми не вирішує, а тільки міняє умови продажу деревини, але не змінює співвідношення попиту до пропозиції.

Залишається не вирішеним питання – фінансування ведення лісового господарства і правомірність формування цін на лісопродукцію.

СУЧАСНИЙ СТАН ФІНАНСУВАННЯ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА.

На даний час автору статті невідомий нормативний документ, який би  чітко регулював  порядок фінансування ведення лісового господарства та відповідно і формування цін на лісопродукцію, яка реалізується лісгоспами державної та комунальної власності. Це не значить, що його немає, але про його відсутність свідчить   системне порушення  вимог чинного законодавства лісгоспами.

Автор  просить спеціалістів і буде їм дуже вдячний за надання інформації про наявність  чинного нормативного документу, тільки не відомчих методичних рекомендацій, яким врегульовується дане питання.

Аналізом нормативних документів встановлено,  що главою 36 ЗКУ та Постановою КМУ від 17 листопада 1997 року №1279 «Про розміри  та Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» та ст. 68 ЛКУ  визначено порядок відшкодування втрат по причині  вилучення земель  та лісів або при погіршенні їх якісних показників. Це питання врегульовано повністю.

В той же час питання фінансування ведення лісового господарства законодавчо не врегульовано.

Доцільно привернути увагу спеціалістів лісового господарства до чинного Указу Президента України  № 171/2004 від 07.02.2004 року «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства».  Так пунктом 2.3.5 Указу зобов’язано КМУ забезпечити в установленому порядку належне фінансування робіт із розширеного відтворення лісових ресурсів.

Значна частина вимог Указу актуальна на теперішній час.

Подібні вимоги щодо фінансування ведення лісового господарства визначені і Указом Президента України №381/2017 від 21.11.2017 року.

Але життя розпорядилось по іншому і на сьогоднішній день з Державного бюджету в основному фінансується утримання апарату Держлісагенства та обласних управлінь ,

А фінансування ведення лісового господарства  в кінцевому результаті проводиться по залишковому методу і його якість залежить повністю від фінансових можливостей лісгоспу та моральних якостей керівників лісгоспів.

З прийняттям Закону України «Про ринок деревини» лісгоспи повертаються фактично до статусу лісгоспзагів з обмеженими можливостями, порядок фінансування яких зазначено вище.

А тому, автор статті спробував вирішити задачу на рівні учня шостого класу про результати  фінансування ведення лісового господарства при створенні Національної компанії «Ліси України», яка буде самостійно за рахунок своїх доходів фінансувати ведення лісового господарства. За основу розрахунку взяті вихідні дані – площа лісів України, оптимальні затрати на ведення лісового господарства, фактичні  затрати на виконання робіт по лісозаготівлях та дохід від реалізації продукції в цінах на початок 2021 року. Завдання – визначити сальдо. В результаті нескладних розрахунків виявилось, що Національна компанія «Ліси України» при існуючих нормативній базі,  системі фінансування і ціноутворення та оптимальному веденні лісового господарства без витрат на збільшення лісистості України та створення 1 млн. га лісів буде збитковою – щорічні збитки будуть коливатися в межах 7-10 млрд. гривень (похибка в розрахунках +-20%).

Тоді виникає питання – а навіщо створювати завідомо збиткову компанію, яка через декілька років доведе до банкрутства весь лісогосподарський  комплекс країни або не буде вести належним чином лісове господарство.

І «Державною стратегією…», і в інших документах та виступах керівників галузі якось нав’язливо  стверджується що при реформуванні ліси залишаються у державній власності, в т.ч. і  без права їх концесії (нібито хтось вимагає їх приватизації). А ніхто в цьому не сумнівається, тому що ця норма чітко зафіксована в ст. 16 Лісового Кодексу. Питання в іншому – чи відповідає вказана норма вимогам сьогодення та виробничим стосункам, які склалися в державі на даний час?

Раз так, то при проведенні реформування  система фінансування ведення лісового господарства та ціноутворення уже відпрацьовані і ситуація повертається до 1959 року. І всі проблеми з фінансуванням лісового господарства знімаються. Напрошується висновок, що «лісові поводирі», які готували текст «Державної стратегії…» були впевненні в тому, що з Державного бюджету будуть виділятися кошти в сумі близько 14-15 млрд. гривень на ведення лісового господарства щорічно, а лісозаготівельна галузь не буде фінансувати ведення лісового господарства, а стане прибутковою з високим рівнем рентабельності, що дозволить встановити об’єктивні ціни на необроблену деревину і забезпечить  нормальну фінансово-господарську діяльність  дервообробників.  Автор статті вважає що в даний час це утопія.

Сучасне формування цін на необроблену деревину, яку лісгоспи пропонують деревообробникам, проводиться не у відповідності до вимог законів ринку, а під волюнтаристським впливом «лісових поводирів» і не є економічно  і нормативно обґрунтованим. Це дозволяє різним суб’єктам господарювання та окремим спеціалістам по різному толкувати   правомірність формування цін на готову лісопродукцію, кінцевого продукту результатів ведення лісового господарства і лісозаготівель, які є  різними видами господарської діяльності. Різний підхід до оцінки правомірності формування цін призводить до певної конфронтації між лісгоспами і деревообробниками та спотворення результатів фінансової та статистичної звітності, і як наслідок, порушення податкового законодавства лісгоспами..

Дана стаття є дискусійною, в якій автор статті висловлює тільки своє бачення процесу фінансування ведення лісового господарства та ціноутворення і просить вибачення у професіоналів економістів і бухгалтерських працівників в разі  допущення  ним непрофесійних висновків. Як кажуть, що візьмеш з інженера лісового господарства, який розуміється в бухобліку та економіці лісового господарства,  як гоцул на звіздах !

Необхідність дослідження даного питання пояснюється  наявним  реформуванням лісопромислового комплексу і необхідністю формування об’єктивної  чіткої нормативної бази фінансування ведення лісового господарства, зрозумілої для всіх учасників процесу лісовирощування, лісозаготівель та деревообробки.

Для обгрунтованості майбутніх висновків необхідно визначити аксіоми, які визначені чинним законодавством. Ними є наступні  норми законодавства, зміна яких в найближчому майбутньому не передбачається:

  1. Законом України №5007-V1 «Про ціни та ціноутворення», Господарським Кодексом України ст. 6 ,67,189, Цивільним Кодексом України ст. 632, 638  визначено, що суб’єкт господарської діяльності  самостійно визначає ціну  та порядок реалізації виробленої ним продукції.  У мінімальну відпускну ціну включаються всі витрати згідно П(с)БО-16 і прибуток підприємства, які дозволяють сформувати конкуренто спроможну ринкову ціну товару, яка забезпечить рентабельну діяльність підприємства. Суб’єкт господарської діяльності зацікавлений в отриманні найвищого доходу, і по цій причині об’єктивно зобов’язаний керуючись чинним законодавством виставити при укладанні прямого договору або  на аукціоні можливо більшу  початкову ціну.

Законом №4179-д, який знаходиться на розгляді Верховної Ради України, визначено, що вся необроблена деревина, заготовлена в країні, буде реалізовуватись виключно через електронні  торги. Це значить, що в кінцевому результаті, корупція при реалізації продукції як явище буде знищена, а реалізаційна ціна  буде визначатись ринком (покупцем) на конкурентній основі, а не продавцем продукції. В торгах приймають участь покупці зі всієї країни, так що змова покупців щодо демпінгування цін зводиться до мінімуму. В цій ситуації деревообробники не будуть мати підстав для твердження щодо непрозорості та несправедливості торгів та зловживань з боку продавців продукції. 

  • Поки-що не передбачається зміни видів економічної діяльності для суб’єктів господарської діяльності, визначених КВЕД.

Так, видом діяльності № 02.10 передбачається ведення лісового господарства, кінцевим результатом якого є вирощування лісу до віку спілості,  що  реалізується у вигляді лісосічного фонду проміжного і головного користування та екологічних властивостей лісу. Екологічні властивості лісу не мають грошової оцінки, є всенародною і світовою власністю і по цій причині не впливають на процес ціноутворення лісопродукції. Окрім цього, процес вирощування лісу продовжується протягом 60-120 років і встановити частку затрат на вирощування лісу, який не вирубується,  у  ціні щорічного лісосічного фонду, неможливо. Напрошується висновок, що держава, як власник лісу (державні лісгоспи не є власником),  оплачує в цілому вартість робіт по вирощуванню лісу по даному виду діяльності.

Видом діяльності № 02.20 визначається комплекс робіт по лісозаготівлях, кінцевою метою діяльності якого є реалізація необробленої деревини. Лісосічний фонд з моменту отримання лісорубного квитка  і до реалізації заготовленої деревини є власністю лісозаготівельника.

Вказані види діяльності мають чітко визначені технологічні межі,  види готової продукції і відповідні реалізаційні ціни. Прошу читачів звернути увагу на те, що «лісозаготівлі»  віднесені до зовсім іншого госпрозрахункового виду діяльності і до  складу робіт з лісівництва не входять. По цій причині відшкодовувати витрати на ведення  лісового господарства «лісозаготівлі» юридично не можуть.

ВІДПОВІДНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

СУЧАСНИМ ПРАВОВИМ НОРМАМ.

 Не потребує доказів факт, що власником лісу в даний час є  держава.  Це питання висвітлювалось в попередніх статтях і зупинятись на цьому питанні мабуть не варто. В комплекс робіт входять роботи по збору насіння,  вирощуванню посадкового матеріалу, створенню лісокультур, доглядом за лісом у самих різних формах і методах. В процесі виконання цього комплексу робіт отримується проміжна продукція, яка може бути реалізована з метою часткового відшкодування витрат на вирощування стиглого лісу, як кінцевого продукту.

 Для виконання робіт по веденню лісового господарства держава наймає виконавців. В законодавчому порядку це закріплено в частині першій ст. 17 Лісового кодексу України, якою визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам. Термін «спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства» ще декілька раз в тій чи іншій формі згадуються в Лісовому Кодексі, але в той же час немає чіткого визначення цього терміну. В інших законодавчих актах, якими регулюються  правові відносини в цьому питанні, про таку категорію підприємств  взагалі не згадується.

 Виникає питання – що ж це за підприємства? Наявний порядок ведення лісового господарства дозволяє зробити висновок, що під цим терміном розуміються лісгоспи, які входять в сферу управління Держлісагенства.

Але відповідно до вимог Цивільного та Господарського Кодексів України вказані лісгоспи є і зареєстровані в Державному Реєстрі як унітарні комерційні державні підприємства, основною метою діяльності яких є отримання прибутку, а не ведення лісового господарства.

Напрошується висновок, що ліси згідно вказаної статті Лісового Кодексу надаються в постійне користування суб’єктам господарської діяльності, які на даний час  не мають ніякого правового статусу.

По цій причині  виникає суперечність – право ведення лісового господарства на землях державної власності згідно Лісового Кодексу  мають тільки спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, статус  яких в правовому полі не визначений, а згідно  Господарського Кодексу  ними можуть бути як державні підприємства,  так і приватні підприємства, які є  рівноцінними суб’єктами господарської діяльності.  Виконавець робіт по веденню лісового господарства не обов’язково повинен бути постійним землекористувачем. По цій причині  в ЛКУ скасована частина 4 статті 17, якою визначалося, що право постійного лісокористування підтверджується правом постійного землекористування.

Виникає питання – а хто ж тоді є постійним лісокористувачем?

 В ст. 19 Лісового Кодексу визначені права та обов’язки постійних лісокористувачів, цей термін неодноразово використовується в Лісовому Кодексі та інших похідних документах, але в тексті Лісового Кодексу  не визначено, який саме суб’єкт господарської діяльності є постійним лісокористувачем. Немає такого визначення і в інших законодавчих актах.

Окрім цього виникає  ще одна парадоксальна ситуація – лісгоспи, які на даний час не оформили право постійного землекористування, ведуть лісове господарство на цих землях, керуючись ст. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу на підставі матеріалів лісовпорядкування. В той же час, статтею  125 Земельного кодексу забороняється використання земель до отримання документу, що посвідчує право землекористування. Напрошується висновок, що цей прецедент необхідно вирішувати в судовому порядку або зміною норм законодавства. По цій причині виникає питання про правомірність використання лісових ресурсів лісгоспами, які не мають правовстановлюючих документів на право постійного землекористування та не є постійними лісокористувачами. В такому випадку важко передбачити судове рішення про стягнення збитків з лісгоспу, який використовує лісові ресурси не маючи прав на земле- та лісокористування і  узаконеного статусу постійного лісокористувача.

В той же час, необхідно привернути увагу читачів і до наступної ситуації.

Постановами ВСУ по справах №906/43/19 від 03.03.2021  та №911/984/10 від 05.03.2020 визначено, що право постійного землекористування та лісокористування не є тотожними.  Даними Постановами визначено що суб’єкту господарської діяльності право ведення лісового господарства надається матеріалами лісовпорядкування. І по цій причині постійний землекористувач не має статусу безстрокового постійного лісокористувача. Постанова Верховного Суду України є остаточною, оскарженню не підлягає і стає  законодавчо затвердженою нормою.

 Ці Постанова мають для лісгоспів як позитивне, так і негативне значення. Як відомо, матеріали лісовпорядкування мають певний період дії, що обумовлює наслідки про які буде сказано в даній статті нижче.  

То який же порядок ведення лісового господарства передбачає чинне законодавство, або до чого нас привели «лісові поводирі» – так звані «спеціалісти», «лісівники»,  «юристи», «економісти» та «активісти»?

А цей порядок орієнтовно виглядає так. На підставі норм діючого законодавства, держава в особі уповноваженого державного органу, наприклад обласної державної адміністрації (обласної ради),  крім надання лісових земель в постійне користування субєкту господарювання, зобов’язана укласти  відповідний договір про надання послуг по виконанню комплексу робіт  по веденню лісового господарства з виконавцями робіт, які і будуть постійними лісокористувачами терміном на 10 років. Ними можуть бути як  державні лісгоспи, які входять в сферу  управління Держлісагенства, а також приватні  і комунальні підприємства.  Основною умовою для укладення договору на право ведення лісового господарства в даний час є наявність у підприємства матеріалів лісовпорядкування.

У випадку  закінчення терміну дії матеріалів лісовпорядкування у лісгоспу державної чи комунальної власності інші суб’єкти господарювання мають право подати в ОДА  або іншому уповноваженому органу державної влади заявку на право ведення лісового господарства на землях, які надані в постійне користування лісгоспу, і надання права на виготовлення для них матеріалів лісовпорядкування.

Потрібно не забувати, що відповідно до чинного законодавства укладання договорів про надання послуг за державні кошти, якими є послуги по веденню лісового господарства, проводиться  на конкурсній основі.

В разі не проведення конкурсу на право укладання договору, любий суб’єкт господарювання, що має бажання прийняти участь у конкурсі, може звернутися з позовом до суду пре неправомірність дій відповідного органу державної влади.

 Суб’єкт державної влади, який укладає договір на ведення лісового господарства, зобов’язаний оплатити виконавцю вартість виконаних робіт.

Можливо дико, але факт – державні лісгоспи, маючи в постійному користуванні землі, що засвідчено у відповідних державних реєстраційних документах,  можуть лишитися права ведення лісового господарства  на цих землях. 

От так виглядає процедура організації виконання робіт по веденню лісового господарства та порядок їх оплати відповідно до діючих нормативних документів.  

По цій причині упорядкування чинного законодавства по веденню лісового господарства та його фінансування є першочерговим завданням при реформуванні.

Але таке правове становище лісгоспів поки що їх не хвилює.

В цій ситуації в незрозумілому становищі  буде знаходитись ВО «Держліспроект».  По цій причині автор постійно наголошує –  з метою уникнення конфлікту інтересів ВО «Держліспроект» повинно бути виведено із сфери управління Держлісагенства і підпорядковане безпосередньо Міністерству.

Мабуть у нікого не викликає заперечень, що держава як власник лісу, зобов’язана нести витрати на його вирощування (за рахунок коштів Державного бюджету), оплатити виконавцям  вартість виконаних робіт  і має право на встановлення ціни на готову продукцію – лісосічний фонд, як на готовий продукт своєї власності, який вона відпускає по відпускним документам – лісорубним квиткам, тобто держава відпустила товар і отримала за нього визначені державою кошти, які повністю або частково відшкодовують витрати Державного бюджету по вирощуванню деревини. Якщо держава вважає за доцільне профінансувати частково екологічну складову процесу лісовирощування, яка не має визначеної грошової оцінки, то це може бути відшкодовано за рахунок дотації з Державного бюджету.

Продажем  лісосічного фонду завершується процес лісовирощування. При цьому, державні (комунальні) лісгоспи не являються власниками лісосічного фонду, а тільки виконавцями робіт по його створенню.

Як не дивно, але реалізація лісосічного фонду,  як державного майна і чітко визначеного матеріального ресурсу,  також повинна проводитись на аукціонах або електронних торгах. І розробка лісосічного фонду може проводитись не тільки лісгоспами, а і іншими суб’єктами господарської діяльності – переможцями конкурсу, що передбачено ст. 67, 68, 69 Лісового Кодексу України.

Покупцями лісосічного фонду є лісозаготівельники ( суб’єкти господарської діяльності як державної, так і приватної форми власності), які купили товар і  більше ніяких зобов’язань перед продавцем товару, а в даному випадку лісосічного фонду, не мають в т.ч і зобов’язань по оплаті витрат лісгоспу на ведення лісового господарства.

От так виглядає класичний порядок формування вартості та реалізації лісосічного фонду і в кінцевому результаті фінансування ведення лісового господарства в сучасних умовах відповідно до чинного законодавства.

Автор статті вважає, що реалізація лісосічного фонду і отримання коштів державою  в якості рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів є завершеною  фінансово-господарською операцією по веденню лісового господарства згідно нормативних документів по бухгалтерському обліку, без будь яких наступних зобов’язань покупця (лісозаготівельників) перед продавцем – Державою.

При включенні в ціну необробленої деревини витрат на ведення лісового господарства покупці лісопродукції фактично оплачують частину вартості екологічних властивостей лісу та витрат на ведення лісового господарства на площі близько 90% від загальної площі лісів, які в товарообігу деревини участі не приймають. Іншими словами, платять кошти  державі, сплата яких не передбачена ніякими нормативними документами. По цій причині їх продукція уже в основі має завищену ціну.

Висновок – екологічні властивості лісів, які не мають матеріальної оцінки та вартість робіт по веденню лісового господарства в лісах, які не приймають участі в конкретному товарообігу деревини, не можуть бути включені у вартість лісосічного фонду і повинні фінансуватись з інших джерел. Автор статті вважає, що існуючий порядок включення  цих витрат у витрати по заготівлі лісопродукції суперечить чинному законодавству і обумовлює не обґрунтоване підвищення  вартості необробленої деревини і продукції деревообробки.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок що головним у  реформуванні системи ведення лісового господарства є не спосіб об’єднання підприємств, а формування нової прогресивної нормативної бази як по веденню лісового господарства, так і по формуванню системи бухгалтерського обліку та фінансування.

  Так що можна поспівчувати Колегії та апарату управління Держлісагенства, яким прийдеться проводити реформування і розчищати завали, які формувалися «лісовими поводирями» в лісовому господарстві              60 років.

СУЧАСНА МЕТОДИКА ЦІНОУТВОРЕННЯ ПРОДУКЦІЇ В ЛІСГОСПАХ.

Нерозривно з  питанням фінансування ведення лісового господарства необхідно вирішувати і питання ціноутворення на необроблену деревину, яка є продуктом лісозаготівель. При цьому автор статті підкреслює, що проведення лісозаготівель  здійснюється лісгоспами на підставі використання державного майна на праві господарського відання, в той час як при  веденні лісового господарства  роботи виконуються на праві оперативного управління. Це має дуже важливе значення.

Як же в даний час фактично формується ціна на лісопродукцію, яка реалізується лісгоспами?

Основними нормативними документами, якими  в Україні регулюється ціноутворення є Господарський, Цивільний та Податковий Кодекси України, Закони  України № 5007- V1 «Про ціни та ціноутворення» та № 996-Х1V «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні»,   наказ Мінфіну №635 від 27.06.2013 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємств…», П(с)БО –9, П(с)Б)О-16.

Вказаними нормативними документами визначено, що  в державних підприємствах відповідальним за ціноутворення є підприємство, яке самостійно визначає перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції. Тобто, відповідальним є не тільки особисто директор підприємства, а також і працівники економічної служби, які складають планову калькуляцію, та бухгалтерські працівники, які складають фактичну калькуляцію.

Основним робочим документом по ціноутворенню в лісгоспах є наказ Голови Держлісагенства № 124 від 14.05.2013 року, яким введено в дію «Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів», в яких також підкреслено, що структурою, відповідальною за формування ціни на продукцію, є лісгосп. Таким чином,  вказаний документ носить рекомендаційний характер і Держлісагенство не несе ніякої відповідальності  за його використання.

            Керуючись вищевказаними нормативними  документами та розглядом правомірності вказаного наказу  та «Методичних рекомендацій….» розглянемо питання правомірності ціноутворення на лісопродукцію в лісгоспах, заснованих на державній і комунальній власності.

            Працівники лісгоспів можуть задати питання – як може бути, що ми дев’ятий рік виконуємо наказ Держлісагенства №124 від 14.05.2013 року, який готували спеціалісти і юристи Держлісагенства,  ніяких зауважень до даного наказу не виникало, а якийсь інженер лісового господарства ставить під сумнів його правомірність?

            Проаналізуємо вказаний наказ. В преамбулі наказу зазначено, що даний наказ виданий на підставі  ст 6 п.6 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон України №996-Х!V від 16.07.1999 року). Наказ видавався на підставі вказаного Закону   в редакції станом на дату видання наказу.

            В ст.6 п.6 на той час було зазначено:

«Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, в межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування».

            Такий текст Закону дозволив Держлісагенству об’єднати в одне ціле всі роботи, які повинні виконуватись як за рахунок бюджетних асигнувань так і госпрозрахункової діяльності, що суперечить П(с)БО-16.

Іншими словами Держлісагенство добровільно взяло на себе зобов’язання фінансувати ведення лісового господарства в межах кожного підприємства за рахунок коштів підприємства. 

Це привело до парадоксальної ситуації. Якщо  Держлісагенство і лісгоспи        9 років влаштовувала така ситуація, то в розвиток наявної ситуації доцільно створити в Україні національну компанію «Ліси України», як єдину юридичну особу і за рахунок власних коштів забезпечити адекватне фінансування ведення лісового господарства  і розвиток всім лісгоспам України, а особливо південного регіону. Що в даний час керівництвом держави і пропонується зробити. Доцільність проведення такого реформування підтверджується і результатами роботи лісгоспів, підпорядкованих Держлісагенству. За інформацією Голови Держлісагенства п. Болоховця Ю.В. за 2021 рік виручка від реалізації продукції  складає 22,7 млрд.грн (157% порівняно з 2020 роком). Чистий прибуток підприємств зріс за рік в 4,6 рази,  середньомісячна зарплата зросла в 1.6 рази і складає 17445 грн. Прекрасні показники!

І нема чого лісгоспам говорити (нити) про нестачу коштів – підвищуйте рентабельність виробництва, купляйте дорогі службові автомобілі (бажано кожному майстру лісу) і майте середню зарплату по лісгоспах 20-25 тис. грн.(але для всіх лісгоспів), купайтесь в променях слави і фінансових можливостей.  Що хотіли – те маєте. І потрібно то нічого – необхідно порівняно з 2021 роком додатково вторгувати 7-10 млрд грн щорічно для ведення лісового господарства при тих же затратах. А при таких темпах зростання ще рік – і всі проблеми з фінансуванням лісового господарства, а відповідно і всі інші,   будуть вирішені . Національна компанія «Ліси України» буле самодостатньою структурою, значно наростить надходження податків державі.

Все було би добре, як би не було невмолимих законів ринку.

Поліпшення фінансових показників  в діяльності лісгоспів приводить до їх погіршення в деревообробній та меблевій галузях.  Зростання  податкових надходжень від лісгоспів нівелюється для держави зменшенням надходжень від деревообробки.

Прошу не ображатися на автора статті, але це об’єктивний результат діяльності безвідповідальних  «лісових поводирів» за останнє десятиріччя. Автор статті розуміє проблеми лісового господарства і співчуває працівникам, які сьогодні в деяких лісгоспах працюють на півставки і отримують по 3 тис. грн. в місяць. Того і вакантні посади головних лісничих.

По цій причині автором на рівні пересічного інженера лісового господарства проводиться аналіз причин незадовільної ситуації в лісовому господарстві  і висловлюється своє бачення виходу з кризової ситуації.

            Навряд чи хтось із спеціалістів лісового господарства звернув увагу на Закон України №2164-V111 від 05.10.2017 року, яким  ст. 6 п.6 Закону України «Про бухгалтерський облік…»  була доповнена вимогою, що «Методичні рекомендації….» необхідно погоджувати з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сфері бухгалтерського обліку», тобто з Мінфіном.

            В ЗМІ не пройшла інформація про виконання Держлісагенством даної вимоги. Окрім цього, бухгалтерські працівники декількох лісгоспів та інформація з сайтів деяких лісгоспів не змогли підтвердити наявність погодження. Іншими словами,  можна вважати що такого погодження немає. Якщо це так, то лісгоспи керуються у своїй роботі документом, який  не відповідає вимогам чинного законодавства. Юристи називають  такі документи по різному – недійсними, оспорюваними, нікчемними, а кінцеву оцінку  таким документам дає суд.

            У автора статті є така думка, що якщо до цього часу «Методичні рекомендації ….» не погоджені, то Мінфін їх і  не погодить, так як існуюча система бухгалтерського обліку в лісгоспах не відображає фактичних результатів господарської діяльності лісгоспів, неправомірно зменшує дохід  та чистий прибуток підприємства від господарської діяльності.

            Питання  калькулювання вартості продукції  та фінансування робіт по веденню лісового господарства необхідно вирішувати в правовому полі.

Автор статті просить вибачення у працівників Держлісагенства, якщо вказані «Методичні рекомендації…» погоджені в установленому порядку з Мінфіном. Але  інформації  на сайті Держлісагенства про погодження з Мінфіном наказу Держлісагенства №124 від  14.05.2013 року також не відображено. Та і взагалі знайти цей наказ на сайті Держлісагенства, який є діючим нормативним документом, спеціалістам компютерщикам не вдалося.

На думку  автора статті,  в даний час лісгоспи неправомірно включають у вартість лісопродукції, отриманої від госпрозрахункової діяльності витрати на ведення лісового господарства.

 В любому випадку, деревообробники, як кінцеві споживачі необробленої деревини, сплачують її  продавцям – лісгоспам частину коштів, які протиправно включені у вартість деревини. Вимагати відшкодування  даних  коштів від лісгоспів в даний час неможливо, так як вся продукція реалізується  шляхом укладання договорів між контрагентами на добровільній основі і деревообробники знали, за що добровільно  платять гроші. А це мільярди гривень.

В подальшому, після прийняття і введення в дію Закону України «Про ринок деревини» реалізація продукції буде проводитись на торгах по закону ринку «попит породжує пропозицію», яким регулюється ціна продукції, і в цій ситуації, на думку автора статті, покупець продукції не вправі  буде вимагати від продавця надання калькуляції на продукцію, яка реалізується.

Оцінку правомірності формування собівартості продукції продавцем може здійснити тільки ДПС, яка в межах терміну позовної давності може виключити із собівартості продукції витрати на ведення лісового господарства, визначити чистий прибуток лісгоспів, як госпрозрахункових підприємств, з відповідним донарахуванням частини податку на прибуток  та частки дивідендів.

Одночасно матеріали перевірки можуть розцінюватися покупцями лісопродукції за останні три роки, як нововиявлені обставини при укладанні прямих договорів  з лісгоспами, що дає покупцям право вчиняти певні дії по відшкодуванню  переплат.

БАЧЕННЯ АВТОРА СТАТТІ

ВИХОДУ З НАЯВНОЇ КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ

Як відомо з інформації ЗМІ та Голови Держлісагенства п. Болоховця Ю.В. Держлісагенство працює  над програмою реформування лісогосподарського комплексу шляхом створення державної компанії «Ліси України».

З наявної не повної інформації на сайті Держлісагенства та ЗМІ можна зробити висновок, що першочерговою метою створення Національної компанії «Ліси України є повне фінансове забезпечення діяльності лісогосподарського комплексу за рахунок доходу від діяльності підприємств лісового господарства. Для цього в компанії повинна бути можливість накопичення та перерозподілу фінансових ресурсів, які будуть отримані підприємствами в процесі їх фінансово-господарської діяльності. Крім цього,  реформуванням лісопромислового комплексу передбачається привести ведення лісового господарства у відповідність до оновленого законодавства України  (яке необхідно ще розробити і прийняти ) та міжнародних правових норм.

Пріоритетним питанням при вирішенні цього завдання є питання про умови входження підприємств в Національну компанію «Ліси України.

Є 2 варіанти:

  1. Підприємства будуть входити в компанію із збереженням статусу юридичних осіб. Тоді компанія буде мати статус об’єднання. В  такій ситуації в обов’язковому порядку підприємства будуть перераховувати кошти  на утримання компанії ( в калькуляції це відображається, як адміністративні витрати) і на добровільній основі за рішенням трудового колективу для створення фонду фінансування ведення лісового господарства частину чистого прибутку, який залишається в розпорядженні трудового колективу. Мабуть такий варіант по багатьох причинах не прийнятний.
  2.  Підприємства втрачають статус юридичних осіб і входять до складу компанії в статусі філій або відокремлених підрозділів із збереженням розрахункових рахунків та інших повноважень, визначених ГКУ, ЦКУ та Положеннями про філію (відокремлений підрозділ), затвердженими компанією.  Діяльність філій (відокремлених підрозділів) здійснюється відповідно до вимог ст. 64 ч. 4 ГКУ, ст. 95 ЦКУ та інших нормативних документів.

Компанія, як юридична особа, має право формувати фонди, перелік яких приведено в ст. 75 ч. 8 ГКУ і витрачати кошти відповідно для потреб компанії за рішенням органу управління компанії (керівника компанії). Такий варіант входження підприємств дозволяє вирішити мету реформування і забезпечити фінансування лісогосподарського комплексу  в цілому без дотацій з Державного бюджету

В порядку інформації в даний час можна сказати, що по такому принципу було проведено об’єднання  всіх підприємств спиртово-горілчаної галузі України  в державне підприємство «Укрспирт».

Можна передбачити, що по вказаних причинах більш прийнятий другий варіант реформування.

Хоча і незручно в даний час путатись під ногами, але на думку автора статті запропоновані варіанти створення компанії «Ліси України» є радянськими, не відповідають нормам виробничих відносин, які склалися в суспільстві на даний час і не усувають причин негативних явищ. Виходить так, що лісове господарство однією ногою стоїть у минулому, однією в майбутньому. Але є надія в тому, що рішення  Колегії Держлісагенства, яка є професійною, і наполегливість Голови Держлісагенства п. Болоховця Ю.В. дозволять зробити дієвий крок в реформуванні.

По цій причині в організаційному плані автор статті бачить два, на думку автора кращих від вищевикладених, раціональних напрямки реформування лісового господарства:

  1. Створення Акціонерного товариства, в якому 100% акцій будуть належати державі.

По такому принципу реформовано державний концерн «Укроборонпром», до складу якого входили  державні стратегічні підприємства оборонно-промислового комплексу, які по своїй значимості значно вагоміші від лісгоспів і не підлягають приватизації. Реформування концерну відрегульовано спеціальним Законом України №1630-1Х від 13.07.2021 року «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», належним чином матеріально та інформаційно було підготовлено і ніяких проблем при реформуванні немає.  Процедура реформування проводиться кваліфіковано, системно, продовжується уже більше року по причині необхідності дотримання всіх нормативних вимог. За інформацією Правління Акціонерного товариства підприємства, які ввійшли до складу Товариства, уже в 2021 році наростили фізичні об’єми виробництва, що дозволило збільшити кількість робочих місць і викликало необхідність організації підготовки спеціалістів безпосередньо на підприємствах в системі Товариства. Іншими словами, не було звільнено ні одного працівника.

В процесі реформування були вивільнені надлишкові фонди і підприємства, які не було потреби включати до складу акціонерного товариства.

Реформування концерну «Укроборонпром» в акціонерне товариство  в достатній мірі висвітлено в ЗМІ, пройшло спокійно, позитивно сприйнято  працівниками концерну,  в чому можуть впевнитися працівники лісового господарства. На думку автора статті це стало можливим тому, що там не було «лісових поводирів», а підготовку і проведення реформування готували і проводили спеціалісти своєї справи, які надавали керівництву концерну і держави  об’єктивні  виважені пропозиції для прийняття рішень, а не писали реферати або протоколи намірів і доказували їх неоціниме значення.

По цій причині нічого нового  при проведенні реформування Держлісагенства в акціонерне товариство видумувати не потрібно, а використати досвід реформування концерну «Укроборонпром».

Лісгоспи, які є на даний час державними комерційними підприємствами, будуть реформовані в господарські товариства, при цьому всі ліси і підприємства залишаються в державній власності, всі працівники залишаються на своїх робочих місцях.

Описувати в даній статті переваги реформування автор вважає недоцільним, щоб це не виглядало рекламою або нав’язуванням читачам позиції автора в цьому питанні. Стаття носить виключно інформативний характер і автор статті не хоче бути «лісовим поводирем». Всі позитивні і негативні результати реформування є в ЗМІ і читачі мають змогу з ними ознайомитись.

            Необхідно зазначити, що в реформуванні  лісогосподарського комплексу порівняно з реформуванням «Укроборонпрому» є одна особливість:

  • АТ «Укроборонпром» за рахунок власних коштів не оплачує витрати, які повинні фінансуватись з Держбюджету. АТ «Ліси України» буде щорічно витрачати орієнтовно 14 млрд. грн. на ведення лісового господарства, які акціонерне товариство мало би отримати з бюджету.
  • АТ «Укроборонпром» сплачує державі 30% дивідендів  (лісгоспи Держлісагенства сплачують 50% чистого прибутку, лісгоспи інших відомств -80%).
  • При створенні АТ «Ліси України» Верховна Рада України або КМУ можуть звільнити його від сплати дивідендів повністю або встановити їх мінімальний розмір (наприклад 10%).
  • По причині глобального потепління найближчим часом значно зростуть витрати на відновлення лісів. Окрім цього не можна забувати про створення 1 млн. га нових лісів.
  • Незважаючи на вищевикладене, автор статті притримується позиції, що    найбільш  доцільним було би проведення реформування шляхом створення акціонерного товариства, в якому 51% акцій належали би державі, а 49% – фізичним  та приватним юридичним особам, використовуючи досвід КНР.

При цьому, лісгоспи реформуються в господарські товариства, в яких єдиним засновником є держава і лісгоспи входять до акціонерного товариства в повному складі з існуючою структурою і чисельністю працівників із збереженням дії лісовпорядкувальної документації.. Як і в попередньому випадку, при створенні акціонерного товариства лісгоспи і ліси не приватизуються.

Корпоративні права держави та корпоративні відносини регулюються  главою 18 ГКУ.

            Бачення порядку створення і діяльності такого акціонерного товариства  висвітлені автором в попередній статті.

Переваги діяльності акціонерного товариства перед державним підприємством також  детально відображені в ЗМІ і висвітлювати їх в даній статті також недоцільно.

Прошу працівників лісового господарства, лісозаготівельників, деревообробників правильно зрозуміти  пропозицію автора, який при створенні такого акціонерного товариства пропонує ввести до складу правління акціонерного товариства у відповідних пропорціях   представників всіх зацікавлених сторін, що надасть можливість врахувати інтереси  всіх членів акціонерного товариства. Представники лісозаготівельників і деревообробників, будучи співвласниками товариства і заготовленої деревини, без будь якої оферти будуть знати всі об’єми заготівлі необробленої деревини лісгоспами, спільно вирішуватимуть формування цін на продукцію, ринки збуту а також розвитку приватних підприємств, які ввійдуть до складу акціонерного товариства. Всі акціонери будуть розуміти, що їх головним обов’язком  буде забезпечення фінансування ведення лісового господарства в лісах, які ввійдуть до складу акціонерного товариства. Якщо весь світ працює на таких засадах і отримує нормальні результати, то невже ми не зможемо працювати адекватно.

Як вказувалось вище, дана стаття є дискусійною і  висновки, які викладені в статті є інформаційними. В ній автор висловив тільки своє бачення ситуації з фінансуванням ведення лісового господарства та ціноутворенням. Основною метою статті є інформування працівників лісового господарства про стан справ у цьому питанні. Автор статті нікому не нав’язує свої висновки, але як громадянин України хотів би зазначити, що перед лісівниками України, а особливо перед керівництвом Держлісагенства, життя поставило дуже серйозні системні багатогранні виклики і необхідно об’єднати зусилля для їх вирішення. Автор статті був, є і буде інженером лісового господарства і завжди буде сприяти його розвитку, Але в той же час є розуміння того, що лісове господарство нерозривно зв’язане з лісозаготівлями, деревообробкою, меблевим виробництвом, екологією і оптимальні умови для його розвитку можуть бути досягнуті тільки при умові тісної взаємодії вказаних галузей.

З повагою до читачів Михайло Іванович, інженер лісового господарства.

https://www.openforest.org.ua/195196/

***

Коментар “КУДИ ВЕДУТЬ НАС «ЛІСОВІ ПОВОДИРІ»”

Isachenko 09.02.2022 о 19:33

Михайле Івановичу, не множте брехню! Ви постійно це робите у своїх публікаціях. Навіщо? Вам хіба важко розібратися в питанні, яке Ви намагаєтесь висвітлювати? Ніколи радянські колгоспи не були власниками лісів. За часів СРСР усі ліси, як і усі землі, перебували в державній власності. Колгоспи були довічними користувачами наданих їм угідь різного цільового призначення для виробництва сг продукції. Тут була і рілля, і сади, і ліси, ставки і пасовища. Для ведення лісового господарства в колгоспі були створені свої лісгоспи (або міжколгоспні лісгоспи) як виробничі підрозділи, але не окремі юрособи. Право постійного користування цими землями переходило до правонаступників колгоспів (як зараз до укрупнених лісгоспів від ліквідованих). Ріллю, сади, пасовища передали в колективну, а потім у приватну власність. А колгоспний лісфонд (як і водний) повинен був залишатися у правонаступників у користуванні. Але за часів Валерія Самоплавського обласні ради протизаконно позбавили колективні сг підприємства їх законного довічного права на ліси і передали їх в користування новоствореним комунальним чи державним лісгоспам. Ці лісгоспи назвали лісгоспами системи АПК, що не відповідає дійсності. Борису Бабелясу теж не зайве в цьому питання розібратися.

Loading